Африканське диво

Уявлення багатьох українців про африканські країни суперечать реальності.

Щороку 25 травня десятки мільйонів африканців у всьому світі зізнаються в любові своїй Батьківщині, яку лагідно називають "Мама Африка". Цього дня 54 роки тому була заснована Організація Африканської Єдності, яка мала згуртувати та захистити народи цього континенту.

Наразі Африка є домівкою для понад 1 мільярда людей, які не збираються розривати свої зв'язки із континентом, навіть якщо залишають його географічні межі. Саме у День Африки найбільше відчувається те непорушне єднання, яке побутує в середовищі африканців, — де б вони не перебували.

Ще якесь півстоліття тому майже всі держави Африки перебували в поневоленому стані — у статусі протекторатів, заморських володінь, залежних територій чи просто колоній могутніх європейських імперій. Але потім відбулася справжня "африканська революція" — і на мапі світу за кілька років виникло понад 50 нових держав.

До того людство не знало настільки масштабного вибуху суверенітетів, але як зазначав відомий африканський філософ Франц Фанон, "революція не є наслідком приналежності до певної культури, вона відбувається з багатьох причин, через загальний тягар яких ми просто не в змозі дихати".

Проте на цьому боротьба африканців за ліпше життя не припинилася. Ментальна спадщина неповноцінності та меншовартості, залишена колонізаторами, глибоко засіла у душах та серцях людей. Ба більше: у державні кордони народжених країн, що як скальпель розтяли колись єдині народи, було закладено передумови для майбутніх конфліктів та війн. Саме відсталість та війни є головними стереотипами, що побутують досі у свідомості багатьох українців щодо Африки.

Однак, реальність суперечить цим хибним уявленням. Африка розвивається доволі динамічно. Наприклад, тільки 2016 року економічне зростання на континенті склало 4,3%, натомість великі конфлікти, на яких свою увагу зосереджують ЗМІ, тривають тільки в Лівії, Сомалі та у Південному Судані. У межах Африканського континенту є країни, які можуть надихнути Україну, тож їх також варто згадати.

Розташована у самому серці Африки Руанда пережила тривалий період громадянської війни та один із найбільших в історії людства геноцидів. Попри це уряду країни вдалося реалізувати політику національного примирення, розширити права жінок (наразі вони посідають 64% місць у парламенті) та здійснити економічні реформи. Сьогодні руандійці впевнено рухаються за розробленою до 2020 року стратегією. Уже зараз країна досягнула відчутного економічного зростання. Темпи приросту ВВП у період від 2001 до 2014 року щорічно сягали близько 8%. Це дало змогу зменшити кількість руандійців, які живуть за межею бідності, на 12%.

Згідно з рейтингом сприйняття корупції Transparency International, Намібія посідає 50 місце, в той час як Україна — лише 131-ше.

Розвиток ІТ-сектору дозволив Кенії здобути реноме "Кремнієвої савани", аналогічну "Кремнієвій долині" в США. Впровадження новітніх технологій дозволило країні досягти 2015 року зростання економіки у 6,5%.

Наприклад, мобільним банкінгом у Кенії вже охоплено 75% дорослого населення країни. За цим показником Кенії немає рівних у світі. Значні інвестиції у транспортну інфраструктуру, зокрема морські порти, нафтопроводи, мають перетворити державу на найбільший транспортний хаб на Сході Африки.

Водночас така країна, як Намібія, є взірцем боротьби з корупцією не лише серед держав Африки. Згідно з рейтингом сприйняття корупції Transparency International, Намібія посідає 50 місце, в той час як Україна — лише 131-ше. Окрім того, намібійці розвивають екотуризм та прагнуть зробити свою економіку менш залежною від експорту сировини.

Еталоном національної згуртованості та народовладдя є Республіка Ботсвана. Уряд Ботсвани виступає за расову рівність між темно- і світлошкірим населенням та максимально захищає приватну власність. І тому ця держава є чи не єдиною в Африці, яку від моменту здобуття незалежності не розтинали внутрішні конфлікти.

Ботсвана вирізняється з-поміж інших країн внутрішньою демократичністю: її парламент обрав сина першого президента Серетсе Кхами — Яна Кхаму — головою держави через 30 років після смерті його батька на знак подяки і довіри.

Африканський Маврикій порівнюють із азійським Сінгапуром. Держави мають приблизно рівну кількість населення — по 1,3 млн осіб, а також є центрами міжнародних фінансових послуг. Острівна економіка Маврикію наразі є найбільш конкурентоспроможною в Африці. У регіоні ця країна у 10 разів перевищує середній рівень за показником ВВП на душу населення ($ 10 тис. на людину).

Процвітання країні забезпечує сталий розподіл ролей між різними етнічними групами  в середині суспільства. Хоча місцеві мешканці (креоли) і представлені майже в усіх галузях життя, вони не мають впливу на політику, а влада в Маврикії належить індійцям. Торгівлею тут, своєю чергою, опікуються китайці, а сільське господарство контролюють французи. Звісно, така модель не є ідеальною, але поки що працює без збоїв.

 Безумовно, є на Африканському континенті й проблеми. Не хотілося б розповідати про сумний спадок конфліктів, війн, про грабунок надр континенту зовнішніми гравцями, гострі сюжети яких і без того експлуатують медіа.

Африканці кажуть, що їм дуже бракує відчуття остаточного звільнення. Також побутує думка, що Африка ще не почала писати власну історію самостійно. А це веде до того, що значна кількість її народів програмує себе на слабкість та поразки. Для регіону, що робить ставку на розвиток підприємництва як запоруки модернізації, подібне мислення неприпустиме.

Тільки 2016 року економічне зростання на континенті склало 4,3%, натомість великі конфлікти, на яких свою увагу зосереджують ЗМІ, тривають тільки в Лівії, Сомалі та у Південному Судані.

Африканці прагнуть не забувати про своє коріння, але подумки линуть до способу та стилю життя, представлених у більш розвинених країнах. Це можна пояснити: вважається, що керівні еліти майже в усіх країнах Африки не орієнтуються на прогрес і єднання своїх народів. Вони більше схильні розв'язувати свої "вузькопрофільні" завдання і погоджуються бути молодшими партнерами сильних іноземних держав.

Тому свої сподівання щодо змін африканці концентрують на молоді та жінках. Перші мають шанс позбавити континент хибного комплексу неповноцінності, а другі — від схильності розв'язувати проблеми за допомогою зброї. Так на світі має з'явитися оновлена Африка.

Колись палкий патріот об'єднаної Африки Кваме Нкрума сказав: "Я африканець не тому, що народився в Африці, а тому, що Африка народилася в мені". Ці слова здаються особливо актуальними для українців, які переживають часи лихих  випробовувань у стані ізоляції один від одного через політичні, економічні, релігійні, геополітичні і навіть родинні чвари.

Сучасна Африка так само ще дуже далека від повноцінного та омріяного єднання. Народи континенту потерпають від корупції, конфліктів через ресурси, від міжетнічної і релігійної ворожнечі, а останнім часом — і від кліматичних змін. Попри це 90% африканців пишаються своєю ідентичністю та місцем народження. 

Економічний бум останніх років у багатьох країнах цього континенту, навіть у тих, які вразили війни, свідчить про незламність сили духу африканців. У них не згасає надія на краще життя. Тому ми, безумовно, ще станемо свідками розквіту Африки, що буде жити у мирі із самою собою, як це заповів переможець апартеїду Нельсон Мандела.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і слідкуйте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Вибір редакції