Амбіції Пхеньяна не мають нічого спільного з Києвом, але з Москвою – ще й як

Скандал із ракетами для КНДР був антиукраїнським, і очевидно, що йому посприяли спецслужби РФ.

Керівництво Північної Кореї, очолюване 33-річним Кім Чен Ином, відкрито погрожує ракетними ударами своїм сусідам, зокрема, Сполученим Штатам. Як цій маленькій країні, більшість громадян якої живе в бідності, вдалося спричинити таку проблему глобальної безпеки?

У нещодавній публікації The New York Times Україну було звинувачено в незаконному забезпеченні країни-вигнанця ракетними технологіями. Однак ця ситуація досить заплутана, і її розв'язати, потрібно звернутися до критичного мислення та пригадати твердження, висловлені президентом Росії Володимиром Путіним на Мюнхенській безпековій конференції 2007 року.

Розчарований силою США та втратою Кремля контролю над колишнім Радянським Союзом, Путін поставив за вимогу необхідність знищити однополярність у Мюнхені з орієнтацією на Америку. Звертаючись до США, він сказав: "Домінування сили неминуче спонукає низку країн придбати зброю масового знищення", додавши, що вирішальний момент для переосмислення архітектури глобальної безпеки настав.

Саме в цьому контексті Північна Корея, ізольована та залежна від китайської та російської допомоги, знову приєдналася до привілейованої групи "друзів" Москви і користається формами політичної, економічної та військової підтримки. Військово-технічне співробітництво між Кремлем та Пхеньяном процвітало під жорстоким радянським диктатором Йосипом Сталіним. Путін, мабуть, його наслідує.

Він перший російський президент, який здійснив офіційний візит до КНДР, відновив як військово-технічне співробітництво, так і сприяння розвитку військово-промислового комплексу КНДР, надаючи йому доступ до російських технологій. Російська зброя швидко допомогла безжалісному північнокорейському режиму модернізувати свої збройні сили з точки зору портативної протиповітряної оборони та інших ракетних систем.

Крім того, Москва списала 90% боргу КНДР перед Радянським Союзом (приблизно $ 11 млрд), покривши решту – 10% – спільними проектами. Але за цю підтримку потрібно платити. Після відновлення дружби з Кремлем КНДР почала офіційно підтримувати геополітичні амбіції Росії, зокрема, її незаконну агресію проти України.

Путін перший російський президент, який здійснив офіційний візит до КНДР.

У прямому протиріччі зі своєю заявою в Мюнхені – що Росія не буде використовувати військову силу без дозволу ООН і "завжди буде діяти суворо в межах міжнародно-правової бази" – Путін порушив міжнародне право, коли захопив Крим, а потім вдерся до України 2014 року. Уперше в післявоєнній історії постійний член Ради безпеки ООН використав військову агресію для приєднання суверенної території іншої країни Європи. КНДР підтримує войовничу політику Москви і значиться серед невеликої кількості залежних від Кремля країн, які визнають Крим як російську територію.

Саме в цьому контексті Україна була звинувачена у незаконному постачанні ракетних двигунів до КНДР. На жаль, свідчення Майкла Еллемана, що лежать в основі статті The New York Times, здається, є ще одним прикладом "гібридної" атаки Москви на західні демократії. Його стаття розкриває елементи комплексної спеціальної розвідкової операції, яку провели російські спецслужби.

По-перше, [один із таких елементів, це коли] за психологічними та моральними рисами ретельно підбирається "компетентний" іноземний фахівець – краще американський або західноєвропейський. Тож його особистісний і діловий вибір відомий так само, як і ризик навколо його професійної репутації.

Еллеман, найнятий авторитетним західним інститутом, заявляє, що саме Україна, а не Росія, є головним підозрюваним у незаконній торгівлі зброєю на підтримку КНДР. Його слова мають силу, але про нього самого відомо мало, так само, як і про рівень його професійної об'єктивності.

По-друге, було обрано відоме західне ЗМІ. У цьому випадку це була The New York Times. Причини, які стоять за рішенням видання опублікувати недопрацьовану статтю, що запустила антиукраїнську інформаційну кампанію, залишаються невідомими.

По-третє, спецслужби Росії використовують різні маловідомі західні "незалежні" Інтернет-ресурси, які часто фінансуються РФ для того, щоб більше поширювати дезінформацію. У випадку з північнокорейськими ракетами до підтримки вигаданої історії були залучені псевдозахідні, проросійські, антиглобалістські ЗМІ та навіть російський блог "американського моряка".

Москва списала 90% боргу КНДР перед Радянським Союзом (приблизно $ 11 млрд), покривши решту – 10% – спільними проектами.

По-четверте, після того, як дезінформація досягла значного ефекту на міжнародному рівні, російські ЗМІ почали використовувати ці результати, щоб максимально зашкодити західній демократії та інтересам національної безпеки України.

У цій ситуації Росія роздуває продуманий "ракетний скандал" заради власних цілей: приховати передавання власних ракетних технологій до КНДР, змістивши увагу міжнародної спільноти на Україну; завадити розвитку нового якісного рівня американсько-українських відносин; перешкоджати потенційному наданню летальної зброї США Україні; знизити міжнародну підтримку України; сприяти зняттю санкцій проти себе.

Намагаючись виправити скоєне, Еллеман заявив, що його слова були спотворені. Важливо те, що він не міг відкинути імовірність того, що велике російське ракетне підприємство "Енергомаш", яке має тісні зв'язки з українським комплексом, відіграло роль у передачі технологій двигунів РД-250 Північній Кореї. За його словами, залишкові двигуни RD-250 також можуть зберігатися на російських складах.

Рада національної безпеки і оборони України оприлюднила детальне відхилення звинувачень Еллемана, зазначивши, що "розробником двигуна РД-250 є російське підприємство "Науково-виробниче об'єднання "Енергомаш". [...] всі ракетні двигуни, придатні для здійснення польотів, включно з двигуном РД-250 та його модифікації, були доставлені з "Південмашу" до Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, а пізніше до Російської Федерації лише в складі ракет".

Медіаскандал навколо цього питання, імовірніше за все, буде швидко забутий, і його замінить інший. Чим більше на поверхню спливає правда, тим більша імовірність того, що ті, хто розвивають цю історію, будуть зацікавлені в замітанні слідів. Це саме той випадок, коли міжнародній спільноті варто прислухатися до слів міністра закордонних справ України: "Я сумніваюся, що Північна Корея могла б досягти того, що вона зробила, без сторонньої допомоги. Глобальна спільнота тепер має зібратися, щоб провести міжнародне розслідування, аби дізнатись, хто за це відповідає".

Текст оригіналу читайте на the Atlantic Council

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу! 

Залиште свій коментар

Наступна публікація