Амбіції Росії в Арктиці: хайп проти реальності

Здається, Росія шукає нові викопні поклади в Арктиці, але насправді їй потрібно дещо інше.

Росія виклала мільярди доларів на інфраструктурні проекти, щоб зміцнити свої військові позиції в Арктиці. Припускають, що таким чином РФ намагається отримати більші важелі впливу над викопним паливом, що лежить під шаром льоду. Однак проблема цього судження полягає в тому, що воно ґрунтується на перебільшених очікуваннях щодо енергетичного потенціалу Арктики. Насправді через поєднання недостатніх дослідницьких даних, високих витрат на видобуток і потенційних екологічних ризиків цей регіон, імовірно, найближчими роками так і залишиться пустельним.

Арктика завжди відігравала значну роль у геополітичному баченні Росії. У царські часи вона забезпечувала країні величезний військовий буфер – із півночі жодна держава не могла загрожувати Росії. У радянські часи Арктика була домівкою для атомного підводного флоту країни. Наразі ж регіон подає величезні надії, оскільки там, можливо, зберігаються величезні обсяги невикористаних нафтогазових ресурсів.

Більша частина Арктики підпадає під управління Міжнародного органу з морського дна [організація має статус спостерігача в Генеральній асамблеї ООН, – ред.], відповідно, жодна країна не може здійснювати над нею виключну юрисдикцію. Однак Росія вирішила претендувати на значні території в цьому регіоні. 2007 року Москва вдалася до трюку, встановивши російський прапор на дні Північного Льодовитого океану на Північному полюсі. А вже 2015 року Росія звернулася до ООН із претензією щодо території в 1,2 млн кв. м в Арктиці, що становлять майже чверть усієї території регіону. Між тим, цьогоріч у березні президент РФ Володимир Путін особисто відвідав Арктику, щоби знову заявити про позицію Росії у цьому регіоні.

Водночас Москва розпочала активну військову кампанію на Півночі, чим також підкріпила свої територіальні претензії. Протягом останніх років Росія відновила низку військових об'єктів радянської епохи, звела в регіоні нові бази і найближчим часом збирається встановити там ще чотири об'єкти. Крім того, 2019 року Москва замовить найбільший в світі атомний криголам "Арктика", який стане передовим поряд із 40 іншими потужними російськими криголамами.

Хоча в теорії все це може свідчити про те, що Росія готова забезпечити собі доступ до великих викопних покладів у Арктиці, – в реальності все трохи інакше.

Насправді ніхто не знає, скільки нафти й газу дійсно заховано під арктичною кригою. 2008 року Геологічна служба Сполучених Штатів (USGS) припустила, що в Арктиці може міститися близько 30% світового нерозвіданого газу і 13% запасів нафти. Але свідчення, що стоять за цією оцінкою, далеко не остаточні.

Сейсмічне дослідження, яке для оцінок використала USGS, дає лише приблизне уявлення про те, де можуть бути заховані нафта і газ. Точніші дані можна буде отримати тільки після буріння. Однак, враховуючи те, що більша частина покладів залягає на глибині від 2 до 4 кілометрів і вкрита льодом завтовшки до 20 метрів, на з'ясування її точного розташування можуть піти роки.

З іншого боку, Росію може спіткати доля енергетичної компанії Shell, яка витратила понад 7 млрд доларів на пошуки викопного палива в Алясці, але потім відмовилася від проекту. Тоді Shell не знайшла достатньо ресурсів для подальшого розвідування.

Москва хоче створити враження, що Росія є "північною" військовою силою. І це враження добре грає на публіку – як вітчизняну, так і закордонну.

До всього, враховуючи суворі погодні умови та брак інфраструктури, буріння в Арктиці є надзвичайно дорогим. І хоча на Урал-Поволжі є змога вигідно видобувати нафту зі звичайних джерел, коли ціна на неї становить близько 20-30 доларів за барель, Москві для вивчення Арктики знадобиться значно більше ресурсів.

Якщо Росія забезпечить себе необхідними технологіями, вона зможе розпочати вигідне буріння в мілких арктичних водах, але при цьому ціна на нафту має сягнути 60-80 доларів за барель. Однак для того, щоб узагалі ризикнути й заглибитися в арктичні території, Росії знадобиться ціна аж 110 доларів за барель. Сьогодні ціна на нафту в світі стабілізувалася на 48 доларах за барель, і, згідно з більшістю прогнозів, в найближчому майбутньому вона не виросте. А тому ймовірність великого нафтового ажіотажу в Арктиці залишається невисокою.

Екологічний ризик також є головним фактором, який робить енергетичну експлуатацію Арктики малоймовірною. Попри те, що серйозні витоки нафти трапляються рідко, вони, однак, є одним із факторів, які мають брати до уваги енергетичні компанії. Велике пролиття нафти, яке, приміром, сталося в Мексиканській затоці 2010 року і завдало шкоди енергетичній компаній ВР приблизно на 61,6 млрд доларів, матиме набагато серйозніші руйнівні наслідки на Півночі. Сильний холод, морська крига та суворий шторм в разі масштабного пролиття нафти можуть призвести до збільшення витрат і фінансово підірвати навіть найбільші енергетичні компанії Росії.

У той час як існують сумніви щодо готовності і здатності російських енергетичних компаній дотримуватися вимогливих екологічних стандартів, цього ж не можна сказати і про більшість західних енергетичних компаній, на яких Москва повинна буде покладатися в рамках капіталомістких проектів на Півночі. Можлива негативна реакція з боку урядів та громадських організацій у разі витоку нафти у води Арктики перетворює екологічну катастрофу на серйозну проблему для багатьох компаній, які хочуть мати справи з Росією. Крім того, існує безліч менш ризикованих і більш перспективних з фінансової точки зору інвестиційних можливостей в галузі видобутку нафти і газу  в Африці, Латинській Америці та Центральній Азії, що робить Арктику менш привабливим напрямком для бізнесменів.

А тому російська мілітаризація Арктики, здається, не керується енергетичними питаннями. Найбільш імовірно, що вона мотивується комбінацією короткотермінових і довгострокових факторів. Москва хоче створити враження, що Росія є "північною" військовою силою. І це враження добре грає на публіку – як вітчизняну, так і закордонну. Мілітаризація також є підготовкою до того дня, коли між Європою та Азією відкриється Північний морський шлях і Арктика стане глобальним судноплавним центром.

Зрештою, зосередження уваги Росії на Арктиці навряд призведе до того, що вже скоро білий ландшафт регіону заполонять бурові установки. Невизначеність щодо того, що насправді ховається під кригою, великі витрати на видобуток і небезпечні для навколишнього середовища ризики у разі витоку нафти – все це не зробить Арктику успішним проектом для російської енергетики. Російські військові форпости на Півночі стануть єдиними заселеними структурами в цьому холодному, темному та забутому богом місці – принаймні, у найближчому майбутньому.

Текст оригіналу читайте на the Atlantic Council 

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу! 

Залиште свій коментар

Наступна публікація