Чи може Росія слугувати чесним посередником між Ізраїлем та Іраном?

Замість стати могутнім арбітром влади на Близькому Сході, Москва може перетворитися на приборкувача геть неконтрольованого тигра.

Перемога у війні часто призводить до непередбачених викликів і зобов'язань. Росія тепер вчиться тому, що для утримання своєї перемоги у громадянській війні в Сирії вона повинна відігравати роль арбітра або чесного посередника між Іраном та Ізраїлем, щоб їхнє суперництво не переросло у масштабну боротьбу, що охопить весь регіон і підірве тільки-но завойовану позицію РФ. Це цілком заважало б інтересу Росії у стабілізуванні Сирії після Башара аль-Асада та громадянської війни і збереженні основ та вигідних контрактів, які вона отримала, а також її регіонального статусу як ключової супердержави, без якої нічого не можна досягти.

Окрім руйнування, ірано-ізраїльська війна може поглинути Сирію, повернути Сполучені Штати на Близький Схід та поставити Росію перед вибором між двома державами, що суперечить її власним інтересам. Тобто, ця війна може знищити все, що Росія отримала від втручання у сирійський конфлікт.

І це може статися раніше, ніж хтось очікував. Хоча Москва зацікавлена в стабілізації Сирії та можливому реформуванні уряду Асада для досягнення внутрішньої стабільності в країні, Іран визначає свій основний інтерес у забезпеченні того, щоб Асад керував усією Сирією як клієнтською державою Ірану, де він міг би розгорнути військові сили на шляху від Ірану до Середземномор'я. Це не тільки лякає сунітські режими, які відчують ще більший тиск з боку Ірану, але й також прямо загрожує існуванню Ізраїлю.

Тому Ізраїль не тільки вражав переважно іранські злітно-посадкові смуги і бази в Сирії, але й ізраїльські чиновники наполегливо попереджали, що вони першими вдарять по Ірану, перш ніж він здобуде бази в Сирії, з яких зможе провокувати терористичні напади та вчиняти прямі удари по Ізраїлю.

Джонатан Шанцер з Фонду захисту демократій повідомляє, що іранські регулярні військові формування, Корпус Ісламської революційної гвардії, його представник "Хезболла", а також інші численні шиїтські ополчення заявили про свою вірність Ісламській Республіці Іран, яка нещодавно увійшла до Сирії. Хоча торік Ізраїль влучив у понад сотні цілей в Сирії, це лише частина з них. Тим часом іранські сили так глибоко проникли до Сирії і змусили Асада залежати від них, що він не може протистояти їхнім діям, незважаючи на ризики, які вони несуть для Сирії.

Іранські сили так глибоко проникли до Сирії і змусили Асада залежати від них, що він не може протистояти їхнім діям

Як наслідок, Москва, яка має тісні зв'язки як з Іраном, так і з Ізраїлем, зобов'язана зараз запевнити Ізраїль, що буде стримувати Іран. Передусім вона має це зробити, щоб не виглядати, як фейкова могутня держава. Проте, одночасно Москва явно підтримає Іран проти будь-яких західних чи американських зусиль, спрямованих на скасування Спільного комплексного плану дій 2015 року (JCPOA) — ядерної угоди з Іраном.

Більше того, Іран та Росія спільно зацікавлені у підтримці Асада. Москва не заперечила жодної іранської ініціативи після вступу до Сирії за дорученням Ірану 2015 року. Хоча формально вони не є союзниками, з цього питання вони працюють у тандемі. І російські інтереси виграють з такого партнерства. Крім того, дуже сумнівно, чи зможе Москва достатньо сильно вплинути на Іран, щоб він не загрожував Ізраїлю, оскільки основна мета уряду Ірану в цьому регіоні полягає в об’єднанні проти Ізраїлю та знищенні останнього.

Зі свого боку, Ізраїль може використати іранську загрозу у внутрішній політиці для консолідації підтримки прем'єр-міністра Біньяміна Нетаньягу та його коаліційного уряду, а також щоб спонукати Сполучені Штати робити те, що Ізраїль хоче, але не може самотужки. Наприклад, якщо не вдається змінити іранську владу, то хоча б вдатись до її стримування. До речі, це знайде підтримку й серед країн, де правлять суніти.

Політика Москви на Близькому Сході, стовп якої полягає у здатності РФ мати справу з усіма партнерами, без сумніву, буде зав’язана на цих протиріччях. Іншого виходу немає відтоді, як перемога у Сирії перетворила РФ на посередника — невдячне зобов’язання, яке Бісмарк виконував ще 1878 року — між непримиренними суперниками.

Ізраїль вважає, що його виживання пов'язане з ліквідацією або, принаймні, стримуванням іранської загрози. Іран, своєю чергою, упевнений в необхідності ліквідації Ізраїлю. Тож стратегічні інтереси обох сторін прямо суперечать один одному. Це перетворює їхнє суперництво на ще більшу проблему й у так у важкому регіоні.

Ізраїль, безумовно, прямо тисне на Москву та непрямо здійснює вплив на Вашингтон, щоб домогтися стримування Ірану. Але Москва до цього на Близькому Сход навіть не намагалася стримати поведінку Ірану. Крім того, РФ не може собі дозволити втратити Іран як партнера. Так, президент Росії Володимир Путін, можливо, був зобов'язаний прийняти те, що виявиться безрезультатним завданням та може поставити під загрозу успіхи його перемоги в Сирії, якщо Росія не зможе запобігти прямому протистоянню між Іраном та Ізраїлем.

Ізраїль вважає, що його виживання пов'язане з ліквідацією або, принаймні, стримуванням іранської загрози. Іран, своєю чергою, упевнений в необхідності ліквідації Ізраїлю

Покійний Збігнєв Бжезінський (польсько-американський дипломат, колишній Радник з національної безпеки Президента Джиммі Картера, один із найвпливовіших геостратегів США — ред.)  називав сьогоднішній Близький Схід Євразійськими Балканами. Описана тут ситуація явно нагадує ситуацію на Балканах після того, як Бісмарк намагався грати чесного посередника на з'їзді в Берліні 1878 року. Санкт-Петербург залишив цей конгрес незадоволеним і зрадженим. Пізніше Бісмарку та його наступникам було ще важче відігравати роль "брокерів" між Віднем і Петербургом, поки, зрештою, вони не відмовилися від своїх зусиль у 1890-х роках з фатальними наслідками.

Так само і для Росії, яка приєдналася до Ірану в Сирії, буде дуже складно, оскільки вона вважає це партнерство наріжним каменем своєї політики, щоб зберегти регіональний мир та сприяти розквіту відносин з Ізраїлем. Москва все ще може опинитися в пастці труднощів, які виявиться не здатною вирішити. І тоді замість того, щоб стати могутнім арбітром влади на Близькому Сході, вона перетвориться на приборкувача геть неконтрольованого тигра.

Читайте текст оригіналу на the Atlantic Council

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар