Казус Івана Брюховецького

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Чому навіть проросійський президент України не вестиме проросійську політику.

Нинішня передвиборна кампанія є непростою. Як і непростими, ймовірно, будуть президентські вибори. Зараз уже багато маємо чорного піару. І одним із головних його "фішок" є звинувачення тих чи інших кандидатів у проросійських симпатіях чи навіть у тому, що вони є агентами Кремля, — пише Петро Кралюк в колонці на "Радіо Свобода".

Ніде правди діти, звинувачення ці часто не безпідставні. Росія і в часи минулі, й теперішні намагається втручатися в політичні процеси в Україні. Вона й далі розглядає Україну як сферу свого впливу. Тим паче, що російські спецслужби мають в Україні масу агентури — "хорошої й різної", у "верхах" і "низах", як у політичних таборах, котрі є "зачарованими на схід", так і в таборах, що позиціонують себе патріотами України.

Зараз Росія кинула чималі ресурси для того, щоб, маніпулюючи свідомістю українського виборця, добитися обрання президентом нашої держави людини, яка б влаштовувала її. Очевидно, ведуться таємні перемовини російських представників з рейтинговими кандидатами, торгуються з ними, даються обіцянки тощо.

Чи вдасться Росії досягнути в цьому плані мети, домогтися, щоб президентом України стала людина, яка мала б домовленості з російським керівництвом і була орієнтована на Росію? А якщо вдасться, то як розвиватимуться події далі?

ВАСАЛИ, ЩО ХОЧУТЬ СТАТИ ГОСПОДАРЯМИ

Із середини XVII століття Росія здійснювала експансію на українські землі — як правило, збільшуючи з роками тут сфери свого впливу. Після Другої світової війни майже всі українські землі опинилися під російським контролем, увійшовши до складу СРСР. Ті ж українські землі, які не ввійшли до цієї держави, перебували у складі держав, що належали до контрольованого Радянським Союзом "соціалістичного табору".

Із середини XVII століття Росія здійснювала експансію на українські землі — як правило, збільшуючи з роками тут сфери свого впливу.

Експансія Росії на українські землі часто здійснювалася за допомогою українських рук. І в минулому, і тепер знаходилося в нас чимало землячків, які ладні були за тридцять срібників служити північному сусідові. У той час, коли українські землі ще зберігали автономію, російське керівництво намагалося поставити керувати Україною вірних йому людей. Але що цікаво: поставлений на чолі України за підтримки Росії керівник, відчувши смак влади, дистанціювався від своїх панів і намагався стати самостійним правителем. Це чітко можемо простежити, розглянувши історію Гетьманщини. Чимало її очільників, гетьманів, стали правити за підтримки росіян, від яких вони з часом відходили.

Яскравим прикладом у цьому плані був Іван Брюховецький. Він, завдячуючи росіянам-московітам, був обраний гетьманом на Ніжинській чорній раді 1663 року. Навіть поїхав у 1665 році в Москву, чого його попередники-гетьмани не робили, і там уклав статті, що обмежували автономію України. Більше того, аби продемонструвати свою лояльність до московської влади, одружився на дівці з Московії. Але минуло небагато часу і Брюховецький почав виявляти невдоволення московітами. Зрештою, в 1668 році він підняв повстання проти колишніх своїх покровителів.

Іван Брюховецький, для блогів
istpravda.com.ua
Іван Брюховецький (1623–1668) – український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1663–1668)

Такий казус Івана Брюховецького був притаманний і для багатьох інших гетьманів. Візьмем хоча б Івана Мазепу, якого в нас багато хто вважає національним героєм. Він теж прийшов до влади за допомогою московітів. Довгий час служив цареві Петру І, якому, до речі, допоміг сісти на престол. Але врешті-решт підняв повстання проти цього царя.

Пройшли віки. Але казус Івана Брюховецького нікуди не зник. Стосується він і нинішньої України.

"ЗРАДЛИВІ" ПРОРОСІЙСЬКІ ПРЕЗИДЕНТИ

Ставши суверенною державою, Україна значною мірою продовжувала залежати від Росії — економічно, політично, культурно. Закономірно, російське керівництво зацікавлене було в тому, щоб мати на чолі нашої держави свою людину. У 1994 році за підтримки Росії (і це було чітко видно!) президентом України став Леонід Кучма. Незважаючи на проросійську риторику перед виборами і деякі проросійські кроки, цей президент все таки намагався орієнтуватися на Захід. А під час другої своєї каденції робив проукраїнські кроки. Звісно, росіяни від цього були не в захваті. І між російськими та українськими очільниками складалися непрості стосунки. Доходило до протистояння. Згадайте хоча б конфлікт навколо острова Тузла в 2003 році.

Із явно проросійським Віктором Януковичем теж відносини з Росією були не такі вже ідилічні. Цей президент вирішив стати господарем у "своєму домі" й вести власну гру. Він здійснив деякі кроки щодо євроінтеграції України. Це, звісно, не могло подобатись Росії. Мається на увазі підготовка Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Правда, Янукович і його оточення не пішли на укладення цієї угоди — оскільки Росія вчинила тиск.

Навіть якщо Росії вдасться зараз добитися того, що очолить нашу державу людина проросійської орієнтації, яка до того ж має навіть певні домовленості з російським керівництвом, це не значить, що вона під час президентської каденції буде весь час вести проросійську політику. Рано чи пізно ця людина робитиме проукраїнські кроки — адже вона все-таки президент України й мусить думати про свою державу. Яка тут буде реакція Росії, можна здогадатися.

Однак хочеться сподіватися, що український виборець все ж зуміє вибрати справді проукраїнського президента. Адже краще, щоб він таким був від самого початку, а не "ставав українцем" під час президентської каденції.

Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода

Залиште свій коментар

Вибір редакції