Чому французький режисер зняв брехливий фільм про Україну

Чому французький режисер зняв брехливий фільм про Україну

Чому французький режисер зняв брехливий фільм про Україну

Пол Морейра зняв стрічку у стилі Russia Today, і це обурює – однак важливіше те, що Україна і сама доклала до цього рук.

Французький режисер Пол Морейра відомий своїми жорсткими розслідуваннями, в яких він показує глядачам "те, що влада показувати не хоче". Через це франкомовні журналісти, які працюють в Україні, з великою цікавістю очікували, якою він покаже країну у фільмі "Маски Революції", що в понеділок вийшов в ефір популярного телеканалу Canal+.

Ми з колегами були вражені побаченим. Весь фільм побудовано на грубих спрощеннях, нерозумінні та справжній брехні, які захищають звичне для глядачів російського телебачення упередження — українські націоналісти є цілковито неконтрольованими.

Проте Морейра не працює на RT (тобто Russia Today) і його важко запідозрити в тому, що він отримує російські гроші. Думаю, він щиро вірить у свою теорію… І саме тому цей фільм вартий уваги і за межами франкомовного світу.

Я не можу навіть перерахувати усі ті помилки, маніпуляції та брехню, які використані у фільмі – сподіваюся, StopFake присвятить цьому окремий матеріал. Але щоб ви мали уявлення, окреслю, про що йде мова: стрічка починається з припущення, що життя всіх прихильників Майдану повністю налагодилося, щойно Янукович втік із Межигір'я, жителі Криму могли вільно проголосувати на справедливому референдумі, а "Крим – це Росія". Жодного слова про "зелених чоловічків".

У фільмі ігноруються або ж приділяється лише кілька хвилин справді важливим речам: особливо війні на Донбасі. Хоча, врешті-решт, саме цей конфлікт став причиною появи волонтерських батальйонів, включно з тими, що мають елементи неонацизму, як-от батальйон "Азов". І саме війна на Сході стала причиною того, що медіа швидко переключилося з убивств в Одесі 2 травня 2014 року. Проте Морейра вбачає в цьому змову західних журналістів.

Він вважає, що про Одесу говорилося мало через те, бо там загинули люди з проросійськими поглядами, і саме українські націоналісти були в цьому винні. Він узагалі називає проросійських українців "росіянами" або "російськомовними", підтримуючи популярний і спрощений етнічний наратив. Він навіть не звернув уваги на те, що більшість українських націоналістів, яких він інтерв'ював, спілкуються російською.

Потім починаються кричущі маніпуляції. Невеличка хода націоналістів зі "Свободи" супроводжується коментарем щодо економічних проблем в Україні і припущенням, що саме вони і штовхають рейтинги партії угору. Утім, самі рейтинги він не наводить – адже вони, очевидно, не узгоджуються з припущеннями Морейри. Я міг би продовжувати список – він довгий.

Насправді важко стримувати злість під час перегляду фільму та споглядання дивної реакції Морейри на критику на його адресу. Під час ефіру на одній з французьких радіостанцій він припустив, що Бенуа Віткін, головний спеціаліст по Україні в Le Monde, розкритикував його фільм у статті для того, щоб задобрити українську владу, нібито злякавшись, що та відбере його акредитацію.

Це припущення щодо людини, яка ризикувала не тільки акредитацією, а й своїм життям, працюючи на території "ДНР"/"ЛНР", просто обурює.

Проте це також гарний привід задуматися над тим, що хибні припущення Морейри вибудовуються з помилок української влади.

Пол Морейра вірить (чи принаймні думає, що його аудиторія вірить), що журналісти в України ризикують отримати заборону на в'їзд, оскільки у вересні троє кореспондентів BBC потрапили в "чорний список" Києва. Нагадаю, це виявилося помилкою, і їх швидко виключили з того списку. Проте шкоди вже було завдано.

Українська влада, з одного боку, усвідомлює, що знаходиться в стані інформаційної війни, і підтримує такі проекти як Міністерство інформаційної політики та Ukraine Today. А з іншого – досі не розуміє, якого удару по іміджу держави завдають антидемократичні вчинки на кшталт обмеження доступу журналістів. Або, приміром, призначення Вадима Трояна, який підозрюється у неонацизмі, головою київської поліції восени 2014. Або призначення лідера "Правого сектору", Дмитра Яроша, офіційним радником міністра оборони. Або дозвіл на використання нацистського символу вольфсангел батальйоном "Азов", який зараз інтегровано в Національну гвардію. Або тим, що досі не покарано винних у трагедії в Одесі, на що Морейра вказує в документалці.

Незалежно від того, що стоїть за такими рішеннями – це PR-катастрофа для Києва. Вони так само, як і російська пропаганда, закріплюють сприйняття України як країни, у якій націоналісти мають забагато впливу. Очевидно, ані Петро Порошенко, ані Арсеній Яценюк цього не розуміють. Якби вони це розуміли, президент не казав би BBC, що Вадим Троян – "герой", а прем'єр-міністр навіть не розглядав би лідера націоналістського "Азову" Андрія Білецького в якості кандидата в депутати Верховної Ради від "Народного Фронту".

Без сумніву, групи радикальних націоналістів існують в Україні і мають певний вплив та зброю. Це має викликати стурбованість, і це виправдана тема для зарубіжних журналістів. І провина Морейри зовсім не в тому, що він вирішив зняти про це фільм, а в тому, як він це зробив. Проте високопосадовці наразі відмовляються обговорювати проблему екстремізму і приділяти їй увагу. І все це веде до того, що у Морейри, як він каже на початку фільму, з'являється відчуття, що його обманюють… І саме це призводить до того, що такі люди, як він, перебільшують ситуацію та обманюють людей ще більше.

Українські можновладці та преса мають серйозно поставитися до цієї проблеми і сприяти суспільному обговоренню. Що саме ми називаємо ультра-правим? Де закінчується патріотизм і починається ксенофобія? Де проходить межа між активістом і екстремістом? Політики мають задавати ці питання і доносити свою позицію тим, хто не згоден з європейськими цінностями, яких хоче дотримуватися Україна. А їхню критику екстремізму повинні бачити і чути як в Україні, так і, що особливо важливо, в іноземних ЗМІ.

Якщо цей фільм викличе ще більше обурення і почуття власної правоти в українців (прикладом може слугувати петиція Авааза, у якій наводиться припущення без всіляких доказів, що фільм було спонсоровано Росією), то Україні він може завдати навіть більше шкоди, ніж Франції. Проте якщо цей фільм змусить українців ставити правильні запитання і шукати правильні відповіді замість того, щоб все спрощувати, плутати і спотворювати, як це робить Морейра, то він може навіть піти на користь.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Наступна публікація