​Чому ієрархи УПЦ МП бояться Томосу

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Очевидно, вони прекрасно розуміють: Москва може зробити з ними те саме, що свого часу зробила з патріархом Філаретом.

Те, що Вселенський патріарх Варфоломій ладний надати Томос для Української помісної православної церкви, здається, зараз ні в кого не викликає сумніву. Послідовно здійснено низку важливих кроків на шляху цього процесу. Зараз вирішення цього питання значною мірою залежить від внутрішньої ситуації в Україні, від позиції трьох православних юрисдикцій в нашій державі — Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП), Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та Української православної церкви, що підпорядкована Московському патріархату (УПЦ МП), — пише Петро Кралюк в колонці на "Радіо Свобода".

Керівництво перших двох юрисдикцій підтримує надання Томосу, чого не скажеш про УПЦ (МП). Проте, на жаль, УПЦ КП і УАПЦ не завжди знаходять порозуміння. Не хочу зараз вступати в дискусію, хто тут більш правий, а хто менше. Факт залишається фактом: керівники цих церков не зуміли організувати об’єднавчий собор, залучивши до нього окремих діячів УПЦ МП, які підтримують надання Томосу.

Тому організацією собору змушений буде зайнятися Вселенський патріархат, який на своєму синоді 27-29 листопада має ухвалити рішення щодо його проведення і визначити дату.

Ситуація обнадійлива, але непроста…

ЧОМУ ІЄРАРХИ УПЦ МП БОЯТЬСЯ ТОМОСУ?

Здавалося, надання Томосу для Української помісної православної церкви має вирішити низку питань. По-перше, православні України мають шанс поєднатися в одній церкві, яка буде визнана в православному світі. Для православних вірян це безперечне благо. По-друге, Україна отримує свою помісну православну церкву, як і багато інших країн, де є свої автокефальні церкви. Невже Україна, де існує велика православна традиція не заслуговує на це?

Зрештою, хотів би нагадати, що ще 1–3 листопада 1991 року, коли Україна готувалася остаточно вийти із СРСР і стати незалежною державою, відбувся помісний собор УПЦ МП, на якому його учасники одноголосно заявили про створення в Україні автокефальної православної церкви і вирішили звернутися з цим рішенням до Московського патріархату. Варто було би їм також із цим тоді звернутися до Вселенського патріарха. Але що поробиш. Тодішнє духовенство УПЦ МП було "зачароване Москвою". І не лише духовенство, а й значна частина українського політикуму й суспільства. Серед тих, хто просив у Москви автокефалію в 1991 році, було чимало нинішніх ієрархів УПЦ МП. Зараз вони про це скромно мовчать або "забули".

Серед тих, хто просив у Москви автокефалію в 1991 році, було чимало нинішніх ієрархів УПЦ (МП). Зараз вони про це скромно мовчать або "забули"

Причина такого мовчання зрозуміла. Перед їхніми очима доля колишнього предстоятеля УПЦ (МП), митрополита Київського й Галицького Філарета (Денисенка). Як тільки він почав добиватися автокефалії, почалася шалена компанія щодо його компрометації. Схоже, не без допомоги спецслужб Росії був "злитий" компромат на цього ієрарха в мас-медіа. На самого Філарета в Московському патріархаті почали чинити шалений тиск, вимагаючи, щоб він відмовився від керівництва УПЦ (МП). Зрештою 11 червня 1992 року його позбавили всіх ступенів священства, а в 1997 році навіть піддали анафемі. Щоправда, 11 жовтня цього року синод Вселенського патріархату зняв цю анафему. Але Філарету довелося пройти через багато що.

Ієрархи УПЦ МП прекрасно розуміють: Москва може те саме зробити з ними. Не виключено, що на багатьох з них є компромат у російських спецслужб. Зрештою, компромат можна "створити", сфальсифікувавши документи. Ще з часів "атеїстичного" СРСР, в якому начебто церква була відділена від держави, зробити церковну кар’єру без співпраці з владою було дуже проблематично.

ВідеоЗа що Москва проклинала Філарета - історична довідка від ТСН

У 1991 році про створення незалежної Української Православної церкви заговорив настоятель УПЦ від Москви - Філарет. За рік він розірве відносини із російською церквою, а в Україні з'явиться свій Київський патріархат. У Москві його появу не визнали, а Філарета назвали розкольником. І того ж року відлучили від сану.

За що Москва проклинала Філарета - історична довідка від ТСН

Радянська влада прагнула контролювати все, в тому числі й релігійні організації. Відповідні документи про співпрацю церковних діячів із радянською владою нікуди не поділися і у відповідний момент можуть бути оприлюднені. Звісно, серед нинішніх ієрархів УПЦ МП є відносно молоді кадри, які зробили свою церковну кар’єру за часів незалежної України. Не всі вони "зачаровані на Москву". І хочеться сподіватися, що не на всіх них є можливості впливати спецслужбам Росії.

Нині ієрархія УПЦ МП не монолітна в питанні надання Томосу. На керівництво цієї церкви здійснюється шалений тиск із Москви. Однак є архієреї, які не проти прийти на об’єднавчий собор і стати співтворцями Української помісної православної церкви. Розуміючи, що ситуація в УПЦ МП може вийти з під контролю, російська агентура (а її в Україні достатньо!) намагається впливати й працювати не лише з ієрархами цієї церкви, а й з благочинними та настоятелями монастирів. Але це ще далеко не все.

В українських мас-медіа можна зустріти матеріали, в яких йде цілеспрямована компрометація питання надання Томосу. Про російські засоби масової інформації нема що й говорити. Маємо справжню інформаційну війну навколо цього питання. Чи випадковою є вона? Звісно, далеко ні. І твердити, що в цьому не задіяна російська влада та її агентура, було б наївно.

СПРАВА ПЕРЕДУСІМ УКРАЇНЦІВ

На жаль, реакція українського суспільства на ці процеси далеко не така, як би хотілося. Українські церковні діячі, в тому числі ті, які підтримують надання Томосу, часто займають очікувальну позицію. Складається враження, ніби вони сподіваються, що питання вирішиться саме собою.

Правда, вища державна влада демонструє активність у вирішенні цього питання. Для президента Петра Порошенка зараз воно є одним із головних. Принаймні надання Томосу стало б для нього значним плюсом у передвиборчій президентській кампанії, яка вже реально розпочалася.

Однак це не означає, що працівники державних служб на місцях (та й у центрі) активно підтримують у цьому питанні президента. Серед них чимало таких, які симпатизували й продовжують симпатизувати УПЦ (МП). Питання не стоїть про втручання державних органів у церковні справи. Питання в іншому: чи здатна державна влада захистити українських церковних діячів від впливу російської влади й російських спецслужб.

Останнім часом дещо активізувалася проукраїнськи налаштована громадськість. Це, безперечно, плюс. Ведеться певна роз’яснювальна робота, відбуваються зустрічі громадських активістів із духовенством. Хотілося б, щоб ця активізація дала позитивні плоди.

Власне, процес створення Української помісної православної церкви лише розпочинається. Томос — лише один (хай і дуже важливий!) крок на цьому шляху

Але роботи ще чимало… Власне, процес створення Української помісної православної церкви лише розпочинається. Томос — лише один (хай і дуже важливий!) крок на цьому шляху. Чимало проблем доведеться вирішувати, коли він буде наданий.

Українцям час усвідомити, що створення Української помісної православної церкви — це справа рук самих українців. Не треба тут чекати ласки від Москви — вона має тут свої інтереси і в цьому питанні чинитиме нам шалену протидію. Не треба сподіватися, що це питання вирішить Вселенський патріарх. Так, він чимало зробив і робить для цього. Але тепер ми самі маємо виконати непросту "домашню роботу".

Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода

Залиште свій коментар

Вибір редакції