"Розфрендити" Росію

Не треба боятися зруйнувати те, чого давно не існує в природі.

Така ініціатива мала б виходити від української сторони як жертви російської агресії: Верховній Раді слід було вже давно взятися за денонсацію "Договору про дружбу, співробітництво та партнерство" між Україною та РФ, датованого 1997 роком. Проте наш істеблішмент ніяк не наважується на це.

А от у Москві, схоже, задумуються про те, щоб першою "розфрендити" Україну — юридично. Принаймні, у Держдумі Росії виступили з пропозицією обнулити згаданий договір в тій частині, де країни визнають територіальні кордони одна одної. Про це заявив депутат Держдуми РФ від "Єдиної Росії" Костянтин Затулін.

"Бо в другій статті договору ми визнаємо територіальні межі України, а вони, відповідно, наші — на момент підписання та ратифікації цього документа. Тобто мова йде про те, що, підписавши цей договір, Росія в 1997-му, а потім під час ратифікації в 1999 році, підтвердила, що вона вважає, скажімо, Крим і Севастополь частиною території України", — сказав Затулін.

І проблема не в тому, що Росія заднім числом вирішить щось визнавати або ні. І не в тому, що такий демарш може якимсь чином вплинути на вже наявні реалії. Проблема у тій великій ганьбі, яку ідея Затуліна лише відтіняє — ганьбі, що полягає в браку сміливості української влади власноруч покінчити з неподобством під назвою "Договір про дружбу". 

Власне, одна проблема розмотує за собою клубок інших, зайвий раз нагадуючи не лише про цей договір, але й про дипломатичні відносини з РФ, які після анексії Криму і вторгнення на Донбас досі зберігають статус-кво. Ось і сьогодні Верховна Рада не підтримала розрив дипломатичних відносин з Росією.

Аргументів наводять кілька. Ось основні з них.

Передусім, вважається, що будь-яке переписування актуальних на сьогодні статусів (від договору про дружбу до розриву дипвідносин) потягне за собою негативні наслідки для українців, які зараз перебувають на території країни-агресора. Мовляв, на них такий демарш позначиться в першу чергу — їм банально почнуть мстити. Однак варто уточнити, про кого саме йде мова. Якщо про українських заробітчан, то їм варто самостійно зробити вибір на користь повернення на Батьківщину або продовження гастарбайтерства в Росії.

Проблема у тій великій ганьбі, яку ідея Затуліна лише відтіняє — ганьбі, що полягає в браку сміливості української влади власноруч покінчити з неподобством під назвою "Договір про дружбу"

А українській владі тим часом треба не лити сльози над гіркою участю наших заробітчан, а звернутися до них із роз'ясненням ситуації. І — головне! — створити нормальні робочі місця та адекватні умови для розвитку малого та середнього бізнесу, а відтак не переводити суто економічне питання в політичну площину.

Зовсім інша історія пов'язана з другою категорією українських громадян — тих, хто мешкає в Росії постійно. Якщо вони зазнаватимуть утисків з боку російської влади, кажуть прибічники дипвідносин, то зможуть розраховувати на підтримку українського посольства чи консульства, а, позбувшись такої підтримки, відчують ще більші гоніння та переслідування. Але це дещо викривлений погляд на ситуацію. Хоча б тому, що тоталітарна влада Росії не дає можливості консульським установам надати необхідну допомогу своїм співвітчизникам — поняття міжнародного права у державі, побудованій Путіним, нехтується так само, як і решта проявів демократії та цивілізованості.

Другу групу зауважень можна назвати економічною. Як не складно здогадатися, тут усі заперечення вказують на негатив від зниження інтенсивності торгівельних контактів з Росією. Мовляв, закладені в бюджет-2018 3% зростання ВВП точно не будуть досягнуті, якщо Україна втратить російські ринки.

Але й тут також є що сказати найзатятішим прихильникам таких зв’язків. Скасування договору про дружбу чи розрив дипломатичних відносин не позначиться на існуючих економічних договорах: вони працюватимуть так, як і працювали. Іншими словами, газ для європейських споживачів все так само тектиме територією України, та й залізничне сполучення між країнами також нікуди не подінеться (якщо, звичайно, щодо цього пункту не буде ухвалене окреме рішення).

Третій набір контраргументів належить до військової сфери. А саме до традиційного страху перед "повномасштабною війною", на яку може зважитися Росія через якийсь "необережний" крок України. Подібне твердження взагалі не витримує критики. Власне, до 2014 року Україна мала з північним сусідом безліч домовленостей про взаємодію, що жодним чином не захистило її від вторгнення військ РФ. Москва в принципі не визнає жодних правил гри і не має моралі у загальноприйнятому розумінні цього слова, і її напад або ненапад визначатиме не це. А, передусім, власні військові та фінансові ресурси і доцільність подібного кроку як такого.

Відтак, не треба боятися зруйнувати те, чого давно не існує в природі. Топтанням на місці та гамлетівськими сумнівами "бути чи не бути" Україна лише втрачає повагу власних громадян та підставляє щоку під черговий ляпас Москви. А ляпаси, як бачимо, не змушують на себе чекати. 

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Новини партнерів