Контрудар у гібридній війні

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Ситуація докола Бабченка нагадала, що в Україні триває гібридна війна з РФ, у якій можна загинути не лише на лінії зіткнення.

Повідомлення про смерть та щасливе повернення до життя російського журналіста Аркадія Бабченка завдали по вітчизняному (і не лише) інформаційному простору кілька потужних ударів. Чому це було потрібно Україні? Які висновки варто зробити багатьом з нас?

Насправді імітація вбивства — далеко не ноу-хау СБУ, подібні речі практикують правоохоронці різних країн, щоб вийти на замовника злочину. Інша справа, що у цьому випадку йшлося про гучний злочин проти журналіста, у замовленні якого звинуватили Росію. І, як виявилося, замовлення таки мало місце.

Мабуть, головне: ситуація довкола Аркадія Бабченка нагадала багатьом із нас, що в Україні триває гібридна війна з Росією, у якій люди можуть загинути не лише на лінії зіткнення або у безпосередній наближеності до неї. Дестабілізація ситуації всередині країни для Росії є набагато більш сприятливим сценарієм, ніж масштабний військовий наступ на сході України. Передвиборча ситуація, яка вже склалася у нашому політикумі, дарує Кремлю несподіваних союзників та розширює поле для маніпуляцій.

Емоційне сприйняття всього, що сталося 29–30 травня, заважає багатьом звернути увагу на кілька важливих фактів. Зокрема, швидкість, з якою після повідомлення про смерть Бабченка у РФ згадали про російське громадянство журналіста та почали пропагандистський наступ на українські позиції. До речі, Павло Шеремет, вбивство якого не розкрите, також був громадянином Росії. Але тут не менш важливим виглядає інший цікавий нюанс: Бабченко сам погодився співпрацювати з українськими правоохоронцями, і у такій справі подібна згода дорогого варта.

Це при тому, що Росія використовує класичні методи інформаційної війни, відомі вже добрих сотню років. Дискредитація влади країни-супротивника — альфа та омега протистояння з нею, тим більше, в умовах, коли в Україні присутнє різноманіття думок, яким навряд чи може похвалитися Росія.

Ще одне: українське суспільство живе в умовах постійного стресу п’ятий рік, йому доводиться переживати серйозні втрати та боротися за власне виживання. Використання фейків та дезінформації Росією носить характер килимового бомбардування. В таких умовах необхідними виглядають стратегічні комунікації органів державної влади та постійна роз’яснювальна робота, інакше Україна поступово втрачатиме позитивні надбання від консолідації суспільства.

Тривожний дзвіночок: як і у випадку з вбивством Дениса Вороненкова, виконавцем повинен був стати колишній учасник АТО, що змушує звернути максимальну увагу на програму психологічної реабілітації та повернення до мирного життя колишніх учасників бойових дій.

Бабченко сам погодився співробітничати з українськими правоохоронцями, і у такій справі подібна згода дорогого варта

Пропагандистський запал Кремля переконливо свідчить і ще про один факт: там докладали та докладатимуть максимум зусиль для відволікання уваги світової спільноти від голодування Олега Сенцова. Будь-який гучний інцидент в Україні у цьому контексті спрацьовує на користь Росії, про що не варто забувати. Зосередитися на долі Сенцова — спільне завдання української влади та небайдужих громадян.

Звичайно, зарано говорити про тріумф українських спецслужб, яким протистоїть добре мотивований та досвідчений ворог (свідчень цьому — чимало). Проте на цікавий нюанс звернув увагу редактор "Європейської правди" Сергій Сидоренко: на вбивство Бабченка не відреагували у НАТО, попри військово-політичний характер цієї організації, і це може бути свідченням співпраці спецслужб країн Альянсу та України. СБУ завдала російським опонентам влучного удару у відповідь, проте має чимало заборгованостей перед суспільством, які теж потрібно закрити.

Реакція міжнародних журналістських організацій загалом прогнозована. Звісно, жодному з медійників не до смаку, коли сенсація виявилася, скажімо м’яко, з іншим знаком, проте міжнародні медіа-захисники зазвичай працюють на інстинктивному рівні: реагують на сам факт проблем зі своїми колегами, далеко не завжди поринаючи у деталі всього, що відбулося. Реагувати на їхні застереження державна влада може та хоче далеко не завжди, тим більше, коли йдеться про спецслужби.

Зрозуміло, що про деталі операції "Бабченко" знало обмежене коло осіб, проте реакція значної частини українського політикуму довела: говорити про сформовані національні інтереси зарано, політична доцільність переважає та продовжить відігравати вирішальну роль. Це проявилося не лише у нищівних постах опозиційно налаштованих політиків, але і в оцінках представників влади.

Українським політикам бракує усвідомлення національних інтересів у повному обсязі, і це створює суттєву проблему, оскільки наївно вважати, що російські спецслужби зупиняться після гучного запевнення Юрія Луценка, що "ФСБ не зможе організовувати теракти на території України". Протистояння між Росією та Україною триває.

СБУ та МЗС доцільно зосередитися на тому, щоб дипломатичними каналами донести максимальний обсяг інформації у справі Бабченка до наших партнерів, та позбавити їх відчуття ошуканості, яке могло виникнути після повернення до життя відомого журналіста. Звісно, медійно активним може бути і сам Аркадій Бабченко, для якого після співпраці з українськими спецслужбами повністю закрито шлях до Росії.

І наостанок: доки вбивство Аркадія Бабченка виглядало сумною реальністю, у соціальних мережах багато було сказано про необхідність формування українського МОССАДу, який би відповідав на дії Росії. Заклик зрозумілий, проте не варто забувати, що ефективність роботи ізраїльських спецслужб спирається не лише на професіоналізм їхніх співробітників, але і на політичну рішучість керівництва країни та монолітність сприйняття їхніх дій суспільством.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook та стежте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Вибір редакції