Ліванський трилер із хеппі-ендом

Ліванський трилер із хеппі-ендом

Фото: ТСН.ua

Або які питання лишилися після повернення блудного прем’єра Харірі.

Напередодні, 22 листопада, на ліванську землю повернувся прем’єр-міністр країни Саад Харірі. Так скінчилися 17 днів невпевненості та напруженого саспенсу, які довелося пережити громадянам Лівану. Люди були шоковані та спантеличені тією ситуацією, що розгорталася довкола їхнього рідного глави уряду. Політична криза в країні раптово вибухнула, коли він 4 листопада, прибувши з робочим візитом до Саудівської Аравії, під час телезвернення раптом заявив про свою відставку. При цьому Харірі наголосив, що його життя під загрозою, вороги готують замах на нього. Під уявними злодюгами (уявними, бо, вірогідно, ці заяви він робив під тиском саудівських спецслужб) він мав на увазі рух "Хізбалла" та Іран, які прагнуть знищити весь арабський світ. Хоча Саад Харірі дійсно дуже хвилюється за своє життя, бо його батька, екс-прем’єр-міністра та мільярдера  Рафіка Харірі, вже спіткала трагічна доля — у лютому 2005 року він загинув в ході теракту, організованому активістами "Хізбалли".

У політичних елітах Лівану демарш Харірі сприйняли з неприхованим подивом. Президент Лівану, мароніт Мішель Аун (Маронітська католицька церква є давньою християнською церквою, більшість історичних громад церкви знаходяться в Лівані, а також в Сирії і на Кіпрі — ред.), відмовився прийняти його відставку, бо вона була здійснена з порушенням конституції — прем’єр має персонально подати президенту заяву. Ліванські політичні сили, включно із горезвісною "Хізбаллою", закликали Харірі полишити емоції та повернутися на Батьківщину, бо альтернативи йому на посаді голови уряду просто не існує. Отже, може реально початися внутрішньодержавна колотнеча через розбалансування і без того  хиткої рівноваги всередині країни.

В ЗМІ активно циркулювали чутки, що кронпринц Саудівської Аравії Мухаммад бін Сальман насильницькі утримує Харірі в Ер-Ріяді, і що він є "бранцем в золотій клітці". Мухаммад розуміє, що Саад Харірі є висуванцем покійного саудівського короля Абдалли, та своїми успіхами в Лівані завдячує саме йому та його оточенню. Оскільки в ніч проти 5 листопада молодий кронпринц вирішив зачистити політичне поле королівства від потенційних конкурентів, а це перед усім "стара гвардія", що лишилася з часів короля Абдалли, то під роздачу потрапив й їхній високопосадовий іноземний сателіт Харірі. Майбутньому королю Мухаммаду вже зараз хотілося би мати в Бейруті свою "ручну" людину, тому він взяв чинного ліванського прем’єра в заручники. Сам Харарі, який є саудівським підданим, впродовж свого перебування в Ер-Ріяді неодноразово спростовував це і зазначав, що має цілковиту свободу пересування та може вільно зустрічатися з будь-ким. Проте народ Лівану ці заспокоювання не задовольнили, й люди вийшли на марші під гаслами: "Верніть назад нам нашого прем’єра".

Хоча уряд в Бейруті продовжував свою роботу без керівника, напруження в Лівані та довкола нього почало стрімко зростати. Про це свідчить раптовий візит до Ер-Ріяда президента Франції Емануеля Макрона. Який, щоправда, не зміг отримати аудієнції короля Сальмана та був змушений вести переговори відносно звільнення Харірі зі спадковим принцем Мухаммадом, який поки є нижчим від нього за державним статусом. Це є свідченням зменшення ваги та авторитету Франції на Близькому Сході. Також на користь цього вказує те, що саудити згодилися відпустити Харірі в гості до Макрона у Париж лише після того, як отримали сигнали з інших арабських столиць про їхнє небажання втягуватися в чергову proxy war з Іраном зараз. Лише через тиждень після візиту Макрона Харірі зміг прибути до Парижа. Французька дипломатія зазначала, що докладає усіх зусиль, аби здійснити деескалацію ситуації в Лівані та не дати кризі поширитися регіоном.

В ЗМІ активно циркулювали чутки, що кронпринц Саудівської Аравії Мухаммад бін Сальман насильницькі утримує Харірі в Ер-Ріяді, і що він є бранцем в "золотій клітці"

20-21 листопада, вилетівши з Парижа, Харірі також відвідав Каїр та Нікосію. І нарешті 22 листопада опинився дома в Бейруті. Його повернення збіглось із Днем незалежності Лівану та в прямому значенні стало подарунком для місцевого населення. Харірі зустрівся з президентом Лівану Мішелем Ауном та заявив, що передумав, і тимчасово відкликає своє прохання про відставку.

У своїй заяві для народу він зазначив: "Я лишаюся з вами та продовжу діяти з вами, аби ми стали лінією оборони стабільності та арабської ідентичності Лівану". Тепер новим гаслом усіх конструктивних сил в країні, що ведуть боротьбу за стабільність та поміркованість, мають бути слова: "Ліван понад усе!". Зовні з поверненням Харірі склалося враження, що політична криза в країні вичерпалася та можна зітхнути з полегшенням. Проте лишилося кілька гострих питань, відповіді на які ще до кінця не є очевидними.

Питання 1. Чи дійсно Саад Харірі лишиться на посаді голови уряду на тривалий час?

Саад Харірі після повернення лише відклав свою відставку з посади голови уряду, але не остаточно відмовився від зречення. Найближчими днями він буде проводити консультації з різними політичними групами в країні, аби визначитися зі своїми подальшими кроками. Якщо йому вдасться досягти необхідного консенсусу з ними, то він буде продовжувати свою роботу на посаді прем'єра.

Якщо ж ні, то його реальна відставка стає цілком вірогідною. Конституція Лівану передбачає, що посада прем’єр-міністра — це квота сунітів, отже, наступником Харірі може стати його рідний брат, мультимільярдер Баха Харірі. Проте процес узгодження голови уряду в Лівані є дуже складним, оскільки до нього залучені президент та парламент, де представлені інтереси інших релігійних груп, що конфліктують між собою: маронітів, шиїтів та друзів. Отже, перехід влади до нового голови уряду може розтягнутися на місяці, або навіть роки. 

Питання 2. Якими є приховані пружини "ліванської кризи"?

Перед поверненням до Бейрута прем’єр-міністр Саад Харірі відвідав Францію, Єгипет та Кіпр. Виникає доречне питання: що поєднує ці три країни? Відповідь лежить в площині видобутку енергоносіїв. Наразі відбувається розподіл ліцензій щодо геологічного вивчення та подальшого видобутку природного газу в Східному Середземномор’ї.

Величезні поклади газу знайдені в шельфових зонах Єгипту, Ізраїлю, Лівану та Кіпру. Кожна з означених країн зацікавлена в швидкому залученні іноземних інвесторів та енергетичних компаній в процес видобутку природного газу. Лідером в цьому процесі став Ліван. Шельф країни пройшов детальне вивчення, вже створені детальні 2D-сейсмічні карти, а для 70% площ — навіть 3D-сейсмічні карти. Тобто все готове для запуску видобутку газу за участю іноземних компаній.

Але головна перешкода, це місцеве законодавство — 80% у проектах має складати ліванська національна участь. Отже, іноземним компаніям, зокрема французьким, потрібно знайти, найняти та навчити місцевий персонал. Вже в 2019 році уряд у Бейруті планує розпочати експорт газу до ЄС, і для цього хочуть збудувати газопровід до Кіпру. І цей проект дуже цікавий для французів. Це непокоїть Ізраїль, на шельфі якого відкриті великі родовища газу Тамар (280 млрд. куб.м.) та Левіафан (620 млрд. куб.м.), а також Єгипет з його родовищем Зор (850 млрд.куб.м.). Вони також хочуть реалізовувати свій газ до ЄС через Кіпр. 

Кордон між Ліваном та Ізраїлем не делімітовано, і є ділянки шельфу з газом, розташовані на спірних територіях. Тому до проведення делімітації ведення там господарчої діяльності несе великі ризики через можливі зустрічні судові позови. Отже, боротьба за присутність на газовому ринку ЄС та контроль над спірними зонами шельфу між Тель-Авівом та Бейрутом є прихованими пружинами провокування нестабільності в Лівані.

Питання 3. Як буде виглядати подальша стратегія Саудівської Аравії щодо Лівану?

Для Ер-Ріяда, який став тріггером поточного конфлікту довкола Лівану, головною метою є послаблення позицій проіранської "Хізбалли" на ліванському півдні. На тлі успіхів сирійського та іракського урядів в боротьбі з Ісламською державою Тегеран отримує шанс встановити контроль над суходільним коридором від своїх кордонів до Середземного моря. Це дає можливість іранцям побудувати там газопровід через дружні Ірак та Сирію для реалізації свого газу з родовища Південний Парс до ЄС. Отже, це є ключем для посилення уряду в Тегерані та відновлення іранської економіки.

Відповідно, перси отримають ще більше ресурсів для ведення опосередкованих війн з саудитами. Тому Ер-Ріяду вже зараз необхідно за будь-яку ціну розгромити "Хізбаллу" в Лівані, аби відрізати Іран від виходу до Середземного моря. Відповідно, враховуючи життєву важливість ситуації для саудитів, вони будуть збільшувати конфронтацію з Іраном по всіх напрямках: в Сирії, Іраку, Ємені, Лівані та на території самого Ірану. Варто очікувати ескалації на всіх фронтах глобальної ірано-саудівської proxy war в мусульманському світі. Також Саудівська Аравія та Ізраїль припинять приховувати своє союзництво та виступатимуть єдиним фронтом.

Питання 4. Що буде робити Тегеран, щоби посилювати свої позиції в Лівані?

В контексті "ліванської кризи" іранцям важливо зберегти теперішній статус-кво в Бейруті. Зараз там при владі альянс їхніх побратимів з "Хізбалли" та лояльних маронітів. Уряд Харірі по суті є лише фіговим листком, що прикриває собою іранське захоплення країни. Перси будуть намагатися посилити позиції своїх сил на виборах 2018 року в Лівані. Також їм вигідно, щоб відбулося будівництво газопроводу з Лівану до Кіпру, оскільки за допомогою нього можна буде постачати в майбутньому й іранський газ до ЄС.

Питання 5. В чому полягає американський інтерес в "ліванській кризі"?

Американські газові компанії мають значні інтереси на європейському ринку, і прагнуть збільшити там частку власного скрапленого газу. Аби зробити це, необхідно посунути конкурентів. І мова не лише про Катар, проти якого з червня 2017 року діє режим блокади, а й деякі інші гравці. Мова йде про перспективи постачання газу до ЄС з Ірану та держав Східного Середземномор’я. Тому Штатам вже зараз необхідно вжити заходів, аби унеможливити їхню експансію на європейський ринок. Зокрема для того, щоб ціна на газ була прийнятною для його постачання в Європу через Атлантику. 

Питання 6. Яким є український інтерес в ліванській кризі?

Для України, як держави, що значною мірою залежить від постачання природного газу для своїх потреб з ринку ЄС, було би вигідно, аби ціни на нього зменшувалися. Це можна забезпечити шляхом зростання конкуренції на цьому ринку. Отже, опосередковано Києву з огляду на ці міркування вигідно, щоб ситуація в Лівані лишалася стабільною. Чим більше буде джерел постачання природного газу на ринок ЄС, тим дешевшим він буде для українців.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Наступна публікація