Міністерство середньої освіти

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

У 2016 році пріоритетом для нового керівництва МОН стала середня освіта, а доля студентів і викладачів ВНЗ відійшла на другий план.

Разом зі зміною керівництва у Міністерстві освіти змінилися й пріоритети – нова міністр почала приділяти значно більше уваги шкільній реформі. Тому 2016 рік став, передусім, роком середньої освіти.

Утім, системні зміни в середній освіті – все ще справа майбутнього. Бракує законодавчого підґрунтя, адже новий Закон "Про освіту" лише в жовтні пройшов перше читання. Складно передбачити, наскільки затягнеться його редагування до остаточного прийняття в цілому. Також не вистачає ресурсів на капітальні інвестиції  видатки споживання з'їдають майже увесь освітній бюджет.

Проте навіть за несприятливих умов МОН вдалося зробити кілька суттєвих кроків у напрямку до нової української школи:

- потужна комунікаційна робота. Міністерство почало висвітлювати здійснені й заплановані зміни у ЗМІ, обговорювати їх на зустрічах з освітянами і громадськими організаціями за кожної нагоди;

- запуск ДІСО. Державна інформаційна система освіти міститиме статистичні дані про всі українські школи. Це дозволить планувати розвиток шкільної мережі, державне замовлення для підготови педагогів, а також оцінювати ефективність державної політики і проводити дослідження;

- співпраця з неурядовими організаціями. Цього року МОН працював із третім сектором душа в душу. Серед спільно реалізованих проектів – розвантаження програм початкової школи, дебюрократизація документообігу, ґендерна експертиза підручників, опитування випускників шкіл.

Водночас практично в усіх починаннях Міністерства був і проблемний бік. Найсумнішими для середньої освіти в 2016-му стали:

- створення опорних шкіл. Брак організаційної спроможності МОН і розуміння місцевої влади потреби у таких закладах дали сумний результат. Велика частина шкіл, названих опорними, просто отримали гроші, але не почали давати дітям із малих сіл освіту хорошої якості. Загалом цього року стало зрозуміло, що процес реорганізації шкільної мережі, потреба в якій є надзвичайно гострою, буде ще складнішим, ніж передбачалось;

- розвантаження програм початкової школи. Попри широкий розголос і загалом позитивне сприйняття у ЗМІ, цей проект продемонстрував споконвічну проблему системи управління в середній освіті. Мова йде про все ту ж низьку спроможність Міністерства втілювати запропоновані ним зміни і непідзвітність місцевих управлінь освіти і керівництва шкіл, які не підпорядковані ані громаді, ані Києву;

- невдала спроба демонополізувати друк шкільних атестатів. Корупційні скандали постійно супроводжують друк документів про освіту, на який із бюджету щороку витрачають десятки мільйонів гривень. У 2016-му Міністерство спробувало повторити успіх із друком дипломів про вищу освіту самими університетами на рівні середньої освіти, проте через низку причин децентралізувати друк атестатів не вийшло, і на цьому знову заробив сумновідомий Науково-дослідний інститут Прикладних інформаційних технологій;

Отже, навіть дуже потрібні ініціативи гальмувались чи йшли не так, як було заплановано. Тож наступні кроки – а справжні зміни нас лише очікують – мають шанс на успіх лише за умови суттєвого посилення інституційної й аналітичної потужності Міністерства. Воно має взяти на себе не лише визначення напряму змін, але й детальне реалістичне планування, моніторинг й оцінку ефективності реформи. А для цього потрібно кардинально оновлювати апарат Міністерства.

Україна й досі використовує радянське державне замовлення і ніхто не може сказати, для якої планової економіки ми готуємо десятки тисяч спеціалістів, яким після випуску доведеться перенавчатись.
Ірина Когут і Єгор Стадний

Оскільки пріоритетом для нового керівництва МОН стала середня освіта, доля студентів і викладачів ВНЗ відійшла на другий план. Дається взнаки брак профільного заступника міністра, який зможе реанімувати реформу вищої освіти. Тож не дивно, що в цій галузі відбулось більше сумнівних кроків, ніж покращень:

 

- недореформа стипендій і фінансування вищої освіти. За 4 місяці дебатів Міносвіти так і не змогло очолити процес змін і переконати Мінсоцполітики й Мінфін запровадити справжні соціальні й академічні стипендії. Передовсім була провалена комунікація з Мінсоцполітики, яке відмовилось запускати адресні соціальні стипендії, що передбачали б верифікацію матеріального стану тих, хто на них претендує. Через це Міносвіти й надалі покладає на академічні стипендії неприродну для них функцію соціальної допомоги. Однак навіть більшої уваги заслуговує те, як Міносвіти ще навесні зупинило власну ж реформу системи фінансування вищої освіти. Отже, Україна й досі використовує радянське державне замовлення і ніхто не може сказати, для якої планової економіки ми готуємо десятки тисяч спеціалістів, яким після випуску доведеться перенавчатись;

- розширення переліку спеціальностей. Збільшення й без того роздутого переліку спеціальностей під впливом лобізму можновладців говорить лише про намагання скоротити простір для вільної конкуренції серед університетів. Кожен намагається виділити свій анклав. Адже жодна з доданих спеціальностей не є самостійною і могла спокійно розвиватись у межах чинного переліку як освітня програма. Міжнародні економічні відносини могли спокійно існувати в рамках спеціальності "Економіка", а міжнародне право – у галузі "Право". Врешті-решт, здоровий глузд натякає, що не буває міжнародних юристів, які б не були правниками, і фахівців із міжнародних економічних відносин, які б не були економістами;

- закритий реєстр ВНЗ. Міносвіти і відкриті дані – це дві різні планети. Вже два роки існує норма закону про відкритий реєстр вишів, який дозволить вступникам робити більш зважений вибір університетів. Міносвіти влітку навіть затвердило перелік даних, які там мають бути. Проте ні реєстру, ні загалом відкритих даних від МОН так і не дочекались.

Але хочеться завершити на позитивній ноті і відзначити те, як Департамент вищої освіти МОН запустив і відстояв новий розподіл бюджетних місць між університетами за принципом "гроші ходять за студентом". Тобто, коли самі вступники, які за національним рейтингом проходили на бюджет, "приносили" бюджетні місця до обраних ними університетів. Цей механізм виключив лобізм і телефонне право, які були традиційними під час усіх вступних кампаній. Тож університети цього року повноцінно конкурували між собою за бюджетників і контрактників. Не меншим позитивом є й те, як Департамент відбив намагання деяких ректорів скасувати новий підхід і повернутись до старих правил. Отже, в 2017 році "гроші ходять за студентом" і надалі функціонуватиме. Якщо цей механізм протримається кілька років, він стане значним поштовхом для реформи на місцях, у самих університетах.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook  і слідкуйте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Вибір редакції