Колективний страх еліт в Росії – фундамент путінського режиму, адже страх об'єднує навіть сильніше, аніж любов чи бажання змін.
У самому центрі Києва було вбито Дениса Вороненкова – колишнього депутата Державної думи РФ від комуністів, який у жовтні минулого року переїхав до України та попросив політичного притулку. Аби зрозуміти причини і ймовірні наслідки цього вбивства, потрібно розуміти саму сутність політичного режиму, створеного в Росії Володимиром Путіним.
Після втечі Вороненкова з Росії проти нього почалася інформаційна кампанія, в якій основним меседжем було тільки одне слово – зрадник. 15 лютого 2017 року Вороненков потрапив до федерального розшуку РФ, а з 27 лютого – до міжнародного. І ось 23 березня його застрелили біля "Прем'єр Палацу" в Києві серед білого дня.
Сутність путінського режиму полягає в тому, що він (тобто цей режим) ніколи не пробачає тих, хто його зраджує. Говорячи людською мовою, путінський режим не пробачає тих, хто наважується мати й озвучувати думку, протилежну офіційній позиції Кремля. Так було і з колишнім офіцером ФСБ Олександром Литвиненком, і з журналісткою Анною Політковською, і з Борисом Нємцовим. Так сталося і з Денисом Вороненковим.
Для спецслужб Росії та їхнього ляльковода характерний символізм таких злочинів. Так, Анна Політковська була вбита у день народження Путіна, Нємцов – за декілька метрів від Кремля, а Вороненков – у центрі Києва.
Використовуючи методи Сталіна, Володимир Путін показує, що нікому не сховатися від "всесильної руки Кремля". Якщо Сталін знайшов Троцького навіть у Мексиці, то Путін вбивством Вороненкова демонструє, що знайде і покарає будь-кого і будь-де. При цьому зробить це показово, серед білого дня, на очах у пересічних громадян.
Вбивство біглого депутата-комуніста – це також і застереження для всіх чиновників, політиків і бізнесменів Росії, які мають наміри "зрадити режим" та слідувати прикладу опозиціонерів. Колективний страх еліт в Росії – фундамент путінського режиму, адже страх об'єднує навіть сильніше, аніж любов чи бажання змін.
Для спецслужб Росії та їхнього ляльковода характерний символізм таких злочинів. Так, Анна Політковська була вбита у день народження Путіна, Нємцов – за декілька метрів від Кремля, а Вороненков – у центрі Києва. Щодо останнього вбивства, то його організатори мали ще одну мету – продемонструвати неефективність українських спецслужб, поліції та влади загалом. До речі, згадаймо гучне вбивство Павла Шеремета у липні 2016-го, яке сталося також у центрі столиці та до цього часу є нерозкритим.
Щодо наслідків вбивства Вороненкова.
По-перше – це сигнал для всіх опозиціонерів Путіна, які планують пов'язати своє майбутнє з Україною. Кремлю важливо продемонструвати неспроможність української влади гарантувати особисту безпеку всім тим, хто виступає проти офіційної лінії президента.
Тільки ефективна та цілеспрямована силова концепція протидії агресору може дати результат і змусити Путіна відступити. Інакше – демократія мусить визнати свою цивілізаційну поразку перед агресивним неоімперіалізмом.
По-друге, і це потрібно усвідомлювати, найпевніше, в інформаційному просторі активізуються суто російські версії вбивства Вороненкова. Не можна виключати того, що будуть говорити про "бандерівців, які вбили російського комуніста, нехай і опозиціонера до Путіна". Буде розвиватися тема корупційної діяльності Вороненкова, де він виступить жертвою його партнерів з рейдерських захоплень будівель у центрі Москви, в чому його офіційно звинувачували російські правоохоронці.
Третій наслідок лежить у суто людській площині. Не можна виключати того, що сім'я загиблого захоче поховати його в Росії. Але чи дасть на це згоду російська влада, залишається під великим сумнівом. Знаючи стиль і тактику дій Путіна, найімовірніше, він цього не зробить.
Для України ж вбивство Дениса Вороненкова є черговим викликом зі сторони Кремля. Не будемо говорити про особистість загиблого, адже у його житті були як білі, так і темні плями. Скажемо лише, що Вороненков міг свідчити проти путінського режиму, міг розповісти багато цікавого про те, як на рівні Державної думи ухвалювали рішення щодо анексії Криму, як на практиці діє "суверенна демократія", як зачищають незгідних і як процвітає елітний прошарок злочинців.
Денис Вороненков не останній у списку Путіна. І поки це не зрозуміє цивілізована спільнота, будуть надалі гинути люди, вбиті або підступним кілером, або черговим цинічним російським офіцером, який віддає накази стріляти з "Градів" і "Буків". Тому тільки ефективна та цілеспрямована силова концепція протидії агресору може дати результат і змусити Путіна відступити. Інакше – демократія мусить визнати свою цивілізаційну поразку перед агресивним неоімперіалізмом.
Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!