Порозуміння в кінці тунелю

Порозуміння в кінці тунелю

Фото: ТСН.ua

Україні і Польщі зараз потрібно наново відбудовувати довіру одна до одної — і перший крок вже зроблено.

Після п'ятничної зустрічі Кшиштофа Щерського і Костянтина Єлісєєва замайоріло маленьке світло порозуміння в кінці тунелю проблем у відносинах між Україною та Польщею. Представники президентів домовилися про щось на кшталт дорожньої карти нормалізації відносин в історичному плані.

Якщо говорити про політику пам'яті Польщі і України, то тут між нашими країнами давно вже немає довіри. Питання, хто винен, не належить до теми цієї статті, хоча я бачу помилки з боку обох країн. Головне, що тепер нам цю довіру потрібно відбудовувати. І дорожня карта в такій ситуації — найкращий спосіб. Маленькі кроки, якщо вони робляться, повертають довіру, яка необхідна для кроків великих.

За даними моїх джерел, Щерський і Єлісєєв домовилися, що Київ першим зробить крок назустріч, а саме — зніме заборону на ексгумацію польських солдат в Костюхнівці на Волині. Варшава у відповідь скасує свій "чорний список", через що нещодавно не зміг потрапити до країни Святослав Шеремета, відповідальний секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій. Можливо, є в цьому списку також і директор Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович ("чорний список" закритий, в тому числі для тих, хто до нього потрапив).

Я сам був противником "чорних списків". Неодноразово говорив про це і в польських, і в українських ЗМІ. Однак якщо завдяки такому "биттю кулаком по столу" українська влада зрозуміє, що Польща серйозно ставиться до своїх інтересів в області політики пам'яті, і в підсумку це дозволить країнам знайти компроміс — тоді "чорний список" можна буде назвати виправданим заходом.

Наближений до керівної партії "Право і Справедливість" політолог Єжи Тарґальський сказав, що "українцям добре було б зрозуміти, що УПА — не тільки 15-річна боротьба проти радянської окупації, але і геноцид на Волині, а полякам, що УПА — це не тільки геноцид, але і боротьба проти СРСР".

То яку інформацію хоче донести до українських політичних еліт польський уряд? Передусім, що дуже ризиковано будувати політику пам'яті на героях з дуже неоднозначними біографіями, на чиїх руках кров сусідів. Це в 90-х намагалася робити Хорватія, і заради євроінтеграції вона була змушена переглянути свої списки героїв.

Однак немає нічого дивного в тому, що українські політики можуть не розуміти, чого насправді хоче Польща. Приміром, міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський, якому багато політиків та експертів віщують відставку в кінці листопада, одного дня пише позитивні для України статті, а іншого — висуває ультиматуми.

Немає нічого дивного в тому, що українські політики можуть не розуміти, чого насправді хоче Польща

Та проблема не лише у Ващиковському. За 27 років відносин з Києвом польська влада далеко не завжди говорила те, що справді думала. Це робилося з найкращими намірами, але в результаті багато українських політиків сьогодні не розуміють, зокрема, чому Польщі раптом перестав подобатися Роман Шухевич, про якого ще п'ять років тому майже ніхто на офіційному рівні не говорив.

Проте сьогодні я не бачу шансів на компроміс в області історії. У Варшаві і Києві політикою пам'яті займаються занадто безкомпромісні люди. Але, з іншого боку, можна думати про якесь modus vivendi, в якому польська чутливість та українське прагнення побудувати новий, нерадянський пантеон героїв, будуть вшановані обома державами. Тим більше, що в інших галузях співпраці країн поки що проблем немає. Можна хоча б згадати військову співпрацю, яка зараз на більш високому рівні, ніж за всі роки незалежної України.

Але коли будемо боротися за свої візії історії, слід пам'ятати, що наші держави потребують одна одної. Я б сказав, що Україні Польща потрібна більше — це не Варшава веде війну з Росією, під час якої міжнародна підтримка в ЄС, НАТО та РБ ООН (Польща увійде до Ради в 2018 році) є вкрай важливою. Але і Польщі потрібна стабільна, реформована і безпечна Україна. Можемо сваритися про історію, але мусимо також пам'ятати, що врешті-решт ми — члени одної європейської сім'ї.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Наступна публікація