Пошрамовані. Як Голодомор сформував сучасні Україну та Росію

Тактика Росії із замилювання очей 1930-х років дуже нагадує сьогоднішній сценарій Путіна.

У 1930-х роках Йосип Сталін вчинив злочини проти людства, навмисно прирікши на голодну смерть більш ніж чотири мільйони українців, які опиралися п'ятирічному планові колективізації сільського господарства. Мільйони осіб втекли від переслідувань, та 1937 року Сталін стратив або ж ув'язнив сотні тисяч українських громадських діячів та лідерів думок.

Росія приховувала сталінський геноцид протягом трьох наступних поколінь, аж до 1991 року, коли Україна проголосила незалежність від Радянського Союзу та оприлюднила архіви. Відтоді світ побачив чимало літературних творів та кінострічок на цю тему. Але нова книга "Червоний голод: сталінська війна проти України" журналістки та лауреата Пулітцерівської премії Енн Епплбаум розкриває нову інформацію та проливає більше світла на темну сторінку української історії.

У книзі проведено чіткі паралелі між минулим і теперішнім, що показує наскільки мало (без урахування масштабів руйнацій та кривавих безчинств) змінилася ситуація. Психологічні та демографічні втрати від Голодомору були такими глибокими, що це, на думку авторки, і досі визначає спосіб мислення українців та росіян.

Приміром, Росія не розглядає Україну якщо щось інше, окрім "Малоросії", попри історію і той факт, що їхні мови настільки ж різні, як французька та іспанська. Уже не нова оповідь про те, чому 2014 року, коли російська маріонетка полишила пост українського президента, Путін негайно вторгся та окупував дев'ять відсотків площі України з наміром захопити й решту території.

Відтоді більш ніж 10 тисяч українців загинули, 2 мільйони осіб залишили свої будинки, промислові центри були знищені, а українській економіці було завдано величезної шкоди. Аналогічно, українці загрузли в процесах реформування своєї країни та інтеграції до Заходу внаслідок психологічного тиску свого жахливого минулого.

"Навіть три покоління потому чимало проблем в українській політиці, зокрема високий рівень недовіри до держави, слабкі національні інститути та корумпованість посадовців, можна безпосередньо пов'язати із втратою першої, післяреволюційної і патріотичної еліти", – пише Епплбаум.

Сталінський страх перед Україною, точніше, перед заворушеннями, що поширюються з України до Росії, відлунює і досі. Російська ФСБ – спадкоємиця КДБ – продовжує демонізувати своїх противників.
Енн Епплбаум

Путін, як і Сталін, також сприймає Україну як екзистенційну загрозу. "Сталінський страх перед Україною, точніше, перед заворушеннями, що поширюються з України до Росії, відлунює і досі. Російська ФСБ – спадкоємиця КДБ – продовжує демонізувати своїх противників через дезінформацію та засоби пропаганди", – зазначає авторка.

Книга Епплбаум не пояснює все до найдрібніших деталей, але все одно змушує замислитись. Голодомор був геноцидом, висновує вона. "Голодомор ідеально вписується в первісне визначення геноциду... Але під час обговорення ООН конвенції про геноцид у 1940-х роках радянська делегація змінила його юридичне визначення, аби не охоплювати поняття голоду".

Журналістка присвячує багато уваги главі під назвою "Спроба приховати" ("Cover-Up"). У ній авторка розповідає про те, як журналісти вводили всіх в оману під час висвітлення подробиць Голодомору. А кореспондент The New York Times у Росії Волтер Дюранті навіть отримав за це Пулітцерівську премію.

Вона посилається на той факт, що 1933 року Дюранті писав, ніби "справжнього голоду або голодних смертей немає, але поширеною є смертність від захворювань через недоїдання" і що на такі страждання люди прирікали себе заради "шляхетних" цілей. "Така позиція зробила Дюранті надзвичайно корисним для режиму, – розмірковує Епплбаум, – який робив усе можливе, щоб забезпечити журналістові красиве життя в Москві".

Уже за кілька років з'ясувалося, що Дюранті потай підрахував кількість загиблих: вона склала десять мільйонів осіб. Цей факт призвів до того, що 2004 року українська діаспора вимагала від Пулітцерівського комітету позбавити журналіста нагороди. Запит відхилили, оскільки комітет стверджував, що "чітких та переконливих доказів навмисного обману немає".

Епплбаум викрила й тих, хто взагалі нічим не допомагав: "Поляки, які володіли дуже детальною інформацією про Голодомор, також мовчали. У липні 1932 року вони разом з СРСР підписали пакт про ненапад". Ватикан і Сполучені Штати теж лишалися осторонь. Вашингтон посилався на депеші Дюранті, тож не проводив жодних юридичних експертиз. Тим паче, що президент США Франклін Д. Рузвельт прагнув відновити повні дипломатичні зв'язки з Росією на противагу Адольфові Гітлеру, що було сміховинно помилковим рішенням.

Російська тактика замилювання очей та нейтралізації світової думки в 1930-х роках безпосередньо нагадує сценарій Путіна у питанні взаємодії з громадськістю.

Книга також ілюструє, як російська тактика замилювання очей та нейтралізації світової думки в 1930-х роках безпосередньо нагадує сценарій Путіна у питанні взаємодії з громадськістю. Зокрема, для соціаліста Джорджа Бернарда Шоу в Москві справили вечірку на честь його сімдесят п'ятого дня народження. "Висловлюючи шану господарям, він оголосив себе ворогом антирадянських пліткарів [про Голодомор]", – відзначила Епплбаум.

Авторка описує і те, як британський прем'єр-міністр Ллойд Джордж звинувачував свого колегу у висвітленні голодних страждань українців та як у США Рузвельт нахвалював Дюранті, який цілковито спростував існування Голодомору в Україні.

Все те, що руйнувало Україну раніше, існує дотепер, хоча й у менш згубних дозах. Важливість цієї книги полягає в її безпосередньому пов'язуванні подій сучасності з тим, що сталося вчора. Про це свідчить і останнє твердження авторки: "Українській нації відомо, що трапилося у ХХ столітті, і ці знання можуть допомогти сформувати її майбутнє".

Хоч такий фінал не особливо надихає, він є реалістичним, адже решта світу не розуміє походження та масштабів путінської експансії.

Текст оригіналу читайте на the Atlantic Council.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу! 

Залиште свій коментар

Наступна публікація