Пропозиція Росії підтримати в Україні мир – лише облуда

Раніше Кремль "прикривався" миротворцями, щоб зберегти власні війська в екс-республіках СРСР – те саме він робитиме і в Україні.

На тлі схвалення глави МЗС Німеччини Зіґмара Ґабріеля та голови Організації з питань співробітництва та безпеки в Європі (ОБСЄ) Росія представила проект резолюції ООН про миротворців в Україні. На перший погляд, це, здавалося б, відповідає довгостроковій вимозі київського уряду і свідчить про зміну в позиції Росії. Ще нещодавно, 25 квітня, російський міністр закордонних справ Сергій Лавров відхилив концепцію миротворців усупереч мінському мирному процесу.

Резолюція відображає заяви президента Росії Володимира Путіна, які він зробив 5 вересня після зустрічі країн БРІКС. Підтримка [ідеї миротворців на Донбасі, – ред.] Путіна була більш прохолодною, аніж зазначають більшість коментаторів. Щойно Путін використав термін "миротворець", він негайно відступив і сказав, що підтримує "навіть не стільки миротворців, скільки тих, хто забезпечує безпеку місії ОБСЄ".

Він також обмежив підтримку своєю заявою про те, що нова група охоронців повинна бути розташована лише вздовж лінії розмежування між українськими та повстанськими силами "і ні на будь-якій іншій території". Ділянки українсько-російського кордону, підконтрольні повстанцям, залишаться непрозорими для міжнародних спостерігачів, і, таким чином, залишаться каналом для дооснащення повстанців.

11 вересня він сказав канцлеру Німеччині Ангелі Меркель, що миротворці ООН можуть бути розміщені і на інших ділянках, де працюють спостерігачі ОБСЄ, але навіть ця поступка залишає за росіянами право вирішувати, куди можуть проходити спостерігачі.

Путін сказав, що, перш ніж миротворчі сили можуть бути розгорнуті, сторони, що воюють, повинні забрати з лінії розмежування важку техніку. Він зазначив, що такі кроки можуть бути досягнуті лише шляхом прямого контакту з представниками самопроголошених "Народних республік Донецька та Луганська".

Путін уникнув згадування причин, через які обидві сторони ще від 2015 року безуспішно намагалися досягнути припинення вогню, зокрема, через численні порушення режиму тиші з боку сепаратистів. Він також не вважав за потрібне вказувати, що його заклики до контактування з повстанцями дадуть привід для їхнього де-факто визнання, чого намагалася уникнути світова спільнота. Тому його заклики до введення "миротворців" є цинічною спробою забезпечити дипломатичну перевагу повстанцям, не відмовляючись від будь-яких тактичних переваг.

Заклики до введення "миротворців" є цинічною спробою забезпечити дипломатичну перевагу повстанцям, не відмовляючись від будь-яких тактичних переваг.

Огляд нещодавньої історії вказує на те, що російський президент може мати на думці більш стратегічну мету [аніж просто введення миротворців, – ред.]. У грудні 1991 року придністровські повстанці почали серію набігів на поліцейські дільниці Молдови, і російська 14-а армія була на стороні повстанців. До березня 1992 року росіяни відкрито воювали зі збройними силами Молдови.

Бої завершилися, коли 400 російських миротворців (доповнені 2,1-тисячними російськими військами в Придністров'ї) були розгорнуті для захисту спостерігачів ОБСЄ в зоні безпеки. Російські війська також не дозволили всесвітньо визнаному уряду Молдови здійснити свій суверенітет над повстанським Придністров'ям, підтримуваним Росією.

Про Грузію можна розповісти багато схожих речей. 1992 року російські десантники висадилися в Сухумі, аби захистити російських туристів, що опинилися в серці сепаратистської боротьби. Російські війська часто втручалися у конфлікт на боці абхазьких повстанців, при цьому як відкрито, так і приховано.

Росія легітимізувала свою військову присутність, коли ООН схвалила її членство у змішаних групах моніторингу. До 1994 року вони розрослися до 1600 представників російських миротворчих сил, які слідкували за режимом припинення вогню, що "засвідчили" сама Росія, ООН та ОБСЄ. У Південній Осетії Росія розгорнула внутрішні війська, які спостерігали за режимом припинення вогню, який вона сама і просувала.

2008 року, коли глави держав НАТО розглядали членство Грузії та України в альянсі, посол Росії в НАТО Дмитро Рогозін погрожував відновити грузинський конфлікт. "Щойно Грузія отримає якусь перспективу від Вашингтона щодо вступу до НАТО, наступного ж дня розпочнеться процес реального відділення цих двох територій від Грузії", – сказав він.

У ситуації з Україною Путін сказав президенту США Джорджу Бушу, що вона не є реальною країною, і Україна, якщо вона приєднається до НАТО, "перестане існувати як держава". Путін натякнув, що Росія буде заохочувати відокремлення Криму та Донбасу. Коли Грузія вирішила реагувати на сепаратистські обстріли етнічних грузинських сіл військовими діями, Росія використала цей інцидент, щоб виправдати втручання своєї 58-ї армії і  "захистити" миротворчі сили.

Заклики Путіна захищати миротворців ОБСЄ на сході України слід розглядати як спробу закріпити контроль над підтримуваними Росією повстанцями.

У світлі того, як раніше Кремль використовував миротворців для збереження власної військової присутності в колишніх республіках Радянського Союзу, заклики Путіна захищати миротворців ОБСЄ на сході України слід розглядати як спробу закріпити контроль над підтримуваними Росією повстанцями за допомогою щита російських миротворців.

Захід повинен ігнорувати резолюцію ООН Путіна. В історії Росії відсутня підтримка законних миротворчих сил на території колишнього Радянського Союзу. Якщо міжнародна спільнота вимагає від Заходу згоди із пропозицією Кремля, то Захід повинен неухитно протистояти присутності російських військ у складі будь-яких сил, що розгортаються вздовж лінії розмежування.

Текст оригіналу читайте на the Atlantic Council.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу! 

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: