Є три сценарії розвитку подій, які можна спрогнозувати з врахуванням специфіки політичної лінії Путіна і відсутності політичного досвіду у Зеленського.
Україна продовжує перебувати у стані війни з проросійськими сепаратистами, які окупували частину території нашої держави. Саме такою є українська дійсність, ігнорування або замовчування якої несе цілу низку ризиків для суверенітету та незалежності нашої держави. І саме з питання Донбасу може початися новий політичний сезон, який стартує відкриттям сесії новобраної Верховної Ради 9-го скликання.
Нещодавно лідер партії "Слуга Народу" Дмитро Разумков визнав, що швидко закінчити війну на Донбасі не вийде. Позитивний момент такої заяви полягає у тому, що нова влада не створює зайвих ілюзій, обіцяючи закінчити війну за лічені дні. Нагадаю, що свого часу обіцянка Петра Порошенка закінчити війну за два тижні зіграла з ним злий жарт.
Проте, окрім готовності публічно говорити правду, така заява має і негативні аспекти. По-перше, це гіпотеза про те, що наразі влада не має чіткої стратегії реінтеграції Донбасу, з якою б погодилися Росія і яка б задовольнила українське суспільство та міжнародну спільноту. По-друге, це усвідомлення того, що сепаратисти будуть й надалі порушувати режими перемир’я, йти на провокації та не визнавати нову владу України. І, третій момент, — це особиста позиція Путіна, для якого важливо переграти та перемогти Володимира Зеленського у ситуації щодо Донбасу.
З врахуванням специфіки політичної лінії Володимира Путіна, а також відсутності масштабного політичного досвіду у Володимира Зеленського, можна прогнозувати такі сценарії розвитку подій на Донбасі.
СЦЕНАРІЙ ПЕРШИЙ. УКРАЇНСЬКЕ ПРИДНІСТРОВ’Я
Цей сценарій передбачає розвиток подій за аналогією з Придністровською Молдавською Республікою (ПМР). На офіційному рівні міжнародна спільнота не визнає ПМР, так само, до речі, як і Росія. Але вже третє десятиліття поспіль Російська Федерація надає ПМР військову, економічну, гуманітарну та іншу допомогу.
На сьогодні такий сценарій має усі шанси закріпитись і на території Донбасу. Росія не прагне інтеграції ОРДЛО до складу одного з суб’єктів як окремий суб'єкт РФ. Не поспішає Москва і визнавати так звані ЛНР та ДНР як незалежні держави. У геополітичних планах Кремля окуповані території Донбасу відіграють зовсім іншу роль. Вони слугують чинником постійного та ефективного тиску на Україну, інструментом дестабілізації внутрішньої ситуації та фактором у переговорах на міжнародній арені.
У геополітичних планах Кремля окуповані території Донбасу відіграють зовсім іншу роль. Вони слугують чинником постійного та ефективного тиску на Україну
Наразі ситуація, що склалася, повністю влаштовує Путіна. Президент Росії не збирається йти на поступки, вести прямі переговори як сторона конфлікту, закінчувати війну на умовах України, а також боятися тиску нових санкцій. Час грає на Путіна і він обирає стратегію вичікування, а тому сценарій "Українське Придністров’я" повністю задовольнить Кремль щонайменше до 2024 року.
СЦЕНАРІЙ ДРУГИЙ. ОСОБЛИВИЙ СТАТУС ДОНБАСУ
Чутки про надання ОРДЛО особливого статусу ходять давно. І якщо за президентства Петра Порошенка вдавалося уникати такого розвитку подій, наразі ми не можемо бути впевнені, до якого сценарію вдасться Верховна Рада 9-го скликання.
Наявність пропрезидентської монофракції та голоси "Опозиційної платформи — За життя" дозволяють реалізувати цей сценарій. Тобто, в законодавчому полі за умови наявності бажання, Верховна Рада може ухвалити відповідний закон. Проте, такий закон несе цілу низку ризиків.
Перш за все, Путін буде вимагати прямих переговорів між українською владою та представниками сепаратистів. Також однією з умов Москви стане амністія для усіх бойовиків. Крім того, не варто забувати, що проросійські бойовики отримають право засідати у Верховній Раді України.
З огляду на це, такий сценарій буде впливати на послаблення України та виникнення загрози збройного протистояння і навіть військового перевороту, тому що, якщо більша частина українців і прагне миру, незважаючи на той факт, чи буде такий мир з перемогою, чи без перемоги, маємо частину громадян, які ніколи і нізащо не приймуть жодної автономії, тим паче федералізації України.
Як варіант компромісу, можна розглядати особливий статус для Донбасу на певний термін — рік, два або три. Але такий сценарій має також передбачати введення миротворчого контингенту ООН та повернення Україні контролю за кордоном. Навряд чи Путін піде на такі умови. Єдине, що може спонукати його погодитись — послідовна і жорстка позиція Заходу, а також загострення внутрішньої соціально-політичної ситуації в Росії. Консолідованою силою, здатною об’єднати Захід може стати Володимир Зеленський. Що стосується масових російських протестів, це справа самих росіян, а також спецслужб різних країн світу, зацікавлених в послаблені влади Володимира Путіна.
СЦЕНАРІЙ ТРЕТІЙ. ВІЙНА
Шостий рік поспіль Кремль лякає світову спільноту повномасштабною війною з Україною. Якими б цинічним не видавалися такі погрози, але вони працюють. Особливо у країнах Європи. Захід не має жодного бажання повністю розривати зв’язки з Росією. Від санкцій страждає не тільки Росія, але й європейський бізнес. А в країнах західної демократії саме цей бізнес має вплив на громадську думку загалом.
Єдині, хто не бояться війни з Росією, — Сполучені Штати Америки. Особливо, якщо така війна відбудеться на території України. Це дасть можливість Вашингтону втрутитися у конфлікт і сприяти тому, аби усіма доступними методами влада в Росії змінилась.
Шостий рік поспіль Кремль лякає світову спільноту повномасштабною війною з Україною. Якими б цинічним не видавалися такі погрози, але вони працюють
Не проти війни і сама Росія. Наразі Кремль потребує чогось масштабного та видовищного, аби перемкнути увагу росіян з протестів у Москві, негараздів, а іноді і справжніх катастроф у внутрішній політиці, думок про пенсійну реформу, падіння рівня життя та зростання корупції.
Для України ж війна насамперед означатиме величезні втрати. Як людські, так і територіальні. Тому, якщо можна уникнути такого сценарію, його потрібно уникати. З іншого боку, якщо такий сценарій — єдиний, який відкриває новий коридор можливостей, до нього потрібно готуватися на усіх рівнях — міжнародному, внутрішньому і міжособистісному. Президент України має пам’ятати, що не страшно об’єднуватись проти агресора. Страшно йти на поступки і без єдиного пострілу втрачати країну.
Не варто наслідувати приклад попередників, коли усе можна було розпочати і закінчити в Криму. Потрібно грати на випередження та пам’ятати, що тільки сильна економіка може дати єдність та створити сильну і ефективну армію, здатну не тільки протистояти агресору, але й здобувати нові перемоги для України.