Публікація у New York Times про нібито постачання Україною двигунів до КНДР може бути цілеспрямованою інформатакою.
Публікація у New York Times із заголовком "Північнокорейський ракетний успіх пов'язаний з українським заводом, говорять слідчі" не лише спричинила потужну інформаційну хвилю в Україні і за її межами, але і стала класичним прикладом постправди.
Експерт із ракетного озброєння Майкл Ельман, у кар'єрі якого був і помітний період роботи в Росії, публічно припустив, що Північна Корея могла отримати ракетний двигун для міжконтинентальної балістичної ракети з України. Аргументація – складна фінансова ситуація на "Південмаші", колишні зв'язки підприємства з Росією. Хоча він і не виключає, що технологія була викрадена (у 2012 році у Дніпропетровську були затримані шпигуни з Північної Кореї, які виявляли інтерес до ракетних технологій). Фактично одне з провідних західних видань виступило ретранслятором стереотипів про Україну як про країну, де за гроші можна дістати все, що завгодно, тоді як сам Ельман фактично дезавуював власні слова.
Невипадково стаття у New York Times (видання можна назвати носієм послідовної антитрампівської позиції) з'явилася у той момент, коли Північна Корея та США неодноразово обмінялися обопільними погрозами, тобто тема достатньо розкручена та відома пересічному читачеві. Схоже, вона враховує і особливості формування порядку денного Дональда Трампа, який часто воліє спілкуватися зі світом через Twitter та послуговується інформацією з медіа. Нагадаю, що у Вашингтоні на політичному рівні проходить обговорення перспектив постачання Україні летальної зброї, тож скандальна публікація може бути цілеспрямованою інформаційною бомбою.
у Вашингтоні на політичному рівні проходить обговорення перспектив постачання Україні летальної зброї, тож скандальна публікація може бути цілеспрямованою інформаційною бомбою
П'ятнадцять років тому Україна вже мала проблеми у відносинах з США через публікації у тамтешній пресі. У 2002 році на підставі "записів Мельниченка" нашу державу звинуватили у постачанні режиму Саддама Хусейна станцій радіотехнічної розвідки "Кольчуга", які могли створити проблеми американським військовим літакам під час вторгнення до Іраку.
Реакція офіційного Вашингтону була асиметричною та болісною для Києва, супроводжувалася остракізмом для Кучми з боку західних партнерів, аж до використання вперше в історії Альянсу французького алфавіту для розсадки учасників саміту НАТО, аби український президент не опинився поряд за столом з лідерами США та Великої Британії. Заради міжнародної реабілітації Україна ухвалила рішення про направлення своїх військових до Іраку, а про відсутність слідів "Кольчуг" у захопленому США Іраку всі якось промовчали і ніхто не вибачився.
Сьогодні ситуація виглядає дещо іншою, бо за 15 років світ суттєво змінився. Є підстави сподіватися на ефективний фактчекінг за участю міжнародних розслідувачів та прозоре розслідування "експертних натяків". Підстав для них не бракує, адже нині політичними спонсорами Північної Кореї є Китай та Росія, а в західній пресі з'являлися публікації про російські ракетні двигуни, які використані у північнокорейських ракетах. Зрозуміло, що адміністрація Трампа не в захваті від перспективи подальшого загострення відносин з Кремлем, проте, як показало нещодавнє ухвалення санкційного закону, у Штатах зараз далеко не все вирішують у Білому Домі.
Є ще один факт, на який менше звернули увагу в інформаційній метушні після появи статті New York Times: з 1987 року існує Режим контролю за ракетними технологіями (РКРТ), до якого Україна приєдналася ще у 1998 році, і поки не було підстав говорити про порушення нами цих правил. "Південмаш" за роки незалежності не виготовив жодного двигуна РД-250, який використала КНДР, хай і володіє необхідними технологіями. Хоча до РКРТ входить всього 32 країни, це своєрідний закритий клуб, проте факт його існування варто наводити. Як, до речі, і нагадувати про відмову України від ядерної зброї та засобів її доставки.
Виглядає показовим, що інформацію New York Times у внутрішньополітичних цілях підхопила лише Юлія Тимошенко, яка заговорила про можливі санкції проти України. Для політика, який добрих півтора місяці перебував у інформаційному анабіозі та звик діяти за принципом "чим гірше – тим краще" подібна помилка може стати серйозним ударом по рейтингових позиціях. Звісно, якщо опоненти Тимошенко зуміють використати ситуацію на власну користь.
Проте зараз для України куди важливіше інше: відлагодити інформаційну роботу влади за револьверним принципом, адже поява подібної статті-каталізатору навряд чи буде поодиноким випадком тлумачення інформації не на користь України. Тому потрібні оперативні та чіткі дії органів державної влади та експертного середовища, адже гібридна агресія Росії не передбачає Україні спокійного життя.
Постправда стає серйозним фактором формування суспільної думки, і хоча на Заході про неї багато говорять, тамтешні медіа далеко не завжди спроможні відрізнити маніпуляції від правдивої інформації. Україні необхідно поєднати поширення компетентної інформації про неї всередині країни та потужний сигнал західному світу, що контактів з Пхеньяном не могло бути тому, що не могло бути взагалі.
Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook та стежте за оновленнями розділу!