Реформи в Польщі були успішними завдяки своїй аполітичності – саме на це Україні варто звернути увагу.
Протягом останніх тридцяти років Україна пережила три революції: Революцію на граніті (1990 рік), Помаранчеву революцію (2004-2005 роки) та Революцію гідності (2013-2014 роки) – і кожна з них була про різні цінності. Перша – про право на незалежність, друга – про чесні вибори, третя – про право вибору геополітичного напрямку країни.
Для поляків, які планували та брали участь у революції 1980-х років, ключовою була готовність до відкриття вікна можливостей. Люди повинні були мати ідеї, чіткі вимоги, план реформ та готових лідерів. У середньому кожні п'ятдесят років будь-яка країна має шанс на зміни. Україна, здається, є винятком і отримує свій шанс кожні десять років.
Польщі довелося зробити кілька спроб для того, щоб стати більш незалежною і підготовленою. Протягом останніх 124 років кожні 30 років Польща бачила повстання і безуспішні спроби повернути незалежність. Кожне покоління жадало цього і було готове це зробити. Варшавське повстання 1944 року, акції протесту в Познані 1956 року, студентські демонстрації в березні 1968 року, протести 1970 року, протести робітників 1976 року і страйк солідарності 1980 року – всі ці спроби підготували Польщу до потрібного моменту.
Польща не мала одного лідера. Лех Валенса був героєм [президент Польщі 1990-1995, – ред.] Було багато керівників, зокрема, депутатів і заступників помічників. Останні повинні були бути готовими взяти на себе лідерство, якщо перших затримували або вбивали. Така підготовка мала б ґрунтуватися на навчанні всієї країни цінностей та відповідальності. І коли настає час для змін, дуже важливо, щоб були кандидати на служіння народу.
На етапі підготовки вирішальну роль відіграє самоосвіта. Польща опублікувала близько тисячі різних тижневих таємних газет попри те, що співробітникам цих видань загрожувало трирічне ув'язнення під час воєнного стану. Це означало, що цензура була неефективною.
Польща дискутувала про реформи за п'ять років до 1989 року. Люди обговорювали їх у в'язницях, університетах та освітніх клубах. Це означало, що в момент змін Польща була готова до реформ.
У той час, коли Москва хоче, аби Україна зосередилася на війні, майбутнє Києва залежить саме від здійснення реформ.
Коли настає час для реформ, здійснювати їх треба швидко. Для реалізації плану Бальцеровича знадобилося 90 днів, в той час як для реформи місцевого самоврядування – 180 днів після утворення першого уряду. Здійснення реформ є найважливішим у перші дні, тому що саме тоді люди готові йти на жертви. Після того, як поляки здобули перемогу в революції, вони не пішли додому, а взялися за реформи. Їхнім наступним завданням були зміни на місцевому рівні. Щоправда, перші десять років після здійснення реформ є найважчими, адже ще не до кінця зрозуміло, який вплив вони матимуть на країну.
У той час, коли Москва хоче, аби Україна зосередилася на війні, майбутнє Києва залежить саме від здійснення реформ. Інакше він не тільки втратить можливості, надані останньою революцією, але й поставить під загрозу свою незалежність. Шлях України до стійкого зростання лежить через реформування місцевого самоврядування і освіти.
Перше – це інша філософія національного будівництва та інший спосіб для громади брати на себе відповідальність. Людям не слід чекати, поки все зробить уряд. Децентралізація – це не лише найважливіша реформа для України, але й найдешевший з можливих варіантів.
Без цих реформ Україна завжди буде чекати на сильного лідера. Якщо вона не хоче чекати на "доброго царя", єдиною альтернативою є передавання влади місцевим урядам.
У квітні-травні 2014 року конституційна децентралізація здавалася цілком досяжною. Однак, лише здавалося. З усіх планів було реалізовано дві реформи – внесено поправки до податкового і бюджетного кодексів, завдяки чому місцева влада отримала кошти і були створені територіальні громади.
В Україні реальні зміни відбуваються там, де вже існують об'єднані громади. Вони мають справжні повноваження, кошти і творять місцеву політику. У понад 40 містах в усій Україні громадяни стали більш активними завдяки механізму бюджетування за участі громад. Вони також беруть участь у голосуванні та представляють різні проекти розвитку.
Польські міста мали професійних мерів, а не політиків.
Людям потрібно мати можливість підраховувати гроші, ухвалювати рішення і робити помилки на цьому шляху. Громадяни будуть вчитися на цих помилках, тому що вони будуть їхніми, а не помилками президентів. Лише тоді, коли люди відчуватимуть на собі відповідальність і утворюватимуть об'єднані громади принаймні у половині України, тільки тоді ми зможемо сказати, що реформи в Україні є необоротними. Немає потреби переконувати людей у важливості сильного місцевого самоврядування. Вони це розуміють і готові до цього, проте в них є одна умова: гарантія того, що це справжня угода, а не жарт.
Друга важлива реформа – освіта. Школа є першою державною установою, де формуються відносини між людиною і державою. Люди готові платити, щоб поліпшити якість освіти для своїх дітей. Польща різко покращила справи в цьому секторі, передавши освіту до рук місцевого самоврядування. Школи повинні стати громадськими й культурними центрами, бути відкритими для неурядових організацій та батьків, виводити навчання за межі класних стін і бути демократичними, зокрема, піклуватися про учнівське самоврядування, асоціації батьків та вчителів і про навчальні ради.
Зрештою, реформи польського місцевого самоврядування були успішними, бо вони були аполітичними. Польські міста мали професійних мерів, а не політиків. Польський досвід свідчить про необхідність усунення політики та партійної приналежності від муніципального управління та пошуку професіоналів, які готові забути про свої політичні амбіції.
Становскі виголосив цю промову, яка має назву "Від трьох революцій до стабільної демократії в Україні", 29 травня 2017 року в Українському кризовому медіацентрі, – ред.
Текст оригіналу читайте на the Atlantic Council
Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!