Сирійський сценарій для України

Сирійський сценарій для України

Фото: ТСН.ua

Західний світ помилився, коли думав, що має справу з периферійним конфліктом, який його не стосується.

22 жовтня в Сочі відбулася зустріч, яка вирішила подальшу долю Сирії. Зустрічалися Володимир Путін і Реджеп Ердоган. Переговори тривали понад шість годин, але результат говорить сам за себе. Як наслідок, Росія і Туреччина отримують найбільші бонуси. Так, військова операція "Джерело миру", яку розпочала в Сирії офіційна Анкара 9 жовтня, закінчується. Починається процес нового формату контролю над Сирією. І в цьому форматі провідна роль відводиться Росії та Туреччині.

Меморандум про порозуміння між Російською Федерацією та Турецькою Республікою, підписаний Путіним та Ердоганом, містить десять пунктів. Найважливішими серед них можна вважати ті, що стосуються присутності на території Сирії російської воєнної поліції, яка разом з сирійською прикордонною службою буде здійснювати контроль за сирійсько-турецьким кордоном за межами території операції "Джерело миру".

Також важливо відзначити і успіх Туреччини, яка домоглася витіснення курдів з районів, що мають значення для Анкари. Крім того, звучать слова про спільну боротьбу проти тероризму, що вкотре підкреслює статус Росії як вагомого геополітичного гравця у протистоянні міжнародному тероризму. І все це відбувається за мовчазної згоди Європи та США, чий президент порадив розв'язувати проблеми Сирії давно покійному Наполеону Бонапарту.

Зустріч Путіна та Ердогана є показовою не тільки в контексті того, як двоє авторитарних лідерів можуть вирішувати долю третьої країни. Ця зустріч наочно демонструє, що в сьогоднішньому світі сила має значення, а доля любить зухвалих та сміливих. Але найголовнішим уроком війни у Сирії є те, що Росія і Туреччина одержали перемогу, в той час як Захід програв. А тому слід чекати перерозподілу конфігурації сил на Близькому Сході і ймовірного формування альянсу Москва-Анкара-Тегеран, що може виступати єдиним фронтом не тільки в регіоні Близького Сходу, але й на глобальній арені.

На думку колишнього посла Франції у Сирії Мішеля Дюкло, головний урок сирійської війни полягає в тому, що за миттєву слабкість, тобто небажання в потрібний момент втрутитися в сирійську кризу, Європі довелося платити сторицею. Західний світ помилився, коли думав, що має справу з периферійним конфліктом, який його не стосується. З внутрішнього він швидко переріс в регіональний, а потім і в глобальний. До цього можна додати й те, що приклад Сирії є доволі повчальним для України. Чому? Тому що і в Україні Путін може діяти так само, як і в Сирії.

Найголовнішим уроком війни у Сирії є те, що Росія і Туреччина одержали перемогу, в той час як Захід програв

Перш за все, для Москви важливе усунення активної ролі Сполучених Штатів у врегулювання війни на Донбасі. На сьогодні вже маємо відставку Курта Волкера та не зовсім позитивний імідж Володимира Зеленського після початку скандалу з Трампом, який з кожним новим днем набирає обертів і може вилитися в реальність імпічменту для 45-го президента США. З огляду на те, що вже в скорому часі розпочнеться активна виборча боротьба за крісло президента Америки, навряд чи Трамп концентруватиме свої сили на Україні в найближчий рік.

Позиція Трампа щодо Сирії, а саме щодо курдів та заяви щодо виведення американських військ, розв’язали руки Туреччині. Тому хоча б часткове усунення США від проблем України буде грати на користь Кремля. З огляду на це, українська влада має увесь час тримати руку на пульсі подій, аби не допустити того, що Вашингтон перетвориться на мовчазливого спостерігача війни на Донбасі.

Другий важливий момент — втома та невпевненість Європи, що межують з бажанням відмежуватися від проблем України. Сьогодні стає все більш зрозуміло, що Париж та Берлін як учасники нормандського формату хочуть якомога швидше вирішити військовий конфлікт на Донбасі. Основний ризик такого бажання Європи для України полягає у тому, що європейські лідери хочуть миру без перемоги над Росією.

Тому вони ладні йти у фарватері вимог Москви до Києва та переконувати Україну, що запропоновані Росією умови є оптимальними і такими, що вкотре гарантують нашій державі незалежність та суверенітет. При цьому, сьогодні вже мало хто в Європі згадує Крим, тому Україні варто увесь час нагадувати про анексію і те, що розв'язання проблеми Донбасу не вирішує повністю питання гібридної агресії Росії проти нашої держави.

І третій момент — це вміння Путіна вичікувати та використовувати протиріччя інших на власну користь. Саме так трапилось в Сирії. Путін вичікував, спостерігав за протиріччями Туреччини та США, за діями курдів, за політикою Трампа стосовно Ірану, аналізував безпорадність Європи перед хвилями сирійських біженців та страхом перед терористами Ісламської Держави, не вмішувався у конфлікти Заходу та країн арабського світу, аж поки не настав момент, коли він зрозумів, що саме час заключити пакт з Ердоганом.

Так само може статися і у питанні України. Путін буде вичікувати. Наразі його влаштовує ситуація перманентного конфлікту на Донбасі, адже він тільки посилює втому населення України від війни, а також сприяє зростанню соціально-політичної напруги. Крім того, реальність конфлікту сприяє невизначеності, а, отже і слабкості позиції офіційного Києва щодо поступок, на які готова йти Україна.

Ердоган та Путін підписали меморандум щодо Сирії

Ердоган та Путін підписали меморандум щодо Сирії

Франція та Німеччина відпускають ситуацію і спостерігають, як вона розвиватиметься далі. А тому не можна виключати того, що Путін дочекається моменту (наприклад, імпічмент Трампу або ж масштабна активізація бойових дій на Донбасі), коли зможе провести переговори з Європою щодо України на кшталт тих, які він провів у Сочі з Ердоганом по Сирії. І хто знає, чи не з’являться на україно-російському кордоні воєнна поліція РФ чи Білорусі та певні миротворці з ЄС, під наглядом яких в ОРДЛО обиратимуть нову владу.

Звісно, що така влада буде виражати "інтереси народу Донбасу", якого і в природі не існує, але це і не важливо, тому що перемогу завжди отримують сильні, зухвалі та сміливі. Про це варто пам’ятати усім тим, хто наразі говорить про виключність формули Штайнмаєра та бажання швидкого миру.

Але мир не буває швидким. Особливо у випадку України, коли ситуація зайшла у глухий кут і кожен наступний крок не посилює наших позицій на світовій арені.

Повʼязані теми:

Стаття з добірки новин:
Туреччина проти курдів
Наступна публікація