Країни НАТО, здається, починають усвідомлювати — сучасні виклики вимагають сучасних методів і сучасної швидкості відповідей на них.
45-й американський президент давно звик постійно перебувати в центрі уваги. Тому його лобова критика Німеччини за енергетичну залежність від Росії під час брюссельського саміту НАТО виглядає добре розрахованим кроком. Вашингтон на офіційному рівні неодноразово погрожував санкціями європейським компаніям, які ризикнуть брати участь у реалізації проекту "Північний потік-2", і Трамп, по суті, лише повторив вже відому позицію на новому інформаційному майданчику. Причому після особистої зустрічі з Ангелою Меркель запевнив, що відносини між ними чудові.
Власне, і вимоги США до партнерів по НАТО збільшити витрати на оборону — не нова теза. Нині до визначених в Альянсі стандартів у 2% ВВП дотягують лише вісім країн, і Штати, на яких лежить фінансування 4/5 потреб Альянсу, цілком передбачено обурюються подібним станом речей. Тому ініційоване Трампом проведення позачергової сесії Євроатлантичної Ради виглядає цілком логічним для його манери ведення переговорів.
Звісно, можна нарікати, що Трамп ухилився від відповіді на питання про долю Криму, "перевівши стрілки" на Барака Обаму, за президентства якого відбулася анексія півострова. Та варто розуміти, що лідер Штатів сьогодні намагається відігравати роль локомотиву Республіканської партії на проміжних виборах до Конгресу у листопаді 2018 року. Від їхніх результатів багато в чому залежать шанси Трампа на друге президентство у 2020 році, тому він робить заяви з прицілом на американського виборця. При цьому у США продовжують вважати Обаму найкращим американським президентом.
Варто розуміти, що лідер Штатів сьогодні намагається відігравати роль локомотиву Республіканської партії на проміжних виборах до Конгресу у листопаді 2018 року
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг цілком впорався з "валідольним самітом", і до його заслуг можна віднести збереження формальної єдності Альянсу у питанні підвищення витрат на оборону. Проте не виключаю, що після повернення на Батьківщину лідери країн НАТО будуть робити гучні заяви.
Важливий момент: у підсумковій декларації саміту НАТО його учасники не просто визначили Росію як загрозу світовому ладу — вони перерахували численні причини цього сприйняття. Серед них не лише анексія Криму та агресія на Донбасі, а й втручання РФ у внутрішні справи країн Альянсу, отруєння у Солсбері, дезінформації та кібератаки у світовому масштабі. Кремлю не вдалося виглядати "білим та пухнастим", хоча всередині Альянсу є країни, які симпатизують Росії.
Проте навіть лояльна Греція висилає двох російських дипломатів за втручання у власні внутрішні справи, вірогідно, пов’язані з намаганнями Української православної церкви отримати томос. У підсумковій заяві рясно згадується стаття 5 Вашингтонського договору, яка передбачає застосування механізмів колективної безпеки, зокрема, і в контексті можливої гібридної агресії проти країн НАТО. І ця декларація стане сигналом для Володимира Путіна під час зустрічі з Трампом у Гельсінкі.
Тому рішення "4 за 30", яке передбачає розгортання 30 батальйонів, 30 ескадрилей та 30 кораблів НАТО у будь-якій точці Альянсу протягом 30 днів — це не лише відновлення боєготовності, але і прагнення надати нову динаміку процесам всередині організації, якій наступного року виповниться 70 років. НАТО як найбільший контрибутор безпеки у світі має реагувати на виклики швидко та переконливо, для чого і потребуватиме збільшення фінансування.
Македонія отримала запрошення розпочати переговори про вступ до НАТО одразу після ухвалення рішення про узгоджене з Грецією перейменування країни. Вектор розширення Альянсу, як і Європейського союзу, спрямований на Західні Балкани. Грузія отримала запевнення, що вона стане членом НАТО з вуст самого Єнса Столтенберга. Що отримала Україна?
Ще до саміту у Брюсселі було відомо, що нашій державі не світить на поточному етапі євроатлантичної інтеграції ані План дій щодо членства, ані Програма особливих можливостей. Провину за це варто покладати на непослідовність української влади у середньотерміновій перспективі, адже за 10 років після Бухарестського саміту НАТО Україна встигла побути позаблоковою країною, а з 2014 року кинулася надолужувати згаяний час. Варто згадати і про скепсис низки західноєвропейських країн стосовно євроатлантичної інтеграції України, спричинений небажанням сваритися з Росією.
Демонструє послідовність і Угорщина: хоча Будапешт змушений маневрувати та пояснювати зміст свої претензій до України, і у заяві саміту Україна–ЄС, і в підсумковій декларації саміту НАТО пролунала вимога врахувати рекомендації Венеціанської комісії до закону "Про освіту". Схоже, ця позиція і надалі отруюватиме двосторонні відносини Угорщини та України.
Україна на саміті НАТО отримала максимум можливого з очікуваного: і запевнення, що двері Альянсу для нашої країни відкриті, і зустріч Петра Порошенка з Дональдом Трампом, не враховуючи коротких перемовин українського президента з іншими лідерами країн Північноатлантичного альянсу. Цим можна завдячувати закону "Про національну безпеку", який набув чинності та покликаний наближати Україну до стандартів НАТО у військовій сфері та державному управлінні.
Можливо, головний підсумок саміту в Брюсселі: геополітичні мастодонти на кшталт ЄС та НАТО починають усвідомлювати, о мають вчитися гнучко реагувати на виклики сучасного світу, які вже не вписуються до координат повоєнної системи міжнародних відносин. І Україна, яка декларує свою відданість європейській та євроатлантичній інтеграції, має вчитися цьому разом з ними, а то і випереджаючи їх. Нам не варто забувати, що прагнення вступити до НАТО не обмежується проведенням засідань спільної з керівниками Альянсу комісії, але і передбачає внутрішні перетворення всередині країни.
Приєднуйтеся також до групи ТСН.Блоги на facebook та слідкуйте за оновленнями розділу!