Три горішки для мови

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Наше завдання – розкусити їх і зрозуміти, в якому з них є здорове цілісне ядро, а де – вкотре перемелена трухлява.

Період різдвяних свят переважно відзначається суцільним затишшям суспільного життя. Проте, на зламі 2016-2017 років у сфері мовної політики відбуваються значні зрушення. 19 грудня 2016 року в стінах ВРУ зареєстровано законопроект №5556 "Про мови в Україні" (ініціатор – депутат від Блоку Петра Порошенка). Рівно через місяць, 19 січня 2017 року, на розгляд парламенту навперебій представлено ще два мовні законопроекти. Депутати "Свободи" під номером №5669 реєструють проект закону "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні". Натомість депутати "Самопомочі" лобіюють законопроект "Про державну мову" №5670.

Що відбувається? Рідзвяні подарунки для мови? Три горішки для знедоленої попелюшки, яка потребує захисту? Не будемо ворожити на зірках і вдаватися до нумерології. Спробуємо розібратися із мовною законотворчістю детальніше.

Чому три політичні сили зненацька вирішили, що мовне питання нарешті на часі?  У передвиборчих обіцянках вже досить далекого 2014 року воно схоже чи то на примарну карету, яка у важливий момент обертається звичайнісіньким гарбузом, чи то на кришталеву туфельку, яка ніяк не може знайти свою власницю. У програмі БПП мовне питання розміщено в рубриці "Жити вільно!". Для досягнення мовно-політичної гармонії достатньо дотримуватися статті 10 Конституції, – впевнені автори програми. Натомість у передвиборчій програмі "Свободи" прописано чіткі і рішучі дії у сфері мовної політики. Щоправда, їх тільки дві – скасувати закон Колесніченка-Ківалова та впровадити новий закон "Про захист української мови". У програмі "Самопомочі" мовне питання відсутнє.

Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Конституція України. Стаття 10

Отже, три політичні сили діють усупереч своїм передвиборчим обіцянкам. БПП пропонує новий законопроект, який чимсь схожий на конституційні декларації. Не описуючи конкретних дій, закон декларує захист української мови у різних сферах – від освіти до набуття громадянства. Законодавець відхрещується від поняття "регіональна мова" – ключового в чинному регіоналівському законі Колесніченка-Ківалова. Натомість постійно оперує термінами "мови корінних народів" та "мови національних меншин", які обіцяє теж захищати. Щоправда, серед цих мов згадує тільки одну – кримськотатарську. Це, в принципі, похвально, проте перелік є аж ніяк не вичерпним. Зате документ рясніє фразами на кшталт "держава заохочує", "держава піклується" та "держава гарантує".

Створення жодних інституцій законопроект не пропонує. Навіщо? Хіба не достатньо його величності Закону, щоб врегулювати всі конфлікти? Законослухняні громадяни будуть його автоматично дотримуватися. Це і так прогрес, порівняно з передвиборчою програмою. З іншого боку, документ нагадує розширену версію статті 10 Конституції та скорочену версію мовного закону 1989 року (закон був прогресивним як на свій час, хоча б тому що надавав державний статус українській та захищав мови національних меншин, проте був в радянському дусі більш декларативним і не прописував конкретні механізми). Тому нема чого нарікати – передвиборчі обіцянки певним чином виконані.

Що пропонує громадянам "Свобода" – поборник скасування закону КК і ухвалення нового закону про захист української мови? Свободівські прапори і справді часто майоріють під стінами Конституційного Суду на мовних протестах. Тож першу обіцянку партія начебто неухильно виконує.

Щодо другої, то виникають сумніви і застереження. Анонсований закон "Про захист української мови" раптом обертається документом під значно довшою і розмитішою назвою "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні". Розмитість назви корелює з туманністю змісту.

На відміну від документа БПП, свободівські законотворці активно вживають термін "регіональна (міноритарна) мова". Що виглядає більш як абсурдно. Бо вони ж водночас виступають і за скасування закону КК.

Основна критика цього ще досі чинного тексту полягає в тому, що він не відповідає Конституції. Зокрема тому, що вводить нове поняття "регіональна або міноритарна мова", якого в Конституції немає, і таким чином звужує вжиток державної мови. Запозичене з Європейської хартії регіональних мов або мов меншин поняття "регіональна (міноритарна) мова" в українському контексті значно трансформувалося як за формою, так і за змістом. Про невідповідність його вжитку духу і завданням "Європейській хартії регіональних або меншинних мов" 1992 року неодноразово говорили як українські, так і європейські експерти. Знову ж таки, свободівці захищають абстрактні регіональні мови. Їм бракує сміливості взяти на себе відповідальність й озвучити цей перелік.

З іншого боку, в цьому проекті є певні позитиви. Документ вводить вимогу щодо володіння українською мовою, засвідчену відповідним сертифікатом, до низки державних службовців та посадових осіб. Законотворці прописують створення інституцій з мовного менеджменту – Національної комісії зі стандартів державної мови, Центру української мови, Термінологічного центру української мови та Уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов. Із першими трьома інституціями – їхніми функціями і завданнями – все зрозуміло. Щодо останнього знову ж таки виникають сумніви. Довга назва посади, як і самого закону, вказує на розмитість обов'язків. Уявіть собі цього щасливця, який буде розглядати скарги щодо порушення вжитку як державної, так і мов національних меншин! Чи не забагато відповідальності та роботи для однієї людини? Ну, нехай певні бюрократичні справи йому допоможе залагодити Секретаріат, створення якого теж передбачено цим законопроектом. Однак, все ж, слід створювати окремі інституції, які захищають державну мови та мови меншин. Тут і обсяги роботи, і зрештою компетенції будуть відрізнятися.

Навіть у неозброєне око впадає схожість текстів документів від "Свободи" та "Самопомочі". Хто кого звинуватить у плагіаті? Пояснення просте: обидві команди брали за основу документи попередніх років, які з тих чи інших причин не стали законами. Тож звинувачень, найімовірніше, не буде. Озброєне ж око фахівця швидко вихопить шматки попередніх документів. А втім, це просто вказує на те, що існує певна законотворча тяглість у мовному питанні.

Ключова відмінність проекту "Самопомочі" від двох попередніх полягає в тому, що він зосереджується виключно на застосуванні та захисті державної мови. Поняття "регіональна мова" відсутнє, згадки про мови національних меншин є в окремих статтях з відсиланням на Закон України "Про права осіб, що належать до національних меншин". Такий підхід використовується в пострадянських країнах, зокрема, в Грузії.

Очевидно, що в такому разі необхідним є й оновлення законодавства про національні меншини. Законопроект також оперує терміном "офіційні мови ЄС" (зокрема в статтях, що стосуються науки, культури та ЗМІ), що вказує на тенденцію до мовної євроінтеграції. Окремі пункти чіткіше та переконливіше прописані – наприклад, перелік осіб, зобов'язаних вільно володіти державною мовою, процедура проведення іспиту з державної мови та отримання відповідного сертифіката.

Щодо інституцій з мовного менеджменту, то їхній перелік та функції майже ідентичні списку та завданням, представленим у свободівському документі. З єдиною, проте важливою, відмінністю. Уповноваженому із захисту державної мови (в проекті "Самопомочі" він займається тільки питаннями державної мови), крім Секретаріату, допомагатимуть 27 мовних інспекторів. Їхнім завданням є моніторинг за виконанням закону.

Схожим у текстах "Свободи" й "Самопомічі" є й положення про адміністративну відповідальність за порушення порядку застосування державної мови в різних сферах – на телебаченні, на культурних та спортивних заходах, в наданні інформації про товари та послуги. У перехідних положеннях обох законопроектів прописано відповідні зміни до законодавства та розміри штрафів за такі порушення. Відмінним є те, що перехідні положення проекту "Самопомічі" виписані більш детально, зі внесенням змін не тільки в мовну статтю Кодексу України про адміністративні правопорушення, але й в низку галузевих законів. Це зумовлює ймовірну вищу ефективність механізмів правового контролю в майбутньому. Крім того, законопроект передбачає кримінальну відповідальність за публічне приниження української мови і внесення відповідних змін до Кримінального кодексу України.

Власне, найбільшу хвилю обговорень у соціальних мережах спричинили два положення законопроекту від "Самопомочі" – кримінальна відповідальність за публічне приниження української мови та запровадження мовної інспекції. Щодо першого, є й критика експертів, зокрема Інституту медіаправа. Вважаючи проект "Самопомочі" найкращим із трьох представлених, вони все ж рекомендують переглянути та детальніше опрацювати цю норму. З іншого боку, це положення не виникло на голому місці. Існує чимало прецендентів подібного приниження мови високопосадовцями та державними службовцями, які залишалися абсолютно безкарними.

Щодо мовної інспекції, то це пропозиція нового для України досвіду. Тому не дивно, що Фейсбуком ширяться меми і жарти на цю тему. Страх незвіданого є одним із джерел для такого креативу. Як щодо досвіду інших країн? Відомий соціолінгвіст Бернард Спольскі метафорично вживає термін "мовна поліція", описуючи діяльність мовнополітичних інституцій канадського Квебеку та балтійських країн. В Естонії та Литві діють мовні інспекції. У випадку Естонії початкова діяльність інституції була скритикована як занадто репресивна. Тож згодом її функції було трохи видозмінено, але інспекція залишається чинною. У Литві ж мовна інспекція діє під патронатом мовної комісії, якою, своєю чергою, опікується литовський парламент. Ймовірно саме балтійським досвідом керувалися автори законопроекту "Самопомочі".

 Попри те, що Бернард Спольські не без нотки іронії описує діяльність цих інституцій, все ж науковець визнає, що мовні інституції в Квебеку та балтійських країнах унікальні у світі тим, що "мають правові повноваження посилювати вжиток офіційних мов". Тому, можливо, цей досвід буде справді корисним для України. А суспільна критика та громадське обговорення роботи такої інспекції тільки допоможуть у налагодженні найоптимальнішого формату її роботи.

Ще один момент, який активно обговорюють у соцмережах – українізація ЗМІ. Цей аспект передбачено як у законопроекті "Свободи", так і "Самопомочі". Знову ж таки з низкою відмінностей. Відрізняються як формулювання, вимоги щодо обсягів мовлення і тиражів державною мовою, так і відрізки часу, які законотворці дають на українізацію. Щодо телебачення та радіомовлення, то обидва законопроекти передбачають шість місяців. Стосовно друкованих ЗМІ думки розбіглися – "Самопоміч" пропонує один рік, тоді як "Свобода" – два. Зрештою, це деталі, які потребують громадського обговорення із залученням експертів.

І головне – попри хвилю реакцій у соцмережах та критику, що переважно є конструктивною, законопроект "Самопомочі" має найбільшу підтримку як депутатського складу, так і громадськості. Для порівняння: законопроект БПП вносить на розгляд парламенту один депутат, мовний документ "Свободи" – 7 депутатів, законопроект "Самопомочі" – 33 депутати з різних парламентських фракцій. Низка громадських організацій мовно-культурного спрямування підтримує саме цей документ. До формування його тексту були залучені мовні активісти. А це кардинально змінює його концепцію порівняно з іншими, вписуючи його в низку інших постмайданних реформ.

Три мовні законопроекти. Спадає на думку вислів – де два українці, там три гетьмани. Здавалося б, чому не сісти за стіл перемовин і сформувати спільне рішення мовних проблем? Але, з іншого боку, ця ситуація показує, хоч як це парадоксально звучить, певний консенсус політичних сил. Три політичні сили солідарні в тому, що мовне законодавство потрібно змінювати. Завдання ж громадянського суспільства – розкусити ці три горішки для мови і зрозуміти, в якому з них є здорове цілісне ядро, а де – вкотре перемелена трухлява.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на  facebook  і слідкуйте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Вибір редакції