У Харкові знову взялися за вшанування Жукова

Дата публікації
Перегляди
1615
Поділитись:
WhatsApp
Viber
У Харкові знову взялися за вшанування Жукова

Фото: ТСН.ua

Маршал Жуков у системі офіційної російської міфології — не просто "маршал Перемоги", а носій імперського начала, символ "можемповторить".

Харківська міськрада знову перейменувала проспект генерала Григоренка на проспект маршала Жукова. Що ж, крок цілком логічний з боку місцевої влади: користуючись поблажливістю чинної центральної влади, вкотре вже знехтувати законами про декомунізацію та демонстративно замінити на мапі міста ім’я знаного у світі генерала-інакодумця, який свого часу кинув виклик КПРС й особисто Хрущову, Брежнєву й Андропову, на ім’я найкривавішого, мабуть, полководця Другої світової війни, доконаного хама, самозакоханого кар’єриста, масштабного корупціонера та переконаного україножера, — пише Сергій Грабовський у колонці на "Радіо Свобода".

І що цікаво: за збігом обставин це сталося через два місяці після візиту харківського мера Кернеса до Москви (за офіційною версією, щоб "полікувати зуби", за інформацією програми "Схеми" — щоб зустрітися з секретарем Ради безпеки Росії, колишнім шефом ФСБ Патрушевим).

Також прозвучала заява одного з лідерів фракції "Опозиційної платформи — За життя" у Верховній Раді Рабіновича про те, що потрібно сформувати українську парламентську делегацію для відзначення 9 травня у Москві встановленого Сталіним Дня Перемоги. То збіг обставин чи не просто збіг? Адже маршал Жуков у системі офіційної російської міфології — не просто "маршал Перемоги", а носій імперського начала, символ "можемповторить".

ЖУКОВ ЯК ALTER EGO СТАЛІНА

Серед істориків України є такі, що твердять, наче Георгій Жуков був "звичайним сталінським полководцем". Це повна нісенітниця. Далеко не кожного свого воєначальника Сталін піднімав до таких висот — начальник генштабу, заступник верховного головнокомандувача, підписант Акту про капітуляцію Німеччини від СРСР, тричі Герой Совєтського Союзу (четверту золоту зірку Жуков одержав у 1956 році), — далеко не кожному пробачав програні битви стратегічного масштабу, далеко не кожен міг незаконно нагороджувати своїх улюбленців й улюблениць незаслуженими орденами та два роки безкарно грабувати переможену Німеччину.

Що ж цінував Сталін у Жукові? Вочевидь не інтелект (для розробок стратегічних операцій у нього були такі справді непересічні військові інтелектуали, як Шапошников, Василевський, Штеменко) і не вміння переконливо обстоювати власну точку зору (як це робили Рокосовський, Говоров, Горбатов). Для відповіді на це запитання варто взяти до уваги думку про Жукова інших сталінських полководців.

Ось що записав у своєму щоденнику часів війни генерал (у майбутньому маршал) Єрьоменко: "Він усіх топтав на своєму шляху… Це людина страшна й обмежена. Найвищої марки кар’єрист…". А перемагав Жуков, на думку Єрьоменка ("знаю його як облупленого"), завдяки п’ятиразовій чисельній перевазі над німцями, тобто звалюючи противника трупами своїх солдатів.

Із Єрьоменком солідарним був маршал Малиновський, який, за його визнанням, у середині 1950-х ішов до міністра оборони СРСР Жукова вкрай напруженим, готовим до всього: "Якщо Жуков, не дай Боже, мене вдарить, так я здачі дам сильніше". До речі: за всю війну колеги по службі зафіксували єдиний випадок, коли Жукову на його звичайні матюки, якими він обкладав і маршалів, і генералів, гідно відповіли, і це зробив саме Малиновський. В останнього це був чи не єдиний випадок у житті, коли він ужив нецензурну лексику — з Жуковим інакше не можна було. Знов-таки, Малиновський намагався берегти бійців: "За втрати суворо спитаю. Якщо є можливість вирішити завдання вогнем, в атаку бійців не піднімати", — наказував він.

Не кожен міг незаконно нагороджувати своїх улюбленців й улюблениць незаслуженими орденами та два роки безкарно грабувати переможену Німеччину

Але, можливо, ці два маршали так ставилися до Жукова, бо були українцями? Ось оцінки ще двох сталінських полководців, питомих росіян: "Жуков — це унтер Пришибєєв" (маршал Голиков); "Жуков тупий, ні на що не здатний солдафон і негідник" (маршал Конєв). Можна навести десятки такого штибу оцінок, які належать зовсім не "українським буржуазним націоналістам"…

А тому, видається, Сталін цінував і просував Жукова, бо бачив у ньому свою подобу, тобто людину, здатну на будь-яку мерзенну підлість і на масштабні гекатомби, на безжальне знищення мільйонів своїх бійців і цивільного люду в ім’я ствердження російських імперських інтересів. І лише коли Жуков загрався, коли став приписувати собі всі перемоги у війні та гнати "трофеї" ешелонами, генералісимус відсунув його на другі ролі, але не знищив.

"ЗАСЛУГИ" ЖУКОВА 

А тепер погляньмо на "видатні заслуги" Жукова під час війни та після неї. Катастрофа Червоної армії у 1941 році — мільйони загиблих, мільйони полонених, втрата десятків тисяч літаків і танків, сотень тисяч гармат і мінометів. Основну відповідальність за це несуть троє: генсек ЦК ВКП(б) і голова уряду Сталін, нарком оборони Тимошенко і начальник генштабу Жуков. У своїх мемуарах Жуков спробував "відбілитися", проте робив це за допомогою такої масштабної брехні, що тільки така ж аморальна людина, як "маршал Перемоги", може аргументувати щось цими мемуарами.

Грандіозна поразка трьох фронтів, очолюваних Жуковим, під час операції "Марс" узимку 1942-43 років, сотні тисяч загиблих, даремно втрачені тисячі танків і літаків. Сьогодні документально встановлено, що наступ Червоної армії під Сталінградом (де дії трьох фронтів координував Василевський) був задуманий як допоміжний, а основний удар мав завдати Жуков у центрі совєтсько-німецького фронту. Жуков усе провалив…

Форсування Дніпра та наступ з Букринського плацдарму (осінь 1943 року). Командував фронтом добре освічений, але безвільний генерал Ватутін, а координував дії кількох фронтів і фактично командував ними Жуков. Навіть фельдфебелеві мало бути зрозуміло, що наступати танковою армією за підтримки піхоти й артилерії через яри та ліси неможливо, а без танків вийти до Києва та зайняти його не вдасться.

А на додачу форсувати Дніпро там, де противник чекає на тебе, було більш, ніж безумством. Але… Серед тих, хто форсував Дніпро в районі Букрина, був знаний російський письменник-фронтовик Віктор Астаф’єв, який згадував: "Коли з одного боку в Дніпро входили 25 тисяч воїнів, то на протилежному — виходили не більше 5-6 тисяч". І вода у Дніпрі стала темно-кривавого кольору і солоною на смак.

Грандіозна поразка трьох фронтів, очолюваних Жуковим, під час операції "Марс" узимку 1942-43 років, сотні тисяч загиблих, даремно втрачені тисячі танків і літаків

Сотні тисяч бійців (в тому числі щойно мобілізованих) потонуло в Дніпрі, сотні тисяч загинули на самому плацдармі. А тисячі десантників згоріли в небі, разом із парашутами, коли їх скинули з літаків "у зуби" ворогу…

А Берлінська операція 1945 року? Жуков, командуючи 1-м Білоруським фронтом, штурмував Берлін "в лоб", а далі, прагнучи взяти місто до 1 травня, спалив на берлінських вулицях дві танкові армії (1-а гв. ТА змушена була ввести в бій останній резерв — роту охорони штабу, яка складалася з 55-літніх ветеранів Першої світової), а стрілецькі дивізії чисельно стали дорівнювати батальйонам — і все одно Берлін капітулював лише 2 травня.

Ось чим особливо відзначився "маршал Перемоги". У повоєнний же час на совісті Жукова навчання 1954 року на Тоцькому полігоні з використанням атомної бомби (понад 57 тисяч вояків пройшли через зону враження бомби без захисних костюмів) і вторгнення у 1956 році до Угорщини.

Отож чи дивує когось, що на честь цього персонажа у Харкові, на думку Кернеса та його команди з міськради, має бути названий проспект?

Перепечатывается с разрешения Радио Свободная Европа/Радио Свобода

Наступна публікація