Війна Трампа

Агресивна та рішуча зовнішня політика американського президента може його як возвеличити, так і поховати.

Квітень 2017 року назавжди ввійде в історію як нова ера геополітики ХХІ століття. У цьому твердженні нема жодного перебільшення. Все доволі просто. Дональд Трамп продемонстрував, що Америка – це супердержава, і саме вона стоятиме на захисті інтересів західної демократії, яку так вдало змогли поховати слабкість Барака Обами та нерішучість і внутрішні чвари європейських лідерів. 

Коли сьогодні ведуть розмови про непередбачуваність дій Дональда Трампа, це викликає подив. Адже ті, хто так кажуть, укотре наступають на одній й ті ж самі граблі. Згадаймо передвиборчу кампанію Трампа і його обіцянки. Чи не було там пункту щодо нищівної боротьби як з міжнародним тероризмом загалом, так й "Ісламською державою" зокрема? Був. Тому саме у цьому контексті варто розглядати всі події квітня. 

Авіадуари в Сирії, ультиматум Рекса Тіллерсона у Москві, використання в Афганістані найбільшої неядерної бомби GBU-43/B Massive Ordnance Air Blast Bomb, американські есмінці на відстані приблизно 500 кілометрів від північнокорейського ядерного полігону, готові випустити по КНДР ракети Tomahawk, якщо Пхеньян вирішить провести ядерні випробування, – усе це свідчить про кардинальну зміну стратегічних і тактичних підходів адміністрації президента США щодо зовнішньої політики та світового порядку. 

Сила не розуміє мови дипломатії та політичних шляхів врегулювання конфліктів. Сила розуміє тільки силу. І тому підхід Трампа видається доволі дієвим.
Сергій Постоловський

Дональд Трамп робить основну ставку на силу. Такий підхід є доволі прагматичним і ефективним. У світі, де існують держави-агресори та країни, які підтримують терористичні угрупування, а також не цураються цинічного шантажу менших і слабших суверенних країн, потрібно дати зрозуміти, що є держава, здатна захистити не лише свої особисті національні інтереси, але й інтереси своїх партнерів і безпеку у світі. На превеликий жаль, сила не розуміє мови дипломатії та політичних шляхів врегулювання конфліктів. Сила розуміє тільки силу. І тому підхід Трампа видається доволі дієвим. 

Така політика Трампа дасть як позитивні результати, так і створить цілу низку ризиків. Головний серед них — загроза ядерної війни. Але насправді це поки малоймовірно, тому що у разі спроби того ж Пхеньяну нанести ядерний удар по території США, американські військові серією превентивних ударів просто знищать КНДР. І це прекрасно розуміють усі сторони конфлікту.

Окрім того, у Дональда Трампа є особисте прагнення повернути Америці статус супердержави та "світового жандарма". Не буде перебільшенням сказати, що за вісім років правління Барака Обами роль США у вирішенні та врегулюванні конфліктів значно послабилася. За демократів у Білому домі не було вирішено питання Іраку, Афганістану, у країнах Леванту (Сирії, Єгипті, Туреччині) прокотилася хвиля "Арабської весни", у Сирії розпочалося затяжне протистояння між режимом Башара Асада і повстанцями, Україна зазнала російської агресії, а її території були окуповані. Існує думка, що саме слабкий Барак Обама породив сильного Путіна. Таке твердження може бути цілком виправданим і щодо цілої низки інших диктаторів та авторитарних лідерів на кшталт того ж Асада чи Кім Чен Ина. 

Дональд Трамп – не Обама. Він ухвалює важкі, але принципові, рішення і дає зрозуміти іншим гравцям на світовій арені, що їм доведеться рахуватися з позицією Сполучених Штатів.
Сергій Постоловський

Дональд Трамп – не Обама. Він ухвалює важкі, але принципові, рішення і дає зрозуміти іншим гравцям на світовій арені, що їм доведеться рахуватися з позицією Сполучених Штатів. Світ за теорією Pax Americana (зовнішньополітична ідеологія, яка передбачає панівну роль США у світі) — це та мета метою, до якої, очевидно, прагне американський лідер. 

Проте, рішуче формуючи нову американську геополітику військовою силою, адміністрація Трампа наражається на низку загроз із боку тих, проти кого вона воює.

Не можна виключати терористичних актів на території Америки чи інших країн щодо громадян США. Адже у боротьбі за виживання і "Ісламська держава", і КНДР, і Росія можуть вдатися до будь-яких методів, аби перемогти свого опонента. 

Поза тим, Трампу потрібно зважати на настрої всередині Сполучених Штатів і на думку Європи. Зростання військових конфліктів у різних куточках світу із залученням воєнного контингенту США не буде викликати задоволення у простих американців. Сприйняття буде різним — і Трамп може критично втратити довіру і підтримку того самого "білого американця", який і привів його до влади.    

У разі ж загострення становища у світі та виникнення загрози початку масштабної війни, Дональд Трамп ризикує налаштувати проти себе частину Республіканської партії, зокрема всіх тих сенаторів і політиків, які під час виборів підтримували інших кандидатів, включно з Гілларі Клінтон. Така ситуація не виключає потуг окремих сил і лобістів ініціювати процедуру імпічменту. 

Світ вступив у нову еру. І він вже ніколи не буде таким, як раніше.
Сергій Постоловський

Отже, випливає доволі цікавий висновок: агресивна та рішуча зовнішня політика Трампа може його як возвеличити, так і поховати як президента і державного діяча. Усе залежить від його спроможності тримати удар і грати на випередження на світовій арені й у США зокрема. 

Загалом нова геополітика ХХІ століття буде базуватися на декількох важливих принципах. 

Перемагатиме той, хто вкладає гроші у новітнє інноваційне озброєння, власну армію, інформаційні і комунікаційні технології, засоби радіоелектронної боротьби. 

До того ж перемагатиме той, хто здатний на неординарні і принципові рішення у кризових ситуаціях, які швидко ухвалюються, а проблема не замовчується і вирішується одразу. 

У поєднанні з військовими тактиками важливу роль відіграватимуть методи економічного тиску, інформаційного спротиву і кібербезпеки. На жаль, дипломатія відійде аж на кінець цього списку, адже наразі переговори і міжнародні домовленості не дають бажаного результату. Таким чином, ймовірно, буде переглянута роль і ефективність  міжнародних організацій, передусім ООН, а також міжнародного права як інструмента запобігання конфліктам. 

Світ вступив у нову еру. І він вже ніколи не буде таким, як раніше. Це дійсність, яку ми маємо визнати, аби полегшити наш шлях у ХХІ столітті.  

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на  facebook  і стежте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Наступна публікація