Війни не виграються в судах

Як і в дипломатії, в суді ООН ми матимемо не те, на що заслуговуємо, а те, що зможемо довести. 

Не існує такого суду, в який би ми могли звернутися з позовом проти Росії за вчинення збройної агресії. Суто теоретично це міг би бути і Міжнародний суд ООН, і Міжнародний кримінальний суд. Але лише теоретично. Бо в суді ООН передумовою для розгляду подібних питань є згода обох держав. А до членства в МКС ні України, ні РФ так і не дійшло.

Тобто рішення позиватися до РФ за порушення двох ООНівських конвенцій про боротьбу з фінансуванням тероризму на сході України та ліквідацію всіх форм расової дискримінації в анексованному Криму, є частково вимушеним.

За те, що не існує інших міжнародних конвенцій, у рамках яких можна позиватися до Росії за окремі епізоди нинішньої інтервенції проти нашої держави, я не можу ручитися. Але саме ці дві конвенції обрали тому, що як Україна, так і Росія є їхніми учасницями і визнали компетенцію суду ООН приймати рішення.

Згадуючи убивчий погляд професора і посла Володимира Василенка у бік Володимира Фесенка в ефірі одного з телеканалів через фразу політолога, що "пішли до цього суду, бо це легше", навмисно наголошу – це не легко. Позиватися в міжнародних судах дуже важко. Проте, варіантів небагато.

Тим паче, що деякі інші варіанти Україна вже використовує – це Європейський суд з прав людини (у кількох епізодах), і Міжнародний морський трибунал (щодо ситуації з використанням шельфу).

Чим закінчиться суд, ми поки не знаємо. Насправді, суд ще не приступив до розгляду питання. І навіть якщо, сподіваємося, до кінця весни, на вимогу України буде ухвалене попереднє рішення, це ще не гарантуватиме, що пізніше суд візьметься за розгляд питання по суті (про це ми дізнаємося, найімовірніше, лише десь наприкінці цього року). А якщо й візьметься, то це не гарантує, що Україна отримає ті рішення, на які розраховує.

Можуть бути і складніші комбінації. Наприклад, суд може вирішити, що розглядатиме питання щодо дискримінації, але відмовиться визнавати власну юрисдикцію у питанні тероризму.

Дуже вже гарно цей позов вписується в президентську концепцію "юридичної АТО" замість реальної війни чи то пак – міждержавного збройного конфлікту.
Богдан Яременко

Швидше за все, прикінцеве рішення (якщо до нього дійдемо за 3-5 років) не повністю задовольнить позовні вимоги України. Мені доводилося чути і від західних дипломатів, і від міжнародних чиновників, що жодних особливих проблем у Криму немає, що становище кримських татар навіть покращилося, бо почали вирішуватися їхні земельні питання, а кримськотатарську мову визнали офіційною.

Найгірший для України сценарій, коли суд відмовить у розгляді позовів або візьметься за них, але винесе рішення зовсім не так, як цього хотіла б Україна, теоретично можливий (хоча не найбільш імовірний). Це буде не дуже приємно, проте й такий варіант не стане катастрофою. Бо мова йде лише про виконання чи невиконання РФ двох ООНівських конвенцій. І не більше того. Тобто, ми й надалі зможемо використовувати всі інші судові можливості. І, звичайно, відсутність судового рішення зовсім не означатиме, що РФ не порушує міжнародне право і права людини і не здійснює збройну агресію проти України. Хоча, щиро вірю, російська пропаганда на повну відіграється за наш гіпотетичний програш.

Україна вже накопичила великий досвід дезавуювання російської брехні й інсинуацій. Та й до різних вивертів наших друзів і партнерів ми вже теж починаємо звикати.

Чому я назвав рішення позиватися через порушення цих двох конвенцій частково вимушеним? 

Так ми плавно підійшли до одного з найбільш дискусійних запитань – чи було б краще, якби в суді йшлося про міждержавний конфлікт або фінансування тероризму?

Навіть заступниця міністра закордонних справ Лана Зеркаль, яка є одним із представників України в суді, ущипливо висловлювалася на адресу пропонентів ідеї "доведення агресії", мовляв, це завдання Росії довести, що суд не має юрисдикції щодо позовів України, оскільки суд не має юрисдикції в питаннях збройних конфліктів.

Чого в рішенні суду буде більше – справедливості чи політики – невдовзі побачимо.
Богдан Яременко

Лана Зеркаль, пишучи свій блог для одного з видань, очевидно, була настільки зайнятою, що пропустила повз вуха фразу з юридично дуже ґрунтовного виступу іншого представника України в суді професора Гарольда Хонджі Ко: "Конвенція визнає, що акти тероризму та стан збройного конфлікту не є взаємно виключними".

Але президенту Порошенку, очевидно, більше подобається уникати розмов про збройний конфлікт, щоб не розхитувати човен, на який Путін ще повністю не напав, але може напасти.

Тому маємо три різні думки:

- потрібно говорити лише про збройну агресію" (хоча ті, хто дотримуються цієї думки, висловлюють її, як правило, не в контексті даного позову. Водночас є фахівці, які дотримуються цієї думки й у цьому конкретному контексті);

- термінологія про збройну агресію для цього позову – погано;

- це питання в контексті позову, про який йдеться, не має принципового значення.

Лише перебіг судового процесу покаже, яка із них правильна.

Тепер про часові рамки.

Завершено слухання щодо вимоги України стосовно тимчасових заходів в рамках позову.

Тимчасові заходи – це процедурне рішення на період розгляду питання по суті. Задоволення цих вимог України зовсім не означатиме, що остаточне рішення суду буде на користь нашої держави. У нашому випадку це буде рішення зобов'язати Росію не робити щось, що створює чи може створити загрози порушення конвенцій, в рамках яких позивається Україна. Що, звичайно, аж ніяк не перешкоджатиме Росії заявити, що вона або не підтримує тероризм взагалі, або що в "ДНР" вона підтримує представників народу чи ще якусь єресь, яку постійно несе Росія, і робить в цей час те, що хоче.

Суд винесе рішення протягом трьох місяців. Якщо суд не задовольнить вимоги України, то вся історія з позовом закінчиться. Якщо винесе частково чи повністю позитивне рішення, Росія матиме до трьох місяців, щоб подати заперечення, яке суд вивчатиме знову ж таки десь до трьох місяців. Теоретично Росія може не заперечувати, визнавши цим юрисдикцію суду. Але РФ, певно, грамотно, креативно і цинічно скористається всіма можливостями, щоб затягнути розгляд справи або не допустити її взагалі.

Після завершення періоду вивчення заперечень Росії відбудуться ще одні слухання на зразок тих, свідками яких ми були впродовж останніх днів. Після цього суд прийме рішення, чи береться за розгляд справи по суті.

Розгляд справи по суті фактично не має ніяких часових рамок. Але якщо згадати інші подібні справи, слухання можуть розтягнутися на кілька років.

Що станеться, якщо Росія програє перший етап (вимоги України щодо тимчасових заходів)? Можна прогнозувати, що це ніяк не змінить політику і дії РФ, але ущільнить її ізоляцію, погіршить її імідж, покращить шанси на подовження політики санкцій. І навпаки, якщо суд не задовільнить вимоги України щодо тимчасових заходів, це розв'яже руки російським пропагандистам, зокрема в питанні протидії міжнародним санкціям. Хоча насправді це не означатиме, що міжнародний суд виправдав РФ.

Отже, суд є суд. Як і в дипломатії, в суді ми матимемо не те, на що заслуговуємо, а те, що зможемо довести. І чого в рішенні суду буде більше – справедливості чи політики – невдовзі побачимо.

Оригінал

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на  facebook  і стежте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: