Як Макрон "перезавантажить" відносини з Росією

На відміну від Трампа Макрон зрозумів, що розв'язати клубок відносин з РФ за рахунок України неможливо.

Ще до того, як Еммануель Макрон увійшов до Єлисейського палацу, він уже був відомий своєю жорсткою позицією щодо Росії.

Макрон був мішенню брудної кампанії, яку спонсорувала РФ. Під час президентських перегонів цього року на нього, зокрема, здійснювали персональні атаки. Представники передвиборчої команди молодого політика назвали цей період "поворотним моментом", бо якщо раніше Макрон міг мати прагматичні погляди щодо Росії, то після цих подій його позиція стала більш суворою.

А тому під час спільної з президентом РФ Володимиром Путіним прес-конференції у Версалі 29 травня Макрон здивував усіх своїми сміливими й різкими висловлюваннями. Тоді він заявив, що Russia Today і Sputnik, які фінансуються з бюджету РФ, радше схожі на пропагандистські машини, аніж на ЗМІ. При цьому французький президент вчергове засудив анексію Криму Росією, підтримав співпрацю з президентом України Петром Порошенком і заявив про намір покращити ситуацію на Донбасі за рахунок реалізації Мінських домовленостей. Таким чином, він не залишив нікому сумнівів щодо свого ставлення до дій Росії.

Ці всі погляди Макрона, включно з його позицією щодо Берліна (принаймні, Відомства канцлера ФРН), схожі на погляди його попередника – Франсуа Олланда. Щоправда, окрім спільних ознак між двома президентами, маємо й ознаки глибоких змін, за яких ставлення Макрона до Росії знаходить місце у реальній політиці.

Те, як Макрон зачитував свої заяви з ретельно підготовлених нотаток у відповідь на запитання журналістів під час спільної прес-конференції з Петром Порошенком у Парижі 26 червня, було справді дуже промовистим. Однак якщо президент Франції був недвозначним у своєму засудженні анексії Криму Росією, то щодо подій на Донбасі він висловлювався вже не так жорстко. Макрон утримався від того, щоб назвати Росію однією зі сторін, що воює. Натомість він натякнув, що обидві сторони конфлікту мають перестати звинувачувати одна одну й почати докладати зусиль для більшого обміну інформацією.

Водночас позиція французького президента помітно відрізняється від тону канцлера Німеччини Ангели Меркель, яка веде "мінський процес". Вона не лише не забуває закликати всі сторони конфлікту працювати на мир, але й наголошує, що саме Росія повинна зробити перший крок задля його досягнення. Без покращення безпекової ситуації жодне політичне рішення, зокрема, вибори на Донбасі, неможливе, і саме Росія є ключовою фігурою у цій грі. За бажання вона може загострити ситуацію, оскільки контролює східний кордон України.

Зміни у тоні Макрона почали виникати тоді, коли він заговорив про курс зовнішньої політики Франції. Коли він відповідав на запитання вісьмох найбільших європейських газет перед своїм першим самітом ЄС, який відбувся 22-23 червня, у його словах проявилися зміни щодо позицій, яких дотримувався Олланд. По-перше, Макрон натякнув на те, що режим Башара Асада може допомогти стабілізувати ситуацію в Сирії. Президент Франції також додав, що він хотів би уникнути колапсу Сирії та продовження боїв між терористами. І це зацікавило багатьох експертів, бо в гуманітарному, безпековому та економічному планах Сирія вже сягнула колапсу. Можливо, це висловлювання мало повідомити Москві про те, що Франція готова поважати інтереси Росії у Сирії.

Макрон залишається консервативним щодо зовнішньої політики в той час як він просуває зміни в економіці Франції та політиці ЄС.

По-друге, Макрон вдруге після передвиборчої кампанії наголосив на тому, що відправлення за кордон французьких військ не сприятиме політичним рішенням, тож дипломатичні підходи до подолання кризи повинні мати перевагу над неоконсервативними, зокрема, військовими підходами. І поки президент Франції з обережністю висловлюється з приводу таких проблемних питань, як використання хімічної зброї, спрямування його нових принципів відповідає янгольській версії реальної політики. Цікаво, що Макрон залишається консервативним щодо зовнішньої політики, в той час як він просуває зміни в економіці Франції та політиці ЄС. Тут можна провести паралель із екс-президентом США Бараком Обамою, який був різностороннім реформатором, однак, мав більш вузьке уявлення про можливості зовнішньої політики.

То де ж Росії знайти місце у світогляді Макрона? У цьому питанні, як це завжди буває з новим французьким президентом, присутня витончена, хоча й складна логіка. Розрахунки Макрона щодо Росії, імовірно, ґрунтуються на трьох факторах.

По-перше, Сполучені Штати не можуть покладатися на передбачувану стратегію щодо Росії. Президент Дональд Трамп, можливо, хотів би власного "перезавантаження" відносин з РФ, однак у нього зовсім мало місця для маневрів з огляду на спеціальне розслідування щодо втручання росіян в американські вибори і через наміри Конгресу накласти нові санкції на РФ. Неоднозначні сигнали з Вашингтона стосовно РФ та невеликі зміни у загальній політиці і далі матимуть місце в найближчому майбутньому. А це означає, що Європа більшою чи меншою мірою залишається з Росією сам на сам.

По-друге, Берлін, де Меркель протягом останніх трьох років дотримується непохитної позиції щодо Росії, сягнув своїх меж. Йдеться про мінімальний прогрес у реалізації Мінських домовленостей і тиск на Меркель з боку її колег по коаліції та німецьких ділових лоббістів, які вимагають пом'якшення політики щодо РФ.

І, по-третє, Макрон хоч і є новачком у зовнішній та безпековій політиці, та він, безсумнівно, є швидким та здібним учнем, що він і показав під час своїх перших виступів на міжнародній арені. Окрім європейської політики, яка є продовженням внутрішньої програми реформ, Макрон має й інші пріоритети у безпековій та зовнішній політиці, а саме – боротьба з нестабільністю на Середньому Сході та у Північній Африці. Між іншим, це регіони, від яких Франція зазнає найбільших загроз: небезпечної суміші нелегальної імміграції і впливу терористичних груп. Це також регіони, де Франція має великі інтереси з огляду на постколоніальну історію та присутність у них французьких військ.

Але це також регіони, у яких мало чого можна досягнути, особливо зусиллями ООН, без згоди Росії. Таким чином, якщо слідувати логіці, крихта стабільності в таких гарячих точках, як Сирія та Лівія, може бути відновлена тільки у тому випадку, якщо Захід співпрацюватиме з Росією. Макрон чітко висловився з приводу цього у великому інтерв'ю вісьмом провідним європейським виданням.

Макрон, який під час власної президентської кампанії відчув на собі руйнівну руку Кремля, здається, вже не має ілюзій щодо путінської Росії.

Якщо говорити про лінію поведінки Макрона, то тут він спирається не лише на власний досвід, який отримав під час роботи радником і міністром економіки за Олланда, але й на досвід часів, коли уважно слідкував за політикою президента Ніколя Саркозі. І цей досвід допомагає Макрону не робити помилок його попередників.

У випадку Саркозі політика відкритої стратегічної співпраці з Росією зайшла аж до продавання Москві двох потужних вертольотоносців [хоча згодом угоди були скасовані, а вертольотоносці продані Єгипту]. У випадку Олланда це було неминуче сповзання у політику стримування з невеликою перспективою для кращих відносин.

Макрон, який під час власної президентської кампанії відчув на собі руйнівну руку Кремля, здається, вже не має ілюзій щодо путінської Росії. Усе вказує на те, що на відміну від Трампа Макрон зрозумів, що розв'язати клубок відносин з РФ за рахунок України неможливо.

Але дивлячись на кризу у зовнішніх відносинах, яку Макрону залишили його попередники, він також усвідомлює, що співпраця з РФ є необхідністю, а не опцією. Це підсилюється ще й традицією французьких дипломатичних кіл, які часто називають "Голль-Міттерановими", названими на честь двох французьких президентів П'ятої республіки – Шарля де Голля та Франсуа Міттерана. Ці президенти прагнули зберегти французьку автономію незалежною від її союзників, а також рівновіддаленою від Вашингтона й Москви.

Однак підхід Макрона має й слабкі місця. Путін знає, що тримає на руках карти, необхідні французькому президенту. Водночас Макрон, здається, не спішить змушувати Путіна змінити свою поведінку щодо України. Ідея посилити санкції ЄС в світлі російської агресії проти України і порушення прав людини викликає негативні реакції з боку Парижа, при цьому негайні. Те саме стосується й ідеї посилити позицію союзників НАТО щодо політики стримування на противагу положенням, яких було досягнуто на самітах в Уельсі та Варшаві.  

Метод Макрона, який він представив під час конференції з Порошенком, передбачає досягнення невеликих, але конкретних результатів щодо Мінська, при чому без підвищення ціни поразки у випадку, якщо Росія так і не проявить бажання робити якісь кроки. Але цей метод, здається, видає бажане за дійсне. Французький президент, мабуть, вважає, що "ефекту Макрона" буде достатньо для того, щоб примусити Путіна до компромісів стосовно України. Але навіть якби цей ефект і здобув перемогу в одному з найбільших протистоянь сучасності, навряд він зміг би вразити такого цинічного співрозмовника, як Володимир Путін.

Текст оригіналу читайте на the Atlantic Council 

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Наступна публікація