Правда про вечорниці на Андрія: секс, ворожіння та поклоніння Сонцю

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Швидше за все, зі шкільних підручників, вистав та тематичних стрічок ви пам'ятаєте дещо інакшу версію цих гулянь.

День святого Андрія Первозванного, що відзначається 13 грудня за новим стилем, попри те, що це християнське свято, асоціюється у нас із народним звичаєм вечорниць.

От тільки ми звикли собі уявляти — підручники, художня література та фільми зробили на цій ниві чимало, — що вечорниці загалом і на Андрія зокрема були достатньо пуританськими — молодь у гарному вбранні співала пісень, танцювала та їла смаколили. І це було, але — далеко не тільки це.

НЕ ПРОСТО СПІВАЛИ І ТАНЦЮВАЛИ

Про сексуальний лікнеп української молоді саме на вечорницях на основі записів фольклориста Марка Грушевського, брата Михайла Грушевського, розповідає у своїй книжці "Жіноче тіло у традиційній культурі українців" сучасний етнограф Ірина Ігнатенко.

Сексуальна культура наших пращурів була досить обмеженою через те, що батьки просто не розповідали дітям, звідки, власне, вони взялися. Але, оскільки, дівчатам годилося вийти заміж, а юнакам — одружитися, то батьки й відправляли їх із хати, на місце "тусівки" молоді — вечорниці.

Вечорниці — це вам не сучасна дискотека. Дівчата додавали сюди трішки хатньої роботи — вишивання, шиття, але не для того, щоб її виконати, а щоб показати, які вони майстрині майбутнім претендентам у чоловіки. Також їхні матері давали із собою трішки продуктів, щоб приготувати, приміром, традиційні вареники на Андрія.

Сексуальна культура українців була досить обмеженою через те, що батьки просто не розповідали дітям, звідки, власне, вони знайшлися

Парубки були відповідальними за випивку і музику. Програма — їжа, напої, ігри, танці й… притули. Притули — це еротичні ігрища, які б зараз назвали петингом. У деяких місцевостях України взаємні пестощі були відомі як "секеляння" — від слова "сикель" ("клітор" — авт.).

Де відбувалося таке дійство? Переважно молодь орендувала хату у досвідченої жінки, наприклад, вдови. Саме вона могла наглядати (а могла і ні) за притулами. Притули були, можна сказати, небезпечною сексуальною практикою незайманої дівчини, адже вони могли закінчитися небажаною вагітністю, громадським осудом і подальшою нелегкою долею покритки. Як і що воно сталося — людям було байдуже.

Але відмовлятися від притул було неґречно, адже так можна було "відшити" потенційних кандидатів на руку, серце і батьківський посаг. Тобто не будеш брати участь у притулах — заміж не покличуть. Будеш необачна і дозволиш зайвого — точно не покличуть, ще й з ганьбою проженуть із дому. 

Притули відбувалися зі згодою. Передавали сигнал через друзів, приміром, Мотря просила сказати Петру, що вона — "мокра". За розповідями етнографів, притули були різних видів, найголовніша умова — не позбавити дівчину цноти. Наприклад, на боці, коли ноги зведені докупи, а чоловік пеститься пенісом об жіноче лоно. У наступній позі — чоловік зверху.

Третій вид — коли молодик пестив дівчину поміж її розведених колін. Саме ця поза і могла призвести до небажаної вагітності, хоча дівчата, як свідчать етнографічні записи, мали б стежити за тим, щоб хлопець "не робив діло по-справжньому". Мовляв, в останній момент дівчина мала якось викрутитися і ухилися.

За розповідями етнографів, притули бувають різних видів, найголовніша умова — не позбавити дівчину цноти

Також не всі дівчата знали про фізіологію репродуктивної системи й не уявляли, до чого можуть призвести такі ігри. З огляду на необізнаність дівчат, непорядні хлопці могли навіть обдурювати, видаючи коїтус за гру без наслідків або, як уже йшлося вище — обіцяючи одруження.

При цьому притули геть ні до чого не зобов’язували, і якщо парубок із дівчиною розважився, це не означає, що він з нею одружиться. Хіба що хлопець у вигляді "відступного" міг купити хустку. Так-так, дівчата, нічого не змінюється. 

ГРІХОВНЕ ВОРОЖІННЯ

Взимку, коли робота на полі зроблена — традиційно ворожать. На те, кого забере зима, чи вийде дівчина заміж і за кого. Ворожіння — це дохристиянська частина української традиційної культури, і хоча Церква вважає гріхом, це не змогло знищити давні традиції ворожіння. 

Серед популярних ворожінь — кидання чобота (мовляв, з того боку буде чоловік), запитування у першого перехожого його ім’я (таким буде ім’я у майбутнього чоловіка), вирощування квітів на вишневій гілочці (до Різдва гілочка мала розцвісти й тоді бажання вийти заміж збулося б).

Також випікали балабушки, які потім дівчата клали на лаву і запускали до хати голодного собаку, — чию першу з’їсть, та в наступному році й піде заміж. Ще виливали віск і намагалися за його формою вгадати якісь знаки.

Деякі дівчата ходили до річки по воду. По тому, що потрапило до відра з водою, намагалися вгадати професію майбутнього чоловіка. Наприклад, залізо — це коваль, а земля — це хлібороб.

Могли узяти півня і курку, зв’язати їх разом і дивитися, хто кого перетягне. Так нібито визначалося, хто у шлюбі верховодитиме — чоловік чи жінка.

Але найстрашнішим вважалося ворожіння із дзеркалами, під час якого за допомогою двох дзеркал створювався своєрідний коридор, у якому дівчина мала побачити судженого. Дзеркала здавна були сильними магічними артефактами, тому вважалося, що у дзеркалі можна побачити й щось з потойбічного світу. А ось ворожіння із папірцями з іменами хлопців під подушку — це вже сучасний спосіб.

СИМВОЛИ СОНЦЯ

Календарна обрядовість українців напряму пов’язана із змінами пір року і рухом Сонця. Саме йому поклонялися давні українці у якості життєдайної сили і тому залишки цього поклоніння зосталися у народних звичаях.

Найстрашнішим вважалося ворожіння із дзеркалами, під час якого за допомогою двох дзеркал створювався своєрідний коридор, у якому дівчина мала побачити судженого

Основою для святкувань на Андрія є давнє народне свято Калити. Калита — це спеціальні коржі, обрядовий хліб, які нагадують Сонце, адже круглі за формою. Калиту намазували медом, який схожа за кольором на Сонце. 

Попри боротьбу Церкви із давніми звичаями, вони не зникли, а асимілювалися, намагаючись вижити. Нині для нас вони трансформувалися у фольклорні свята, про які ми знаємо зі шкільних сценок і етнографічних досліджень, але слід відділяти правду від вигадок і пам’ятати наші справжні традиції.

Гарного вам свята Андрія!

Залиште свій коментар

Вибір редакції