Чудеса України, про які ви не знали. Дари Льодовикового періоду на Полтавщині

На кручах Пивихи можна знайти уламки старовинного монастиря, скам'янілі рештки рослин і тварин Льодовикового періоду.

Плануючи свою чергову поїздку, я подумки перебирала місцини з мальовничими пейзажами, на фоні яких можна було б влаштувати фотосесію. Мені також дуже хотілося побувати там, де повітря чисте-чисте настільки, що коли його вдихаєш, аж паморочиться у голові. Там, де можна відпочити тілом і побачити щось незвичайне.

І ось я згадала. Уже давно у моєму записнику червоним олівцем було відмічене місце у Полтавській області – гора Пивиха. Мені завжди хотілося відвідати її не на комфортному авто, а на власних двох, тож я вирішила піти у турпохід.

Я планувала потрапити на стародавні єврейські поховання, побачити залишки зруйнованого монастиря, намазатися цілющою глиною, скупатися у Кременчуцькому "морі" (насправді так називають водосховище – найбільше за площею в Україні) і, звичайно, – наїстися шашликів перед багаттям. Через те, що я мала стільки планів, а часу у мене було обмаль, цей турпохід я пройшла "галопом". Та попри це, я таки встигнула відпочити.

Моя подорож розпочалася із центрального залізничного вокзалу в Києві. Узагалі їхати можна як до Полтави, так і до Кременчука, але я обрала шлях до другого. В одну сторону квиток коштував 110 грн. А за п'ять годин подорожі поїздом я вже опинилася в Кременчуці. Щоб дістатися до самої гори Пивихи, я мала їхати ще близько 40 хвилин автобусом до села Максимівка – саме там розташована родзинка Полтавщини.

гора пивиха для блогів_4
фото: Юлія Корнійчук

Автобуси до цього села їздять щогодини, ціна від Кременчука до Максимівки – 20 грн. Прибувши до села, нічого незвичайного я не побачила – звичайні вулиці і подвір'ячка, а от місцеві люди дуже здивували. Пропонували мені переночувати майже за безцінь, розповідали, де є красиві місця і що варто побачити. Один тамтешній чоловік навіть задарма віддав мені пакет дров, щоб було як розпалити багаття. Виявляється, на самій горі із сухою деревиною проблеми.

Проходячи повз сільські магазинчики, я нарешті помітила за ними те, заради чого приїхала – гору Пивиху. До неї мене веде битий шлях, обабіч якого простяглися живописні краєвиди. Шлях то пірнає у густі зарості дерев, крони яких змикаються у мене над головою, то виринає і в'ється в бік піщаних берегів водосховища, звідки добре видно Пивиху.

гора пивиха для блогів_6
фото: Юлія Корнійчук

Висота цієї гори – 168 м над рівнем моря. Пивиха вважається найвищою точкою на Лівобережній Україні. 2008 року гора номінувалась від Полтавщини на всеукраїнському конкурсі "7 природних чудес України". І хоча до списку офіційних чудес вона не потрапила, менш привабливою від того Пивиха не стала.

Ті, хто тут ще не був, мають поспішити, оскільки щороку вода "злизує" від семи до десяти метрів гори – вода змиває з гори історію. Місцеві розповідають, що під час штормів та сильних вітрів від Пивихи відколюються величезні шматки гірських порід. А в них навіть можна побачити уламки стародавнього монастиря.

гора пивиха для блогів_7
фото: Юлія Корнійчук

Мені, на жаль, не пощастило цього побачити. Однак тут частенько працюють краєзнавці, які на кручах пагорба знаходять не тільки уламки від монастиря, а й скам'янілі рештки рослин і тварин Льодовикового періоду: морських їжаків, коралів, молюсків і не тільки. Між тим, під водами Кременчуцького "моря" опинилося вже близько 600 метрів гори.

Окрім красивих краєвидів та стародавньої історії, гора Пивиха славиться своєю цілющою глиною. Її тут можна знайти і жовту, і білу, і навіть блакитну. Використовують глину для лікування деяких захворювань у народній медицині, також її застосовують у косметології. Офіційна медицина лікувальний ефект цієї гірської породи не підтверджує, але і не заперечує.

гора пивиха для блогів_5
фото: Юлія Корнійчук

Проте я як справжній турист на собі перевірила дію цієї глини – намастилась від самого носа до п'яток, зачекала, поки вона висохне, і занурилась із головою у води тутешнього "моря" (хоча насправді це водосховище – пахне воно і виглядає як справжнє море). Ефект справді чудодійний: глина всотала жир із мого обличчя, дуже помітно стягнула пори – шкіра стала оксамитовою і більш еластичною (думаю, дівчата зрозуміють, про що я). Хоча такі процедури для чоловіків теж не будуть зайвими.

У підніжжі гори я натрапила на невеликий пляж із піском. Головна його перевага – це наявність тіні. Якщо сонце сильно буде припікати, можна спокійно протягом усього дня сидіти під деревами і насолоджуватися ароматами шовковиці, абрикосів, гарячого піску і сосон.

На березі Пивихи можна зустріти чимало різних риболовецьких "точок" – від закритого контейнера до повноцінного мініпорту. Мені спало на думку прокататися хоча б на одному із катерів, пришвартованих біля цих "портів", але біля них не було жодної людини. Можливо, тут є певний графік виходу техніки у "море", але мені не пощастило.

гора пивиха для блогів_8
фото: Юлія Корнійчук

Тож я піднялася з пляжу на гору. Чомусь природа нагадала мені південний берег Криму. Вітер тихо колихає дерева, а вдалині видніють рибальські катери, схожі на дерев'яні тріски на воді. Тут ти починаєш по-новому захоплюватися різноманітністю природи нашої країни.

Останню ніч свого перебування на Пивисі я запам'ятаю надовго. Грозова злива так сильно вдарила по водосховищу та горі, що мені почав ввижатися кінець світу – блискавки з усіх сторін, розкати грому. Від усього цього шишки з сосон ще сильніше почали бомбардувати мій намет. Одним словом, вражень – на все життя.

І останнє. Якщо ви приїхали в таке гарне місце, то не важливо, чи ви фотограф, романтик, шукач скарбів чи просто "шашличник" – забираєте своє сміття із собою. Красиві схили подекуди вже почали перетворюватися на смітники.

Гарного вам відпочинку і крутих вражень! 

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу! 

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: