Ніцца в несезон: коли Французька Рів'єра по кишені

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Французька Рів'єра вчила мене жити "тут і зараз" — відчувати, дихати, насолоджуватись кожною миттю.

Я сиділа в аеропорту і чекала на свій рейс о 7 ранку. Рейсу "Київ — Будапешт", хоча летіла у Ніццу. Я тримала у руках склянку грейпфрутового фрешу і раділа, що умію чути і втілювати свої бажання. А передісторія була така.

Я надто добре знаю українську пізню осінь та ранню весну. І надто добре знаю себе: у цей період сірості та дощів мені регулярно хочеться кудись втекти. Тільки не туди, де спека +30 і палюче сонце. А туди, де комфортних +20, і вдень — легка блуза, а ввечері — елегантне пальто.

Перший же дощовий і сірий київський вечір зробив своє: я була готова шукати авіаквитки. Така подорож-втеча має бути короткою. Я, як досвідчена втікачка від київської негоди, це добре знаю. А якщо подорож коротка — то і переліт — бюджетний. Заходжу на сайт лоу-коста Wizz Air, розділ "Планувальник подорожі", категорія "тур вихідного дня", час відправлення "найближчі 3 місяці", кнопка пошуку... Кілька разів скролю, порівнюю варіанти, і вуаля — втікачці від київської негоди цього разу дасть прихисток Лазурне узбережжя. Я обрала Ніццу. Ніццу в "несезон". Без натовпів туристів. Із закладами, які працюють виключно для "своїх".

Фінансову вишуканість своєї "втечі" я усвідомила лише коли сиділа в аеропорту. Бронювання заздалегідь, лоу-кост авіакомпанія — і на руках 4 посадкові талони (з Києва у Будапешт, з Будапешта — у Ніццу і назад) всього за 4,5 тисячі гривень.

Ніцца_1
Фото: Мирослава Ульяніна

Отже, bienvenue à NICE!

Виходжу з літака, радію +20 на термометрі, ховаю пальто у валізу, сідаю в автобус, що прямує від аеропорту до мого готелю, і починаю свій променад. Promenade des Anglais — Англійська набережна — саме так називають головне і знакове місце Ніцци. Нею ходять туристи і місцеві, нею бігають та їздять на велосипеді, на ній сидять у прибережних ресторанах і на ній відбувається найцікавіше з курортного життя. 

Ніцца_5
Фото: Мирослава Ульяніна

Ніцца_2
Фото: Мирослава Ульяніна

Навіть автобус №98, який іде від обох терміналів аеропорту — і сполучає його з центром Ніцци, — і той їде через Promenade des Anglais. Вартість проїзду — 6 євро. Оскільки відстань від аеропорту до центру міста зовсім невелика, багато туристів воліють не брати квиток на автобус, а прогулятися набережною пішки.

Проживання в готелі у центрі міста, як наприклад, у тому, що я обрала — Windsor — обійдеться близько 3 тис грн/добу. Щоправда, завжди можна знайти як дорожчі, так і дешевші варіанти. На Лазурному узбережжі поширена оренда квартир, від скромних варіантів з маленьким віконечком і міні-ліжком в кімнаті, так і до мождивості орендувати житло в просторій кількаповерховій вілі з виглядом на Promenade des Anglais. 

Мій готель — це кам'яна кладка на фасаді, зелений плющ, який заплів стіну, прапор Франції. Він із категорії "бутік". Кожен номер оформлений окремим дизайнером з Японії чи Швеції, Франції чи США. У лоббі — щорічно виставка робіт сучасного мистецтва. Які, до слова, обирає власниця готелю Оділь.

Зустріч із нею неочікувано відбулася просто під час мого заселення. Ефектна брюнетка в окулярах з червоним обрамленням, трохи метушлива і схожа не так на француженку, як на італійку, за мілісекунду вихопила мою валізу, віддала її консьєржу, а вже наступної миті ми з нею опинилися посеред бамбуку, квітучих бугенвілій та фруктових дерев.

"Це — наш тропічний сад, тут виключно екзотичні дерева і птахи, а он там — за деревами — басейн. — захоплено розказує мені Оділь. — І увечері над ним завжди світить повний місяць! Не справжній, а виготовлений одним із запрошених нами художників".

Ніцца_3
Фото: Мирослава Ульяніна

Ніцца
Фото: Мирослава Ульяніна

І, здається, у цей момент я перестала чути розповідь Оділь, бо вже уявляла, як тут сидітиму уночі, загорнувшись у великий білий готельний халат (у мене до них особлива слабкість) і дивитимуся на цей арт-місяць.

Коли я подорожую, люблю започатковувати у кожному місті маленькі — хай і на 3-4 дні — ранкові традиції. У Ніцці — це прокинутися під тріскучі крики чайок. Погода дозволяла спати з відчиненими дверима на балкон. І хоча їх можна було зачинити і увімкнути кондиціонер, я свідомо не робила цього. Бо в якому ще місті тебе будитимуть не звуки трамваю чи проїжджаючих повз автівок, не скрегіт ролетів, які піднімають у розташованих нижче продуктових лавках, а тріскучі крики чайок?!

Ніцца_4
Фото: Мирослава Ульяніна

Снідати у Ніцці — виключно посеред бамбуку, бугенвілій і тропічних дерев. Скористатися усіма принадами готелю і сісти за столик у саду. Оминути здобу на чолі з круасанами, пластівці швидкого приготування, йогурти і варені яйця, — натомість попросити приготувати апельсиновий фреш і частуватися фруктами зі шматочками свіжого козиного сиру.

А потім — лишити ключ на рецепції — і побігти на Promenade des Anglais. І бігти ним, не контролюючи швидкість і пульс, а просто усміхаючись десяткам таких же людей. Різного віку і статі, національності і комплекції, у стоптаних кедах і нових модних кросівках… Тут бігають всі. На довжелезній набережній Promenade вранці, вдень і увечері — сотні бігунів. Значно більше ніж тих, хто на роликових ковзанах чи велосипедах. І очевидно більше, ніж простих "пішоходів". Останнім об'єктивно незручно ходити: то обжене підтягнутий смаглявий "джоні деп", то засигналить сивочола бабуся на велосипеді, то між ногами заплутаються малюки, які біжать наввипередки до а-а-а-аж тієї яхти наприкінці пляжу.

Ніцца_6
Фото: Мирослава Ульяніна

Бути у Ніцці — це плавати у Середземному морі після пробіжки, ходити босоніж узбережжям. І обов'язково тримати в руках склянку зеленого напою із соку паростків пшениці, базиліка, яблука і винограду. Очевидно, що у місті, де такий культ активного здорового способу життя, вдосталь і healthy-закладів.

Ніцца_7
Фото: Мирослава Ульяніна

Ніцца_9
Фото: Мирослава Ульяніна

Цей зелений сік став іще однією моєю традицією — і він щоранку втамовував спрагу після пробіжки, заряджав вітамінами і прикрашав кольором зроблені селфі. Втамовувати ж голод я йшла у Старе Місто, на продуктовий ринок Le Cours Saleya. Це легендарне місце працює щоденно, крім понеділка, починаючи з 6:30. І тут обов'язково куштувати головну вуличну страву Ніцци: "сокку" (socca). 

Сокка — це величезні, ароматні, хрусткі млинці з нутового борошна і оливкової олії (нут ще називають турецьким горохом, саме з нього готують славнозвісний хумус). Сокку смажать на величезній сковорідці, що стоїть на гарячому вугіллі. Як тільки млинець готовий — його розрізають, і за 3 євро шматок продають охочим, а їх — довжелезна черга. Готовий млинець можна полити оливковою олією чи посипати прованськими травами. Хоча і без цих доповнень він смакує на "ура"!

Але не соккою єиною… На ринку Le Cours Saleya обов'язкова покупка — маленький букетик квітів. Щодня я обирала різний і тішитися його кольором. П'яніла від ароматів  — і йшла в один з вуличних барів на набережній. Одразу в офіціанта замовляла "кір" — (фр. "kir"). Це місцевий коктейль-аперитив з білого сухого вина і чорносмородинового лікеру, винайдений в Бургундії у першій пол. ХХ ст.

Смакувала кір і… насолоджувалася. Дихала морським повітрям, дивилася на кабріолети, що проїжджають вздовж Англійської набережної, ловила промені теплого сонця. Французька Рів'єра вчила мене жити "тут і зараз". Вчила відчувати на губах солоний бриз. Вчила відрізняти всі відтінки смарагдово-блакитного моря. Вчила неспішно гуляти і губитися у лабіринтах вузьких вуличок старого міста. Вчила спинятися біля вуличних музикантів — і кидати у їхні капелюхи монети. Кидати — і загадувати бажання: повернутися у Ніццу. Щоби випити до дна атмосферу цього порту, що колись був грецькою колонією, а тепер п'яте за величиною французьке місто, яке до найдрібнішого камінця просочене італійським духом. 

Ніцца_8
Фото: Мирослава Ульяніна

Ніцца_10
Фото: Мирослава Ульяніна

Французька Рів‘єра оберігає свій мікроклімат та атмосферу. Вона як вихована у хороших традиціях мадемуазель: перед чужими — одягає маску неприступності, ховається за ореолом розкоші та вибагливості. А насправді ця мадемуазель дуже чуйна і проста, любить щирість і навіть зневажливо ставиться до публічності та гламуру. Вона з радістю знімає свою маску перед кожним, хто хоче її полюбити. І відповідає взаємністю. І хай вас ця захисна маска (міфи про гіпердорогі ціни і ресторани виключено з Мішленівськими зірками) не лякає. Ніцца — не дорожча (а в несезон навіть дешевша), ніж більшість великих європейських міст.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Вибір редакції