Алжирська заморока

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Успіхи народної революції в Алжирі ставлять більше питань, ніж дають відповідей.

День 22 лютого відтепер має спільне символічне значення в сучасній політичні історії України та Алжиру. В українському випадку — це останній день правління екс-президента Віктора Януковича, який після самоусунення від виконання повноважень президента залишив межі України. Цьому передували чотири кривавих дні протистояння 18-21 лютого між силовиками та українським народом, під час якого загинув 71 демонстрант. Це були фінальні акорди Революції гідності.

У випадку Алжиру — 22 лютого лише розпочалися масові народні акції протесту проти тіньової керівної кліки, яка узурпувала владу в країні за фактично недієздатного президента Абдель Азіза Бутефліки, якому нещодавно виповнилося 82 роки. Він стоїть біля керма Алжиру з 1999 року, коли вперше був обраний на посаду президента за значної підтримки військових. В 2013 році Бутефліка переніс інсульт, нижня частина його тіла цілком паралізована, і він ледь може рухати руками. Але навіть це не стало на заваді його переобранню на четвертий термін в 2014 році з результатом у 81,5% голосів.

Алжир, мапа, для блогів

П’ять років на чолі країни стояла людина з дуже обмеженою дієздатністю. Хоча президент зберігає повну свідомість та здатність мислити, він перебуває у стані, в якому фактично не може виконувати свої обов’язки. Народ роками не бачив свого лідера, що перетворився на привида. Люди не були певні, чи він взагалі ще живий. Алжирці не знали, хто насправді керує ними, і чи не відбувся перехід влади до його найближчого оточенням, яке можна назвати "тіньовим колективним Бутефлікою".

Зростала втома від невизначеності: в разі війни чи якоїсь іншої загрози хто візьме на себе відповідальність за долю нації? Значна маса алжирців розуміє, що хвороба Бутефліки викриває справжню сутність їхньої політичної системи, яка є демократичною та народною лише на папері, тоді як насправді вони живуть у закритому військовому таборі. Саме військові є тією привілейованою кастою, в руках якої сконцентрована справжня влада над найбільшою країною Африки.

Значна маса алжирців розуміє, що хвороба Бутефліки викриває справжню сутність їхньої політичної системи, яка є демократичною та народною лише на папері

Силовиків Алжиру місцеві мешканці називають єдиним словом — "le Pouvoir", що в перекладі з французької мови означає "влада". Арабські дослідники характеризують керівний режим в країні "замаскованою аскертократією" (від араб. "аскаріюн" - військові), тобто пануванням генералітету збройних сил на верхівці владної піраміди.

В цьому контексті політолог та генеральний директор компанії Zalinoh Group Хароуна Зонго зазначає, що в Алжирі відбувається народна революція не просто проти рішення хворого президента висунути свою кандидатуру на п’ятий термін. Що це революція проти системи, яка була встановлена ще в 1962 році, коли Алжир виборов свою незалежність, і була незмінною всі ці роки. Зонго наголошує: "Африканці ретельно стежать за подіями в Алжирі та очікують появу нового політичного класу, приходу нового сучасного покоління управлінців, але дуже важливо сприяти запобіганню хаосу в цій прекрасній країні".

Дестабілізацію можуть спричинити хитрощі, до яких вдається керівна кліка. Після того, як 8 березня в містах Алжиру відбулися велелюдні марші — лише у столиці на вулиці вийшли понад мільйон мітингувальників, — вище керівництво країни зрозуміло, що жарти закінчилися, і їхній час у владі остаточно сплив.

В умовах підвищених заходів безпеки з женевського шпиталю до Алжиру доставили президента Бутефліку, який одразу, ледь повернувшись на Батьківщину, видав серію указів, що мали сприяти деескалації ситуації та запобігти розростанню гніву "алжирської вулиці". Загальний посил "указів 11 березня" мав донести до мітингувальників в усіх куточках величезної країни, що президент почув свій народ. Отже, президент Бутефліка сенсаційно заявив: через стан здоров’я відмовляється від участі у виборах, і таким чином він задовольняє головну вимогу революціонерів, що полягала у тезі "Ні п’ятому терміну!".

Понад це у відставку пішов голова уряду Ахмед Ях’я, а на його місце було призначено технократа Нуреддіна Бедуї. Бедуї формує новий уряд, що має відновити народну довіру. У складі уряду створено нову посаду — віце-прем’єр, яку обійняв екс-голова МЗС Рамтан Ламамра. Саме на його плечі, за його ж словами, лягає тягар "налагодження щирої комунікації з опозицією без прихованих мотивів для побудови Алжиру завтрашнього дня". Зокрема для цього президент припинив повноваження голови Вищої незалежної інстанції з нагляду за виборами Абдельваххаба Дербаля та повного складу наглядового органу. Ця структура розглядалася як фундамент адміністративного ресурсу режиму для маніпуляцій з підсумками виборів.

Проте президент здійснив непередбачуваний маневр — президентські вибори, призначені на 18 квітня,  переносяться на більш пізні терміни. Логіка дій оточення Бутефліки є цілком зрозумілою: вони де-факто на невизначений час подовжують четверту каденцію чинного президента, аби виграти час. Саме час зараз є найбільш дефіцитним ресурсом для керівних кланів. Передусім, їм необхідно провести термінові консультації, аби знайти наступника Бутефліці та втримати владу у своїх руках. Звісно, це є задача максимум, яку буде виконати надзвичайно складно. Тому одночасно опрацьовується сценарії "евакуації активів" та, власне, верховних можновладців з країни в разі перемоги опозиційних сил.

Оточення Бутефліки де-факто на невизначений час подовжують четверту каденцію чинного президента, аби виграти час

Мітингувальники з алжирської вулиці активно підіймають питання корумпованості представників керівного режиму: їх звинувачують у розтратах народних грошей та захопленні цілих секторів економіки. Отже, в країні реально постає питання великого переділу активів, що може спричинити загострення криміногенної ситуації у форматі "кримінальних війн" - зразка 1990-х рр у пострадянських країнах.

Досі частка державної власності у країні є достатньо високою: 1200 підприємств контролюються урядовими менеджерами, особливо це такі сектори економіки, як нафтогазова галузь, фінанси та зв'язок. Ще однією рисою структурної слабкості економіки Алжиру є її низька диверсифікація. Фундамент економіки складають видобуток нафти та газу, що дає 95% експортних надходжень, майже 60% прибутків бюджету та до 25% ВВП. Країна вкрай залежна від волатильності світових цін на нафту, безперебійності видобутку енергоносіїв та транспортування цих ресурсів до кінцевих споживачів.

В цьому контексті поточний масовий народних антиурядовий рух в Алжирі хоча поки і є цілком мирним, проте занепокоєння викликає наявність антисистемних сил, що можуть вдатися до актів терору. Наразі проблема радикального екстремізму в Алжирі не є вирішеною. Варто лише пригадати події п’ятирічної давнини, відомі як "захоплення заручників в Ін-Аменасі".

Тобто сумний прецедент суворого удару терористів по критично важливому для Алжиру об’єкту є, і не можна виключати, що подібні атаки можуть повторитися знову. Чи не відбудеться радикалізації джихадистів в Алжирі на тлі можливого паралічу державної влади, є дуже гострим питанням. Хароуна Зонго дотримується думки, що зі стратегічної точки зору системні ісламістські партії не мають контролю над "алжирською вулицею", уособленою переважно молоддю, яка прагне демократії та західного способу життя. Виходить, що ісламісти можуть заявити про свій вплив у способи, далекі від мирного спротиву.

Особливий інтерес також визивають перспективи майбутнього політичного діалогу. Бутефліка пропонує почати процес роботи загальнонаціональної конференції, що має узгодити нову дату виборів президента та розробити текст нової конституції, за яку згодом алжирці мають проголосувати на референдумі. Його задум можна розтлумачити як спробу каналізувати діяльність опозиції та прибрати її лідерів з майданів країни, всадивши за стіл переговорів.

14 березня відбулася перша прес-конференція нового прем’єр-міністра Нуреддіна Бедуї, який пообіцяв оголосити склад уряду вже наступного тижня. Це дасть змогу запустити процес роботи загальнонаціональної конференції. Проте за 1,5 години виступу Бедуї лишилося незрозумілим, якими є критерії для потрапляння політичних сил за стіл переговорів. Єдине, про що він сказав, так це про те, що ніхто не володіє монопольним правом на істину, а тому необхідно домовлятися.

Виходить, що ісламісти можуть заявити про свій вплив у способи, далекі від мирного спротиву

В цьому контексті експерт Хароуна Зонго зазанчає: "Очевидно, що керівна  партія Фронт національного визволення та її сателіти планують обійняти стратегічні позиції у цьому майбутнього органі. А алжирська опозиція поки не має достатньої ваги і популярності, щоб схилити силовий баланс на свою користь. Опозиціонери лише ведуть переговори щодо коаліції".

Проте тут постали істотні складності. По-перше, опозиція відмовляється від діалогу з владою. В заяві представників алжирського протестного руху зазначається, що вона не приймає цю пропозицію, не братиме в ній участь та оголошує бойкот. Понад це останні рішення Бутефліки розглядаються ними як половинчасті та недостатні.

По-друге, опозиціонери прагнуть перебрати на себе політичну ініціативу та обговорюють ідею "дорожньої карти", що сприяла би єднанню політичних сил у боротьбі з викликами. Нинішня влада не в змозі керувати перехідним періодом, і її подальше існування і курс, який вона обрала, створюють загрозу безпеці, національної стабільності та єдності нації. Також вони не приймають жодного іноземного втручання у внутрішні справи Алжиру. Опозиція вимагає відставки Бутефліки з посади як принципової вимоги для початку діалогу, але на це не може погодитися керівна кліка, бо це для неї буде означати крах.

У підсумку "укази 11 березня" не лише не поліпшили ситуацію в країні, а навпаки радикалізують опозицію, що висуває ще більш радикальні вимоги: остаточного усунення президента в дусі "арабської весни". Як відомо, її базовим гаслом в Тунісі, Єгипті, Лівії, Ємені та Сирії в 2011 році було: "Народ хоче падіння режиму!". У всіх випадках, окрім сирійського, ця вимога справдилася. І тепер алжирське керівництво підходить до червоної лінії саме "сирійського сценарію" — придушення протесту з метою самовиживання, якщо опозиція не захоче грати за правилами.

Відомий на світовому рівні алжирський дипломат Лахдар Брахімі, що користується величезним авторитетом, застерігає від повторення у Алжирі сирійського сценарію, що може стати катастрофою для країни. Після зустрічі з Бутефлікою він недвозначно дав зрозуміти, що поки не готовий очолити загальнонаціональну конференцію, а країні загрожує сирійський сценарій, коли "троянди, які вставляють мітингувальники у щити поліції, можуть перетворитися на потоки крові".

Алжирську опозицію більше бентежить той момент, що еміратські спецслужби можуть сприяти організації військового перевороту у Алжирі за "єгипетським сценарієм"

Також з’являються тривожні відомості про втручання ззовні у внутрішні справи Алжиру. Серед мітингувальників на алжирських вулицях можна побачити плакати з написами: "Падуть Емірати, паде і Бутефліка". Серед людей набуває поширення теза, що керівник емірату Дубаї та віце-президент ОАЕ Мохаммед ібн Рашид Аль Мактум виступає за підтримку керівного режиму в Алжирі. Про це свідчить його зустріч з головою алжирського генерального штабу, генералом Ахмедом Гаідом Салахом, на міжнародній виставці озброєнь IDEX 2019. Ахмед Гаід Салах нібито передав тому послання від Бутефліки.

Втім, алжирську опозицію більше бентежить той момент, що еміратські спецслужби можуть сприяти організації військового перевороту у Алжирі за "єгипетським сценарієм". Це стане дуже вірогідним, якщо країна буде на межі масштабної дестабілізації. З огляду на це контрольований хаос в країні є навіть на руку керівному режиму, аби скористатися ним для збереження влади кланів під керівництвом тимчасового військового лідера, що забезпечить відновлення порядку та спокою.

Щодо впливу "алжирської революції" на регіональні та глобальні процеси, то дестабілізація цієї країни може нести непередбачувані наслідки. Першими, хто на думку Хароуни Зонго відчує на собі негативи загострення ситуації в Алжирі,  будуть сусідні країни, такі як Марокко, Лівія, Малі та Нігер.

Для прикладу щороку 2 млн алжирців відвідують Марокко, що дуже залежить від грошей, які привозять туристи. Втрата алжирських туристів через погіршення ситуації в країні клімат може боляче вдарити по королівству. Нестабільний Алжир також підриває баланс сили, що склався довкола проблеми Західної Сахари та може унеможливити реалізацію мирних угод щодо Малі, які були підписані у 2015 році. Це своєю чергою може призвести до відродження терористичної активності в Азаваді (Південне Малі).

Немає відповіді на питання, чи не відбудеться через дестабілізацію Алжиру нової міграційної кризи для країн ЄС, адже алжирські спецслужби є важливими гравцями у боротьбі з нелегальною міграцією. Вже зараз у Франції мешкають 6 млн осіб алжирського походження, і нові хвилі мігрантів можуть спричинити непередбачувані наслідки для Єлисейського палацу.

Сучасний Алжир є взірцевим борцем проти екстремізму та "Ісламської держави". Чи буде керівництво "нового Алжиру" так само відданим цій боротьбі, викликає чергове велике питання. Народна революція перетворила Алжир на суцільну головоломку з багатьма невизначеними. Від розв’язання якої буде залежати не лише майбутнє самих алжирців, а й добробут, спокій та мир у Європі.

Залиште свій коментар

Вибір редакції