Аншлюс, який ми можемо проґавити

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Напередодні саміту у "нормандському форматі" очікуємо на ще одну зустріч з Путіним, яка напряму стосується подальших подій в Україні

Буквально напередодні зустрічі в "нормандському форматі" має відбутися подія, яка нібито не стосується безпосередньо сусідньої України. Але це на перший погляд. Вона неодмінно вплине на Україну, незалежно від її очевидних результатів.

На "нормандську зустріч" Володимир Путін полетить з саміту "Вищої державної ради Союзної держави Росії та Білорусі". Тобто, після важкої розмови з Олександром Лукашенком. Вона призначена на 8 грудня.

Чого ж хоче Путін від Лукашенка? Формально — нічого. Крім виконання угод двадцятирічної давнини, які були укладені між нинішнім білоруським лідером та покійним попередником господаря Кремля Борисом Єльциним. "Дві країни — один ринок", "економічний союз братніх народів", "поглиблена інтеграція" та все таке інше. Але насправді ці евфемізми означають аншлюс. Створення єдиної федеративної держави. Поглинання Білорусі.

Свого часу Лукашенко втратив можливість очолити новий Радянський Союз. Про що, напевно, мріяв у 1999 році. У випадку реалізації нинішніх планів Кремля, йому доведеться попрощатися із владою. Тож ситуація має такий вигляд, що перемогою для нього буде відмова Путіна обговорювати умови цього "аншлюсу". Але насправді Кремль заганяє Білорусь в безвихідний стан.

Олександр Лукашенко затягує час, аби зберегти можливість отримувати дешевий газ з Росії. Це — єдине, чого він хоче від Росії, аби не зруйнувати міф про білоруську економічну стабільність. Лукашенко, як бачимо, вважає, що 100$ за 1000 кубів російського газу — це оптимальна для Білорусі ціна. РФ вже зараз продає білорусам "блакитне золото" за 127$ за 1000 кубометрів, компенсуючи приблизно 500 мільйонів доларів через митні взаємозаліки. Але на наступний рік цю компенсацію росіяни скасували. Натомість можуть підняти ціни на газ на 25 відсотків. Звісно, 160$ за тисячу кубометрів означає не просто кризу, а обвалення лукашенківського "економічного дива".

І для Москви, як не дивно, вигідно, аби Лукашенко грюкнув по столу кулаком. Ще краще, розлютовано перекинув його. Тоді росіяни покарають білорусів цінами.

Олександр Лукашенко затягує час, аби зберегти можливість отримувати дешевий газ з Росії

А вони, між тим, наступного року обиратимуть собі президента. І, за умови економічної кризи, є шанс, що Лукашенко втратить симпатії білорусів. На користь іншої особи. Ми не знаємо, хто це. Поки що. До речі, це може бути людина, формально не пов’язана із Москвою. Проте, недарма Росія заграє зараз навіть із білоруською опозицією. І створити альтернативу Лукашенкові колективний Кремль зможе достатньо швидко, враховуючи свій вплив у силових структурах Білорусі.

Для нас, українців, це не просто небезпека. Це реальна загроза. Зробити Білорусь російською Кремлю потрібно не з альтруїстичних міркувань. Ця країна цікавить Кремль як військовий плацдарм. Проти Європи. Але, передусім, проти нас. Як тільки Лукашенко чи хтось інший підпише документи про економічну інтеграцію, наступним кроком Москви будуть вимоги військової інтеграції. 

Ці вимоги є секретом Полішинеля: розміщення російських військових баз в Білорусі, підпорядкування регіонального угруповання військ РБ і РФ Західному воєнному округу Росії, створення єдиної структури Збройних Сил та спецслужб Росії та Білорусі. І всією цією військовою машиною має командувати Москва. Одним розчерком пера армія вторгнення до України стане більшою та потужнішою.

Часу небагато. Москва поспішає. Аналітики кажуть, що наступна світова економічна криза може статися протягом двох років. Саме тоді Москва почне діяти більш активно проти Заходу. А це означає, і проти України. Але доти вона має вирішити для себе "білоруське питання". Не вирішивши його, Кремль навряд чи піде у масштабний наступ. Військовий чи гібридний. 

Втім, у Лукашенка є вихід. Подейкують, що років десять тому йому пропонували змінити Конституцію — розподілити владу між парламентом та урядом, залишивши, при цьому, за собою статус почесного президента. Довічного, звісно. Зараз, кажуть, у Білорусі знову почали говорити про зміну Конституції. Це може спрацювати, якщо пошуки альтернативних партнерів у Штатах, ЄС або навіть у Китаї увінчаються успіхом для Мінська.

І, як не парадоксально, це в наших інтересах.

Бо, гадаю, в Москві вже карбують медалі "За возз’єднання з Білоруссю" і репетирують гучне гасло "Мінськнаш!"

Залиште свій коментар

Вибір редакції