Битва за Тріполі: перемога, якої не буде

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Навіть захопивши Тріполі Хафтар не стане повновладним правителем Лівії — країна і далі занурюватиметься до внутрішньої анархії.

4 травня 2019 року минає місяць від початку військової операції із штурму Тріполі з боку підрозділів, відданих бунтівному фельдмаршалу Халіфі Хафтару. Він називає Уряд національної згоди (УНЗ) на чолі з Фаїзом ас-Сарраджем, визнаним ООН, "терористами" та прагне очистити країну від них. Втім, за 30 днів бойових дій істотного прогресу із завоювання столиці йому досягти не вдалося, і боротьба все більше набуває ознак позиційного протистояння.

Хоча внаслідок бойових дій вже загинули 376 осіб, а 1822 людей отримали поранення, Хафтара не зупиняє наступ. Міністр з питань біженців та внутрішньо переміщених осіб Юсуф Джаляль зазначив, що зону бойових дій вже покинули 45 000 лівійців. Це ускладнює гуманітарну ситуацію в країні і засвідчує подальше зростання небезпеки населенню мільйонного міста та його передмість.

мапа, Лівія, для блогів

Наступальна операція Хафтара, якому вдалося на кінець березня 2019 року встановити відносний контроль над 90% території країни, зірвала проведення Лівійської національної конференції. Призначена на 14-16 квітня в Гадамесі, місті на півдні країни, вона мала стати відправною точкою для проведення лівійських президентських та парламентських виборів, що мали бути проведені ще в 2018 році. Але тепер вона перенесена на невизначений термін.

Логіка дій Хафтара щодо блокади та захоплення Тріполі досі лишається не до кінця зрозумілою. Фельдмаршал перебуває під впливом цілої групи зовнішніх акторів, що переслідують часто несумісні цілі. Головною військовою силою, що стоїть за плечима Хафтара, є єгипетська армія. Вже зараз неофіційно єгипетські військові воюють на його боці, зокрема надають авіацію.

Відео Поблизу столиці Лівії точаться бої між повстанцями та збройними силами

Жертвами військових сутичок уже стала щонайменше 21 людина, серед них і лікар з організації Червоний Хрест. Ще кілька десятків осіб отримали поранення. З 2011 року Лівія перебуває в політичній нестабільності. Офіційна влада переконана, що бойовики намагаються здійснити переворот. З епіцентру протистояння нині терміново евакуйовують мирних жителів та іноземців.  

Поблизу столиці Лівії точаться бої між повстанцями та збройними силами

Мета Каїра в Лівії є дуже комплексною. По-перше, президент Єгипту Абдель-Фаттах ас-Сісі прагне усунути від влади лівійських "Братів-мусульман", що мають підтримку Туреччини та Катару. Ас-Сісі прийшов до влади в 2013 році внаслідок військового перевороту, скинувши висуванця єгипетських "братів", президента Мохаммада Мурсі. Отже, Лівія не стане дружньою Єгипту, допоки в Тріполі будуть перебувати при владі ісламісти. По-друге, Єгипту необхідно забезпечити надійний ступінь безпеки на своїх східних кордонах в переддень майбутніх конфліктів, пов’язаних з перерозподілом квот на воду Нілу. Отже,  до того як Каїр буде проектувати свою військову потугу на південь, йому потрібно зробити так, аби східний сусід став максимально лояльним та підконтрольним.  

По-третє, Єгипет зацікавлений у встановленні контролю над лівійськими ресурсами, особливо енергоносіями. Контрабанда лівійської нафти вже зараз приносить значні фінансові бонуси окремим особам в країні та дає змогу отримувати кошти для фінансування Хафтара. Не можна виключати, що в майбутньому відбудеться анексія Єгиптом частини багатої на нафту лівійської території, аби стабілізувати економічну ситуацію в перенаселеній країні. Вірогідно, це частина проекту розміну територіями в рамках "Великої близькосхідної угоди" найближчим оточенням Дональда Трампа.

Логіка дій Хафтара щодо блокади та захоплення Тріполі досі лишається не до кінця зрозумілою. Фельдмаршал перебуває під впливом цілої групи зовнішніх акторів

Інформація про нього просочилась навесні минулого року. Йдеться про те, що ключ до вирішення палестинської проблеми лежить в площині переселення палестинців з території Західного Берега ріки Йордан на Синай, де буде утворена "Велика Газа" — простір, що об’єднає частину єгипетських земель та сучасний Сектор Газа. Натомість Єгипет за передачу частини східних земель палестинцям отримає компенсацію на заході шляхом приєднання нафтоносних районів Лівії. В цьому контексті особливого значення набуває угода між Саудівською Аравією та Єгиптом щодо передачі островів Тіран та Санафір в 2017 році, що є ознакою повернення питання розміну територіями на Близькому Сході.

Подібний сценарій відкриє шлях до створення "Близькосхідного НАТО", до складу якого увійдуть Єгипет, Саудівська Аравія, ОАЕ та потенційно Ізраїль. Тобто тут ми маємо комплекс інтересів Ер-Ріяда та Абу-Дабі, які маючи величезні впливи на уряд в Каїрі, тепер прагнуть розширити свою зону контролю ще на Лівію. Це є дуже актуальним саме зараз, бо через політичну невизначеність в Алжирі у зв’язку із зміною влади в цій країні Магрибу утворюється вакуум сили на заході Лівії, і саудити та еміратці прагнуть його терміново заповнити.

Це вписується в їхню геостратегію витіснення Катару та Туреччини з регіону, що ведуть підривну діяльність проти Саудівської Аравії, граючи спільно з Іраном. Втім, у них також наявні й економічні інтереси, що полягають не лише в планах встановлення контролю над лівійською нафтою, бо тут наявні інтереси Франції, Італії та інших великих гравців, а ще й у загарбанні активів Лівійської інвестиційної компанії (ЛІК).

Ця структура була утворена в 2007 році як холдинг, що об’єднує низку державних підприємств та фондів, зокрема "Фонд для Африки" та "Фонд економічного та соціального розвитку". Вартість активів ЛІК перевищує кілька мільярдів доларів та є дуже ласим шматком, який, з точки зору саудитів, був вкрадений турками та катарцями.

Військову, розвідувальну та політичну підтримку Хафтару надає й Москва, яка прагне отримати в Лівії військові бази та хоче реанімувати багатомільярдні економічні контракти. Це дуже актуально для росіян, бо внаслідок народних революцій вони втрачають своїх союзників в Алжирі та Судані. Отже, втрата впливу в Лівії буде важкою геостратегічною втратою для них. Також підживлення нестабільності в Лівії є інструментом тиску на країни ЄС, бо хаос у цій країні загрожує новими потоками біженців, що може дестабілізувати Союз в переддень травневих виборів 2019 року до Європарламенту.

Військову, розвідувальну та політичну підтримку Хафтару надає й Москва, яка прагне отримати в Лівії військові бази та хоче реанімувати багатомільярдні економічні контракти

Також для Москви лівійський важіль є інструментом впливу на глобальні нафтові ціни. Відомості про те, що через ескалацію напруженості всередині країни може зупинитися нафтове виробництво та експорт сприяє підвищенню вартості нафтових ф’ючерсів. Вже на початку операції Хафтара з захоплення Тріполі нафта досягла максимуму за останні 5 місяців і здолали планку в 70$/барель. Тому Росія є великим бенефіціаром лівійської війни в багатьох сенсах.

Не слід забувати, що штурм Тріполі — це лише епізод подій, що мають назву "Друга лівійська громадянська війна". Вона розпочалася 16 травня 2014 року та триває досі. П’ять років тому бунтівний фельдмаршал зі східнолівійського регіону Керенаїка Халіфа Хафтар оголосив старт військової наступальної операції "Гідність Лівії". Тоді неструктуровані підрозділи Лівійської національної армії (ЛНА) під командуванням групи офіцерів зі Штабу сухопутних військ розпочали низку військових акцій, спрямованих проти ісламістських угрупувань та підконтрольних їм збройних "катіб" (бригад).

Це було вперше після падіння режиму полковника Муаммара аль-Каддафі та "Лівійської Джамахірії", коли армія виступила в якості консолідованої сили з власною політичною програмою, що полягала у консолідації "здорових сил" суспільства проти "ісламістів". При цьому під визначення ісламістів потрапили не лише місцеві бунтівні революційні отамани, що не бажали підкорюватися командуванню ЛНА, а ще й висуванці політичних організацій ісламістського забарвлення, такі, як помірковані "Брати-мусульмани" чи радикальні "Ансар аш-Шаріа". При цьому останні були представлені безпосередньо в державних органах "Нової Лівії", як центрального, так і регіонального рівнів.

Хафтар, що є носієм секулярних республіканських цінностей, лише в 2014 році спробував двічі захопити владу в країні, організувавши заколоти в лютому та травні 2014 року. Проте відданим йому бійцям встановити контроль над урядовими установами в Тріполі та повалити владу Всезагального національного конгресу (ВНК) не вдалося. Через це він був змушений змінити свою стратегію.

Це було вперше після падіння режиму полковника Муаммара аль-Каддафі та "Лівійської Джамахірії", коли армія виступила в якості консолідованої сили з власною політичною програмою

Путчистська діяльність Хафтара дала підстави ісламістам, що панували у ВНК, маніпулювати результатами парламентських виборів в червні 2014 року. Вони де-факто програли вибори, отримавши лише 30 місць в новообраній 200-місній Палаті представників. Втім, владу відмовилися передавати світським фракціям, посилаючи на відсутність вільного волевиявлення населення, на яке тиснули хафтарівці. Це стало передумовою для поглиблення внутрішньої кризи та постання двовладдя в країні.

Новобрані депутати не мали змоги зібратися у Тріполі, і тому започаткували роботу альтернативного парламенту — Палати представників Лівії (ППЛ) у Тобруку. Саме на захист секулярних партій та цінностей став Халіфа Хафтар, який тепер поставив собі за мету усунення ісламістів від влади під приводом реставрації влади ППЛ в Тріполі. Таким чином, він формально виступав на юніоністській об’єднавчій платформі, але консолідація з його точки зору мала відбуватися силою зброї.

Паралельно за посередництва ООН розпочалися міжлівійські переговори щодо вироблення політичного рішення та пошуку компромісу, що задовільнив би опонентів та відновив мир в пошматованій війнами країні. В підсумку 17 грудня 2015 року на марокканському курорті Схірат було підписано текст Лівійської політичної угоди. Вона передбачала створення Президентської ради УНЗ, який і очолив прем’єр-міністр Фаїз ас-Саррадж.

Проте колізія щодо подвійної легітимності ВНК та ППЛ спричинила гальмування виконання домовленостей, бо сторонам було складно узгодити склад уряду та навіть кількість міністерських портфелів в УНЗ. Обидві сторони переговорів ведуть постійні підкилимні війни між собою і перетворюють переговорних процес на фарс, позбавлений жодного практичного сенсу.

Нова диктатура також буде колосом на глиняних ногах, бо сучасна бездержавницька Лівія являє приклад "війни усіх проти усіх"

Одним із каменів спотикання виступає ст.8 Схіратської угоди, що стосується питань розподілу керівних посад у збройних силах та службах безпеки. Фактично, йдеться про статус Халіфи Хафтара в політичній архітектурі країни. Він має амбіцію бути військовим диктатором Лівії, головним арбітром, що буде визначати розстановку сил в середині країни. Звісно, ісламісти з ВНК розуміють — якщо Хафтар візьме під контроль безпековий блок, то цим самим буде покладений край їхньому правлінню. Члени ППЛ своєю чергою зовсім не хочуть бути лише слухняними маріонетками в руках фельдмаршала.

Обом сторонам було би набагато легше досягти згоди щодо майбутнього поділу Лівії, якби Хафтар був усунутий з політичної арени країни. Але джина вже випущено з пляшки, і над Лівією нависла примара повноцінної військової диктатури та встановлення режиму, схожого на політичний режим в сучасному Єгипті. Тобто, як би це не було гірко усвідомлювати, після 8 років політичних чвар та запеклої міжплемінної боротьби й перманентних конфліктів на всіх рівнях Лівія являє нині сумний приклад неможливості розбудувати демократичний лад і можливості встановлення стабільності та ладу лише за умов диктатури.

Проте нова диктатура також буде колосом на глиняних ногах, бо сучасна бездержавницька Лівія являє приклад "війни усіх проти усіх", про яку писав у своїх працях англійських філософ Томас Гоббс. Це конфлікт за владу між слабкими. В таборі УНЗ та ВНК тривають чвари, бо бригади у Тріполі час від часу підіймають заколоти з метою переділу сфер впливу. Тріпольська бригада "Абу Салім" ворогує з бригадою Каніят з Тархуни та вихідцями з Місрати. В тилах Хафтара також все складно, бо поки підрозділи генерала звужують кільце блокади довкола Тріполі, в районі Дерни активізуються ісламісти.

Так само в будь-який момент можуть підняти повстання племена туарегів та тубу на півдні країни, бо вони відчувають дедалі більше утисків під владою військових Хафтара. Загалом ЛНА являє собою збірну команду різних угрупувань та збройних частин, що далекі від злагодженості в своїх цілях та діях, і в будь-який момент може розпастися на фрагменти.

Отже, його успіх щодо штурму Тріполі буде залежати від багатьох чинників, і перемога навіть в разі захоплення столиці буде пірровою, бо надійно контролювати Хафтар її буде не здатен.

Нова диктатура також буде колосом на глиняних ногах, бо сучасна бездержавницька Лівія являє приклад "війни усіх проти усіх"

2 травня Уряд національної згоди повідомив, що рамках відновлення співробітництва з законним урядом американські підрозділи повернулися до Тріполі та Місрати. Сторони наголошують, що спільна боротьба з терористичною загрозою в країні буде продовжуватися. Це дуже символічно, бо на початку квітня підрозділи АФРИКОМ залишили лівійську землю через небезпеку. Це може сигналізувати про те, що адміністрація Дональда Трампа вирішила — УНЗ продемонстрував свою життєздатність і заслуговує на підтримку.

Схоже, ситуація в країні стає патовою.

Прибічники Хафтара, пояснюючи логіку його дій щодо штурму Тріполі, зазначали, що це спосіб здолати дипломатичні тупики та досягти швидкого возз’єднання земель, зламавши опір впертих опонентів. Натомість прибічники УНЗ та прем’єр-міністра ас-Сарраджа стверджують, що припинення бойових дій просто необхідне, і це єдиний спосіб повернути країну до стабільності, — бо навряд чи лівійцям потрібні об’єднані руїни. Проте досі не всі сили в країні усвідомлюють цю просту істину, і Лівія все більше занурюється до внутрішньої анархії.

Залиште свій коментар

Вибір редакції