Імпорт російської тандемократії до Мавританії

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Під виглядом демократичних виборів мавританська військова хунта розбудовує режим "тандемократії" за зразком путінської Росії.

У Мавританії — найбільш західній країні арабського світу — 22 червня відбулися президентські вибори. В західних ЗМІ звучить теза, що це будуть перші вибори в країні, коли влада мирним шляхом перейде від одного голови держави до іншого. Також ці вибори називають важливим кроком Мавританії у напрямку демократії, бо іноземним спостерігачам вибори здаються конкурентними — адже в них взяли участь шість претендентів на найвищу посаду. Проте якщо придивитись до перебігу виборчих перегонів в країні, стає очевидним, що демократичні вони лише в оцінках західних експертів.

Політичне життя мавританців вже понад 40 років відбувається під ретельним наглядом військової касти, і пересічним людям це набридло. В цьому контексті Амаду Кан, викладач Французького інституту в Києві і мавританець за походженням, каже: "Військова влада по суті знущається над своїм народом, і це стосується усіх без виключення верств та расових чи етнічних спільнот. Народ хоче, аби військові пішли від влади та повернулися до своїх казарм. Країною нарешті повинні керувати цивільні, а не військові керманичі".

Якщо придивитись до перебігу виборчих перегонів в країні, стає очевидним, що демократичні вони лише в оцінках західних експертів

Саме збройні сили в 1978 році здійснили перший в історії країни державний переворот та повалили цивільний уряд батька-засновника мавританської державності Ахмеда ульд Дади. Останній втратив владу через те, що взяв участь в окупації частини території Західної Сахари, але не зміг втримати її під контролем. Мавританська армія тоді зазнала дуже важких втрат у війні проти збройного руху спротиву сахаравітів, що мав назву ПОЛІСАРІО.

Після цього військові постали та перебрали на себе управління ісламською республікою. Подальша історія країни — це низка вдалих та провальних спроб військових переворотів. Якщо згадувати лише вдалі військові перевороти, то їх відтоді було шість: в 1978, 1979, 1981, 1984, 2005 та 2008 рр. Найдовше при владі перебував полковник Муавія ульд Сіді Ахмед Тайя, який був на посаді понад 20 років. Він встиг побувати великим другом іракського диктатора Саддама Хусейна, а потім переорієнтуватися на Ізраїль: в рамках політики нормалізації Мавританія виконувала роль моста між Тель-Авівом та арабським світом, а також була полігоном для випробовування ракет ЦАХАЛу.

Військовий диктатор ульд Тайя запровадив в 1991 році багатопартійну систему та провадив політику на кшталт керованої демократії. Хоча декоративні вибори і відбувалися, але їхній переможець був відомим заздалегідь. При цьому правління ульд Тайї не можна назвати цілком провальним, бо він зміг перетворити країну з переважно кочівним населенням та обмеженою економічною базою на країну зі стійким економічним зростанням та містами, що чисельно збільшувалися.

В роки його врядування були відкриті нові родовища металів, нафти та газу. Розподіл прибутків від реалізації мінеральних ресурсів відбувався під контролем комісії з авторитетних громадян Мавританії, що підвищило рівень життя населення та популярність Тайї. Втім, цим була невдоволена Франція, і врешті в 2005 році президента ульд Тайю скинула чергова військова хунта — Військова рада за справедливість та демократію.

Її очільник полковник Елі ульд Мухаммад Фаль зміг організувати "демократичний транзит" та передав в 2007 році владу цивільному уряду на чолі з Сіді ульд Шейхом Абдуллахі. Саме його коротке правління в 2007-2008 рр. було першим періодом справжнього цивільного врядування. Тому повідомлення про те, що вибори 2019 року є унікальними, бо влада переходить від військових до цивільних, є неправдивою. Що характерно, народного президента ульд Абдуллахі, який думав про народ та скоротив платню чиновникам, швидко прибрали військові, які орієнтувалися на Марокко — країна пережила черговий військовий переворот.  

Мавританія, мапа, для блогів
ТСН.ua

Теперішній висуванець від керівної партії "Союз за республіку" — Мохаммад ульд Газвані — лише нещодавно зняв генеральські погони та став цивільним, а до цього він очолював Генеральний директорат національної безпеки та генеральний штаб мавританських Збройних сил (2008-2018). Отже, теза про те, що чинний військовий президент Мохаммад ульд Абдель-Азіз передає владу цивільним керівникам не відповідає дійсності.

Так само ці вибори аж ніяк не є кроком Мавританії до демократії — це, радше, цементування військового правління з використанням політичних технологій, що вже мали місце в Росії. Мова йде про так звану "тандемократію", коли президент Путін та прем’єр-міністр РФ Медвєдєв почергово обмінялись найвищими посадами. Експерт Амаду Кан зазначає, що зараз дійсно можна провести паралель між Мавританією та Росією, бо висуванець влади колишній генерал ульд Газвані цілком підконтрольний чинному президенту ульд Абдель-Азізу, тому фактично він лишається при владі.

Мохаммад ульд Газвані — лише нещодавно зняв генеральські погони

Перебіг виборів 22 червня в країні Амаду Кан характеризує як "електоральний путч". Тобто шляхом фальсифікацій та маніпуляцій військові викривили народне волевиявлення, аби зберегти владу у своїх руках ще як мінімум на п’ять років. Те, що за даними Національної незалежної виборчої комісії (CENI), висуванець влади ульд Газвані вже у першому турі здобув перемогу та отримав 52% голосів (за явки в 62,6%), не відповідає справжньому волевиявленню мавританців. За найбільш оптимістичними оцінками, його рейтинг не перевищував 20%, отже, він програв би головним лідерам опозиції.

Як вже зазначалося, окрім ульд Газвані у виборах також змагалися ще 5 кандидатів: Бірам Дах Обейд (незалежний), який набрав 18,6% голосів, Сіді Мохаммад ульд Бубакар (підтримувався рухом "Тавассуль" — Національні рух за реформи та розвиток) — 17,9%, Хаміду Баба Кан (незалежний) — 8,7%, Мохаммад ульд Мавлюд (Рух демократичних сил) — 2,44% та Мохаммад Ламін аль-Муртадж аль-Вафі (назележний) — 0,4%.

Дослідження Gallup, проведене в Мавританії перед виборами, підтверджує низький рівень довіри до влади та посилює тезу про те, що віра в чесність виборів серед населення також є низькою.

Спостереження за виборами здійснювали лише 100 міжнародних спостерігачів. Вони представляли Центр Картера, місії Африканського Союзу та ООН, а також були групи з Франції, Іспанії та США. Речник мавританської CENI Мохаммад Ях’я Ахмед На зазначив, що також за виборами стежили місцеві неурядові організації. Загалом наведена кількість міжнародних спостерігачів очевидно є недостатньою, щоб відстежити дотримання норм виборчого законодавства та чесність підрахунку голосів на 3861 виборчій дільниці.

Амаду Кан наголошує, що мавританська влада дуже не випадково допустила так мало спостерігачів: інакше б в країні був другий тур виборів, до якого ставленик чинного президента не потрапив. В ньому би взяли участь саме два висуванця опозиції: Бірам Дах Обейд та Сіді Мохаммад ульд Абубакар.

Через це реакція опозиції на проголошення ульд Газвані переможцем була доволі жорсткою. Увечері 23 червня опозиційні кандидати, зокрема Сіді Мухаммад ульд Бубукар, Бірам Дах Обейд, Мохаммад ульд Мавлюд, Мохаммад Ламін ель-Муртедж ель-Вафі, виступили із заявою, що не визнають результатів. Вони вказали, що мова йде про фальсифікації та маніпуляції з голосами виборців.

Амаду Кан наголошує, що мавританська влада дуже не випадково допустила так мало спостерігачів: інакше б в країні був другий тур виборів

Активісти опозиції вийшли на вулиці столиці Нуакшоту і великого промислового та портового міста Нуадібу. Вони будували барикади, підпалювали шини та вигукували ворожі до влади гасла. Люди вимагають від CENI чесних результатів народного волевиявлення. 800 осіб оточили будівлю CENS. Відбулися сутички з силами поліції та безпеки. З боку сил правопорядку використовувався сльозогінний газ, та є свідчення, що також і гумові кулі. У відповідь демонстранти жбурляли каміння.

В окремих мавританських пабліках поширюються відомості, що є загиблі, вказується цифра у 20 осіб. В соціальних мережах поширюються дописи про початок "громадянської війни" в країні за венесуельським сценарієм. Звучать заклики до уряду США визнати аболіціоніста Бірама ульд Дах ульд Абейда — відомого на весь світ правозахисника та борця з рабством — переможцем виборів та президентом Мавританії, так само, як Вашингтон взимку 2019 року підтримав Хуана Гуайдо. "Якщо міжнародна спільнота визнає підсумки сумнівного підрахунку голосів, то країна буде занурюватися до внутрішнього хаосу", — впевнений Амаду Кан.

Фактично у Мавританії триватиме формування політичного режиму силовиків за зразком путінської Росії. При цьому прибічники керівного президента Мохаммада ульд Абдель-Азіза зазначають, що його головним здобутком є збереження стабільності всередині країни. Дійсно, Мавританія лишалася чи не єдиною стабільною африканською країною Сахелю. За однією з версій, мавританському уряду цього вдалося досягти шляхом ведення таємних переговорів з терористичними організаціями, зокрема "Аль-Каїдою".

Якщо президент ульд Тайя жорстоко переслідував джихадистів та ув’язнював їх, то його наступники вдалися до тактики перегорів. В документах, вилучених з укриття покійного Усами бін Ладена в Пакистані, зазначалося, що емісари мавританського уряду вели переговори з бойовиками на предмет укладання мирної угоди. Вона мала передбачати звільнення заручників та фінансування бойовиків. У Нуакшоті це все спростовують, проте дійсність може бути зовсім іншою.

Чинний президент Мавританії Мохаммад ульд Абдель-Азіз занепокоєний, що в разі перемоги опозиції розпочнеться розслідування зловживань військових урядів. Саме тому військові будуть до останнього триматися за владу, що своєю чергою може спричинити сповзання країни до стану внутрішньої дезорганізації. В цьому зацікавлені певні зовнішні сили — як колишня метрополія Франція, так і Катар з Туреччиною, що ведуть конфронтацію за Мавританію з саудитами та марокканцями.

В цьому зацікавлені певні зовнішні сили — як колишня метрополія Франція, так і Катар з Туреччиною

Як відомо, 2018-2019 рр. стали періодом другого етапу "Арабської весни". Народні революції охопили арабські країни Африки, режими яких встояли в 2011 році. Проте в таких країнах, як Алжир та Судан, вже відбулася зміна влади. Схоже, тепер черга добігла і до Мавританії. Проте мавританський уряд та його спецслужби, вірогідно, будуть розігрувати "джихадистську карту" для придушення народного повстання. Це сумний досвід розгону демонстрантів, який вже можна було спостерігати в червні 2019 року в столиці Судану Хартумі.

За 41 рік військового правління в Мавританії були вбиті тисячі дисидентів та незгодних, понад 100 000 мавританців були депортовані або стали біженцями. В країні продовжує "кришуватися" рабство, що було скасовано ще в 1981 році, але досі процвітає. Тому байдужість Заходу щодо істинної ситуації в Мавританії буде злочином не лише проти мавританського народу, а й проти передового людства, яке декларує демократичне врядування та права людини своїми найвищими цінностями.

Залиште свій коментар

Вибір редакції