Нафтовий контрнаступ ОПЕК+: як він вплине на світ та Україну

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Досягнута у Відні найважливіша угода року стрімко штовхає вгору ціну на чорне золото.

Відкриваючи 175-ту зустріч ОПЕК у Відні міністр енергетики та промисловості ОАЕ Сухейль Мохаммад аль-Мазруї, який зараз є президентом нафтового картелю, одразу окреслив головний виклик, що стоїть перед організацією: "існує консенсус, що в 2019 році через зростання пропозиції потенційним є уповільнення попиту на нафту". Зростання розриву між попитом та пропозицією, зокрема затоварювання ринку надлишками нафти, порушує хиткий ринковий баланс, що його було досягнуто після підписання в грудні 2016 року Декларації ОПЕК+, і тому ціни на нафту можуть почати ще більше просідати.

Тривогу виробників викликає той факт, що вартість нафти марки Brent лише за листопад 2018 року впала на 21,6% до 59,19 $/барель, на цьому тлі техаська марка нафти WTI втратила ще більше — 22,5% своєї ціни. Отже, нафтова ціна не лише впала нижче психологічної позначки у 60$, а ще й продемонструвала найбільше зменшення з жовтня 2008 року. Тому задачею ОПЕК стала корекція ціни, але в такому коридорі, аби її рівень задовольняв потреби виробників та одночасно давав можливість глобальній промисловості робити необхідні інвестиції у свій розвиток та не скоротити обсяг споживання.

Додаткове напруження перед початком роботи зустрічі міністрів держав-членів ОПЕК внесла катарська сторона. В переддень переговорів у Відні міністр енергетики Катару Мохаммад аль-Сада повідомив, що користуючись положенням статті 8 Статуту ОПЕК, його держава з 1 січня залишає лави організації. Таке рішення пов’язане з тим, що емірат хоче сконцентруватися на розвитку сектору природного газу, а не нафти. Дійсно, в поточних умовах Катар — це лише 2% від загального обсягу видобутку нафти ОПЕК, водночас це найбільший експортер скрапленого газу у світі, і загалом посідає друге місце після Росії за обсягами реалізації на глобальному газовому ринку.

До 2024 року Катар прагне збільшити рівень постачання газу до 110 млн тонн/рік, тобто в 1,6 рази. В цілому тези катарського міністра енергетики про причини виходу з ОПЕК не виглядають переконливо, бо нарощування інвестицій у видобуток газу не є перешкодою для членства. Хоча катарці дійсно дещо виграють від того, що не будуть мати наднаціональних квотних обмежень щодо видобутку нафти, які зазвичай солідарно накладає ОПЕК на своїх членів.

Втім, попри це, рішення Дохи має радше політичний підтекст: катарці не бажають підкорятися Саудівські Аравії, яка домінує в ОПЕК після початку блокади емірату в червні 2017 року, організованої за ініціативи Ер-Ріяда та його партнерів. Також Доха таким чином хоче поліпшити відносини з адміністрацією Трампа, що на відміну від позиції саудитів, зараз зацікавлена у падінні нафтових цін, аби реалізувати за рахунок дешевої енергії передвиборче гасло "Make America Great Again", що полягає у відродженні американського промислового виробництва.

Рішення Дохи має радше політичний підтекст: катарці не бажають підкорятися Саудівські Аравії, яка домінує в ОПЕК після початку блокади емірату в червні 2017 року

Загалом в технічному плані вихід Катару з ОПЕК не є великою проблемою. По-перше, подібна ситуація для картелю не є новою чи прецедентом, варто згадати випадки виходу та повернення таких держав, як Габон та Індонезія. По-друге, в 2018 році ОПЕК поповнилася новим членом — Республікою Конго (Браззавіль). По-третє, навіть після формального виходу — Доха все одно буде координувати свій видобуток нафти з картелем через механізм ОПЕК+.

Значно більшими є іміджеві втрати від катарського демаршу. В експертних колах та ЗМІ все частіше підіймають питання, чи ОПЕК ще лишається життєздатним інструментом, що має спроможність відігравати панівну роль у регулюванні глобальних цін на нафту, чи він поступається своїм впливом тим державам, що видобувають нафту поза його межами. 5 з ТОП-10 найбільших гравців ринку нафти — це держави, що не є членами картелю. Мова йде про такі країни, як США, Росія, Китай, Канада та Бразилія, що сукупно виробляють 40% нафти, тоді як держави ОПЕК, відповідно, 44%.

Станом на 2017 рік за розрахунками Американської енергетичної адміністрації, найбільші обсяги нафти у світі виробляють США — 15,6 млн барелів/добу, при цьому обсяги її видобутку нафти постійно зростають. Американці вже випереджають саудитів за обсягами видобутку нафти, і зараз ваххабітське королівство перебуває на другому місці за показником виробництва чорного золота — 12 млн барелів/добу. Є прогнози, що до 2022 року США стануть нетто-експортертом нафти та газу, що станеться вперше з 1953 року. Також необхідно згадати Канаду та Китай, що ділять 4 та 5 позиції за обсягами видобутку — до 5 млн барелів на добу кожна. При цьому разом з Бразилією ці три країни за показником нафтовидобутку перевершують Саудівську Аравію.

Власне, саме ця ситуація і стала причиною появи в 2016 році нового механізму діяльності нафтового картелю, що отримав назву "ОПЕК+". В листопаді 2016 року 15 держав-членів ОПЕК та 11 держав-виробників нафти, що не входять до його складу, досягли спільної домовленості щодо скорочення видобутку нафти. Тоді ринок перебував у схожому на теперішній стан: в період 2014-2015 рр. вартість барелю нафти впала із 100 до 52,53 $. З огляду на це, в рамках заходів з координації 26 нафтових виробників скоротили видобуток на 1,8 млн. барелів/добу (1,2  млн барелів — ОПЕК, а на 0,6 млн барелів інші країни). В підсумку ціна на нафту в наступні два місяці зросла на 20%.

Груднева зустріч представників ОПЕК+ у Відні була спрямована на досягнення компромісу, аби втілити в життя курс на солідарне скорочення видобутку нафти, щоб стабілізувати ціни на неї. Головним каменем спотикання на переговорах була позиція Ірану, який категорично відмовився піти навіть на символічне скорочення видобутку нафти, посилаючись на економічні складнощі, породжені економічними санкціями США. Саме на цьому наполягав іранський міністр нафти Біжан Намдар Зангане.

Схожу позицію зайняла венесуельська сторона: у Венесуелі вже кілька років панує внутрішньо економічна криза, і будь-яке скорочення видобутку нафти може ще більше дестабілізувати країну, проти якої також введені американські санкції. Ще однією проблемною країною стала Лівія, де через спорадичне відновлення бойових дій не можна вести мову про стабільний видобуток нафти. Отже, з огляду на усі ці причини загалом, в рамках ОПЕК було досягнуто консенсусу, що Іран, Венесуела та Лівія у вигляді виключення буде дозволено не скорочувати видобуток нафти, і замість них цей тягар візьмуть на себе інші держави-учасники ОПЕК+. Це викликало найбільший спротив з боку Нігерії, яка також переживає складні економічні часи, але їй не роблять послаблень.

Головним каменем спотикання на переговорах була позиція Ірану, який категорично відмовився піти навіть на символічне скорочення видобутку нафти

У підсумку 7 грудня міністр нафти Іраку Тамер аль-Гадбан повідомив, що з метою корекції нафтових цін в рамках механізму ОПЕК+ на наступні 6 місяців загальний рівень виробництва нафти має бути скороченим на 1,2 млн барелів/добу. При цьому на 800.000 бар/добу видобуток скоротять держави-члени ОПЕК, а на 400.000 — інші нафтодобувні країни-учасники угоди. Власне, саме Саудівська Аравія була ключовим драйвером ідеї щодо скорочення видобутку нафти. Як видно з наведених цифр, вони стали медіанними у діапазоні пропозицій зі скорочення, що, зі слів міністра енергетики Саудівської Аравії Халіда аль-Фаліха, коливалися в діапазоні від 0,5 до 1,5 млн барелів/добу.

Було узгоджено, що базовим місяцем від рівня видобутку, в який відбудеться скорочення, стане жовтень 2018 року. Відповідно, держави-члени ОПЕК скоротять виробництво нафти на 2,5% від рівня жовтня 2018 року, а інші держави — на 2%.

Також сторони домовилися, що дана схема буде функціонувати до квітня 2019 року коли має відбутися чергова зустріч у форматі ОПЕК+. Очевидним негативним моментом віденської зустрічі стало те, що не відбулося юридичне закріплення самої моделі роботи ОПЕК+. Проект документу щодо безстрокового функціонування даного координаційного механізму потребує доопрацювання та реальної згоди між усіма учасниками, але цього поки досягнути не вдалося. Відповідно питання трансформації ОПЕК відкладене ще майже на півроку.

Тим не менш, досягнутий компроміс допомагає ОПЕК врятувати своє обличчя та засвідчити дієвість. Вже того ж дня вартість лютневих ф’ючерсів на нафту Brent зросла на лондонській біржі на 5,9% — до 63,62$/барель, а марка WTI на нью-йоркській біржі подорожчала на 5,2% до 54,17$/барель.

Якщо розглянути вплив останніх рішень ОПЕК на економіки держав світу, то можна дійти наступних висновків:

Саудівська Аравія. Країна є найбільшим переможцем в питанні підйому нафтових цін. По-перше, Саудівській Аравії найлегше з усіх виробників нафти регулювати рівень її видобутку через особливості клімату, отже, бюджет країни виграє від зростання надходження від нафти, що дорожчає. Варто нагадати, що собівартість видобутку барелю нафти у королівстві складає лише 4$. Це дасть змогу запустити фінансування амбітних програм модернізації Саудівського Королівства, що були проголошені кронпринцом Мухаммадом в рамках Vision-2030. По-друге, зростання нафтових цін дасть змогу Ер-Ріяду повернутися до питання проведення IPO національної нафтової компанії ARAMCO, яке в 2018 році було відкладено через несприятливу цінову кон’юнктуру на ринку нафти.

Це дасть змогу запустити фінансування амбітних програм модернізації Саудівського Королівства, що були проголошені кронпринцом Мухаммадом в рамках Vision-2020

Іран. Зовні ситуація складається для Тегерана відносно сприятливо: перси домоглися того, що на них не поширюється квота на скорочення видобутку, і вони будуть насолоджуватися від зростання нафтових цін за рахунок обтяження Нігерії та Росії. Більше того, іранців включили до складу моніторингового комітету ОПЕК+ з контролю щодо обсягів видобутку нафти. Проте для Ірану це слабка втіха, бо він хіба що зможе збільшити "подушку безпеки" перед набуттям чинності з квітня 2019 року повноцінного американського режиму санкцій. Вже через 5 місяців східні партнери Ірану, зокрема такі держави, як Південна Корея та Індія, будуть змушені відмовитися від покупки іранської нафти, і це поставить і без того проблемну іранську економіку на межу колапсу.

Росія. З одного боку, міністр енергетики РФ Олександр Новак зміг домогтися, що РФ скоротить видобуток нафти не на 300.000 барелів/добу, як від неї вимагали, а лише на 228.000 барелів/добу. Це все одно є болісним для її економіки, бо комфортний рівень скорочення складає лише 150.000 барелів/добу. Росії буде дуже складно через зиму провести скорочування видобутку, тому вихід на цільові показники зниження видобутку відбудеться лише у лютому-березні 2019 року.

Також виникає проблема, як буде розподілена квота на скорочення між російськими виробниками і хто понесе найбільші обтяження. Навіть попри цінову корекцію Росія втратить 0,15-0,2% зростання ВВП та приблизно 0,5% промислового зростання. За прогнозами Центробанку РФ загальне зростання російського ВВП в 2019 році впаде до 1%, що в 1,5 нижче, ніж в 2018 році. Також тимчасове зростання нафтових цін вбиває мотивацію щодо підвищення продуктивності виробництва у нафтовій та нафтопереробних галузях РФ.

США. Як вже зазначалося, американській адміністрації вигідні низькі ціни на нафту за для проведення модернізації власної промисловості. Також американський уряд прагне стримувати авторитарні режими Росії, Ірану та Венесуели шляхом підтримання низьких цін на енергоносії. Загалом помічник держсекретаря США з питань енергетики Сандра Оудкірк 7 грудня заявила, що дії ОПЕК із втручання у справи нафтового ринку не є конкурентним механізмом, і вже свого часу породили "велику енергетичну кризу 1970-х рр." США наполягають, що ринкові сили самі повинні визначати рівень поставок нафти, базуючись на попиті.

Щодо впливу рішення ОПЕК на Україну. Ефект від зростання нафтових цін для українців не буде рівномірним. З одного боку, природно, відбудеться здорожчання пального, оскільки Україна на 80% залежить від постачання імпортного бензину та дизелю. Це мінус, особливо на тлі певного падіння цін в листопаді 2018 року. Водночас частково цей негатив буде нівельований зростанням цін на сировинні позиції у світі, що певною мірою залежать від зростання нафтових цін. Отже, оскільки українські підприємства реалізують достатньо багато сировинних позицій (зернові культури, олійні культури, залізна руда), то вірогідне зростання їх вартості полегшить втрати від зростання нафтових цін.

Залиште свій коментар

Вибір редакції