Заручники геополітики: як Маврикій виборює свою соборність

Дата публікації
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Заручники геополітики: як Маврикій виборює свою соборність

Прем'єр-мністр Маврикію Правінд Джагнот, королева Єлизавета ІІ. Ілюстрація / ТСН.ua

Маленький острів переміг у Міжнародному суді ООН проти потужної Великої Британії. Давши ще одну надію і Україні.

В асиметричному протистоянні Маврикію та Великої Британії Міжнародний Суд ООН захистив територіальні права слабшого. Цим дає надію та шанси Україні — відновити наш суверенітет над анексованим Росією Кримом.

МАВРИКІЙЦІ — ПОДІЛЕНА АФРИКАНСЬКА НАЦІЯ

В сучасному політичному дискурсі категорія "деколонізація" вживається не так часто. Зазвичай під цим терміном розуміють процес, під час якого нації отримують вибір на самовизначення щодо форми правління та відновлюють свої суверенні права, яких вони були позбавлені державами-метрополіями.

Саме таке формулювання міститься в Атлантичній Хартії — одному з найважливіших документів держав-союзників у Другій світовій війні, що був розроблений британським прем’єр-міністром Вінстоном Черчиллем та президентом США Франкліном Рузвельтом. Надалі поняття "деколонізація" набула додаткового наповнення, що також охоплювало звільнення від колоніального мислення та відмова від імперської спадщини.

Період 1960-х – 1980-х рр. був апогеєм деколонізаційного руху, коли майже усі країни Азії, Африки та Океанії змогли вибороти свою незалежність. Відбувалося це у різний спосіб, і далеко не завжди мирним шляхом — метрополії дуже не хотіли втрачати доступ до безкоштовних ресурсів, на якому базувалося їхнє процвітання.

Острівна африканська держава Маврикій, що була британською колонією, на хвилі деколонізації у 1968 році також отримала свою незалежність. Проте здобуття свободи для маврикійців не було безболісним: Велика Британія хотіла зберегти хоча би обмежений вплив в регіоні Індійського океану, особливо перед загрозою експансії на цей простір Китаю та СРСР. Тому пішла на політичні кроки, що травмували Маврикій.

Архіпелаг Чагос та його головний атол Дієго-Гарсія — це без перебільшення серце Індійського океану. Стратегічне положення островів визначається тим, що вони розташовані у напрямку паралелей посередині шляху від морського узбережжя Африки до островів Малайського архіпелагу.

Через географічне розташування архіпелаг часто порівнюють з місцем Мальти у Середземному морі. Також Чагос — разом з Мальдівами — "м’яке підчерев’я Індії", а також географічний район, що дозволяє проектувати військову силу на країни Близького Сходу та Центральної Азії. Таку перлину британцям дуже не хотілося втрачати. І в 1965 році, тобто  за  кілька років до здобуття Маврикієм незалежності, уряд королеви Єлизавети ІІ схвалив рішення про сепарацію архіпелагу Чагос зі складу Зовнішніх островів Маврикію, до яких належать також острови Родрігес, Агалега, Каргадос-Карахос, Тромлен та 49 скель без постійного населення.

Здобуття свободи для маврикійців не було безболісним: Велика Британія хотіла зберегти хоча би обмежений вплив в регіоні Індійського океану

Загальна площа відторгнутої морської території склала 15 тис. кв км, з них 13 тис. кв км — це банка Великий Чагос — найбільший атол на планеті. Адміністративна одиниця отримала назву Британська територія в Індійському океані (БТІО). Британці вважали, що з юридичної точки зору, поки вони були колоніальними управителями цих островів, то могли на власний розсуд приймати рішення про зміни їхніх внутрішніх кордонів та розділяти колоніальни володіння, як сталося у випадку з архіпелагом Чагос.

У Лондоні дуже сильно зважали на географічний чинник: від Маврикію до архіпелагу Чагос доволі значна відстань — 2155 км, отже, на практиці прямої комунікації між цими острівними групами без участі британців фактично не відбувалося. Втім, уряд ЇЇ Величності все ж порушив надзвичайно важливий документ ООН: мова йде про Декларацію ООН "Про надання незалежності колоніальним країнам і народам", що була ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 14 грудня 1960 року.

Стаття 6 цього документу передбачає, що метрополії не можуть порушувати територіальну цілісність колоній: "будь-які спроби, спрямовані на те, аби частково чи повністю зруйнувати національну єдність та територіальну цілісність країни, є несумісними з цілями та принципами Статуту ООН". Таким чином, британські ініціативи з переформатування внутрішніх кордонів Маврикію ще до моменту звільнення зробили маврикійців поділеною африканською нацією.

ЗНЕЛЮДНЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО АРХІПЕЛАГУ

Вже після створення Британської території Індійського океану важливим моментом, що визначив подальшу сумну долю чагосців — мешканців атолу Дієго-Гарсія — стала домовленість у грудні 1966 року між Лондоном та Вашингтоном про  облаштування військової бази збройних сил США на архіпелазі Чагос. При цьому в тексті угоди зазначалося, що американці отримають в оренду на 50 років з правом пролонгації ще на 20 років, "знелюднений острів". І з 1968 по 1973 рр. відбувається добровільний або спровокований від’їзд населення з архіпелагу Чагос.

Тут варто звернути увагу на кілька важливих деталей. По-перше, на момент відкриття острову португальським мореплавцем Васко да Гамою він не мав постійного населення. Тобто саме економічна діяльність європейців —  французів та британців — призвели до переселення на острови архіпелагу робітників, що працювали на кокосових плантаціях.

У тексті угоди зазначалося, що американці отримають в оренду на 50 років з правом пролонгації ще на 20 років, "знелюднений острів"

Тобто населення архіпелагу має африканське походження: це вихідці з етносів банту, які мешкали у Мозамбіку, а також частково вихідці з Мадагаскару. При цьому їх перевозили транзитом через Маврикій та Сейшели. Наявні факти завезення невільників із країн Західної Африки. Пізніше до них долучилися вихідці ще і з Індії.

Це означає, ілої — так називають поселенців архіпелагу — мають африканське та азійське коріння. І на момент утворення БТІО майже усе працездатне населення островів було влаштоване у "Компанії Чагос-Агальєго", при цьому 80% цих людей були найманими працівниками з Сейшельских островів, які укладали контракти на 18-24 місяців.

В 1967 році британці за £660 000 викупили усе майно "Компанії Чагос Агальєго" та звільнили її персонал, який отримав мінімальні компенсації. Оскільки на архіпелазі не було інших джерел для існування, окрім роботи на кокосових плантаціях, населення почало стрімко його залишати. В цьому і полягав британський план із збезлюднення архіпелагу Чагос перед його передачею до рук американських військових.

Також колоніальна адміністрація не хотіла вживати щодо чагосців термін "постійне населення", і до числа таких людей, тобто тих, хто народився на островах, відносила лише 354 людини із 1700, які там перебували. Мешканці, які не зарахували до визнаних чагосців, були вивезені на Маврикій та Сейшельські острови, а деякі переїхали до Британії і зараз живуть у Західному Сассексі.

А тим, хто не бажав залишити рідні домівки, уряд Великої Британії виставив ультиматум до 15 жовтня 1971 року залишити атол Дієго-Гарсія. Цим людям пообіцяли компенсації, і зрештою примусово вивезли спочатку на сусідні острови Перос Баньойос та Соломон, а пізніше далі на Маврикій. Суми виплат депортованим чагосцям від британського уряду склали £4,65 млн., або до £11.000 на кожного переселенця. Це робилося для того, аби мінімізувати можливі претензії уряду Маврикію.

Подальша доля архіпелагу Чагос склалася наступним чином: попри критику ООН, Велика Британія в 1966 році передала найбільший острів архіпелагу Дієго-Гарсія в оренду США. Вашингтон розмістив на цій території одну із найбільших своїх військових баз за межами суверенної території США, що спроможна прийняти велику кількість кораблів та має аеродром для обслуговування Boeing B-52 Stratofortress.

Попри критику ООН, Велика Британія в 1966 році передала найбільший острів архіпелагу Дієго-Гарсія в оренду США

Хоча формально британці не стягували з американців орендних платежів, за передачу Дієго-Гарсія вони отримали знижку у $14 млн під час закупівлі балістичних ракет підводного базування Polaris. Сукупно американці розмістили на авіабазі Дієго-Гарсія 1700 осіб військового персоналу та 1500 цивільних осіб.

Саме з авіабази Дієго-Гарсія в 1991 році США здійснювали частину бойових операцій із визволенню Кувейту від іракської окупації. В 2001 році база використовувалася як важливий логістичний хаб для боротьби з "Талібаном" в Афганістані. База досі відіграє вагому роль у підтримці ефективного функціонування Центрального командування збройних сил США.

ДОВГООЧІКУВАНА СИМВОЛІЧНА ПЕРЕМОГА МАВРИКІЮ

Маврикійці ще в 1980-х рр. висунули вимоги до Лондона щодо повернення острову під їхній суверенітет, проте це все не мало жодних результатів. У 2000 році Високий суд Лондона схвалив рішення, що чагосці були виселені незаконною та мають повне право на репатріацію. Сукупні витрати на це оцінили в 66 млн фунтів стерлінгів. Проте цей вердикт був заблокований до виконання королевою.

При цьому британці хотіли унеможливити повернення чагосців додому шляхом перетворення архіпелагу на найбільшу у світі особливу охоронну екологічну зону. Передбачалося, що у заповідних водах буде заборонено вилов риби, що унеможливіть існування чагосців. Проте Міжнародний суд ООН в Гаазі визнав цей хитрий хід британського уряду із заповідником протизаконним.

У 2017 році Маврикій звернувся в ООН і домігся права на те, щоб Міжнародний суд ООН видав свій експертний висновок із цього питання. Рішення інстанції не є юридично зобов'язальним, проте має певну вагу в міжнародному праві.

Слухання з цього питання відбулися в Гаазі 3-6 вересня 2018 року. Свою точку зору висловили в цілому представники 22 держав, а також Африканського Союзу. Як зазначив на них маврикійський міністр оборони і у справах острова Родрігес Анеруд Джагнот, який з 1982 до 2017 року обіймав посади прем'єр-міністра і президента країни, вибір, перед яким було поставлено Маврикій в 1965 році, за своєю суттю не був вибором, оскільки в будь-якому випадку передбачав відділення архіпелагу Чагос. У свою чергу представники Великобританії заявляли, що суд повинен відмовитися у наданні якого б то не було консультативного висновку, а всі питання між сторонами мають вирішуватися виключно під час двосторонніх переговорів.

Втім, 25 лютого 2019 року сталося практично неможливе — в територіальній суперечці між малою острівною державою Маврикій і його колишньою метрополією та потужним глобальним гравцем Великобританією Міжнародний суд ООН пристав на бік захисту позиції слабшого.

Британці хотіли унеможливити повернення чагосців додому шляхом перетворення архіпелагу на найбільшу у світі особливу охоронну екологічну зону

В абсолютно асиметричному протистоянні символічну перемогу здобули маврикійці, які довели законність своїх прав на створення соборної держави, що включала би території архіпелагу Чагос. Голова Міжнародного Суду Абдулкаві Ахмед Юсуф констатував, що Лондон протягом деколонізації Маврикію протизаконно відібрав у своєї колонії частину її суверенних володінь, утворивши на них нову колонію Британську територію в Індійському Океані.

У своєму "консультативному висновку" Суд зазначив, що Велика Британія незаконно заволоділа атолом у 1960-х роках та винна у порушенні прав корінного населення — чагосців, які були примусово депортовані на Маврикій та Сейшели. "Отже, британці зобов'язані якомога швидше покласти край управлінню архіпелагом Чагос, що дозволить Маврикію завершити деколонізацію своєї території", — сказав головний суддя Абдулкаві Ахмед Юсуф.

Проте на практиці дорадче рішення Міжнародного суду буде втілити у життя дуже не просто.

По-перше, повернення чагосців назад на острів неможливе через функціонування американської військової бази. З огляду на стратегічну важливість бази, в  2016 році уряд США домігся у британців пролонгації угоди щодо її оренди до 2036 року. По-друге, є ризик, що Республіку Маврикій через Чагос  буде втягнуто до індо-китайського протистояння.

Нью-Делі та Пекін нині намагаються створити мережі власних військових баз в акваторії Індійського океану, аби мати контроль над морськими комунікаціями для проведення торгівельних операцій в цьому регіоні світового океану. Отже, американців та британців можуть витіснити вже азійські важковаговики, які кревно зацікавлені тримати архіпелаг Чагос в своїх руках та мати його за свою військову базу. Такий сценарій також може унеможливити повернення чагосців на батьківщину, але вже через фактори іншої військової іноземної присутності.

По-третє, навіть в разі повернення архіпелагу Чагос маврикійцям доведеться відновлювати інфраструктуру для цивільного населення атолів фактично з нуля. А для цього будуть необхідні вагомі фінансові вливання. В цьому контексті вже не виглядає дивною позиція президента США Дональда Трампа.

Коли відбувалася безпекова нарада щодо бази Дієго-Гарсія, він поставив своїм радникам лише два питання: чи привітні на архіпелазі люди, і чи придатні місцеві пляжі для туризму. Схоже, що володар Білого дому розмірковував над тим, чи можна там побудувати готельний комплекс і який на нього може бути попит. Хоча це обурює американських експертів, які вказують на те, що Трамп нехтує національними інтересами США, Трамп, можливо, дійсно обмірковує не військове використання атолу Дієго-Гарсія.

На практиці дорадче рішення Міжнародного суду буде втілити у життя дуже не просто

Усвідомлюючи цей факт, Лондон вже, ймовірно, розробляє "План Б", аби втримати Чагос під своїм контролем. Хоча рішення Міжнародного суду ООН не є обов’язковим до виконання, британці розуміють, що їхня монополія на архіпелаг юридично істотно порушена.

Очевидно, що вони будуть іти на поступки Маврикію, пропонуючи уряду країни спільне управління архіпелагом Чагос у формі кондомініуму. Також Лондон, швидше за все, запропонує фінансову допомогу маврикійцям, і це буде доречним кроком для нормалізацій відносин між сторонами. І це все заради того, аби унеможливити ситуацію, коли стратегічний атол потрапив до рук китайців або інших опонентів Великобританії.

Для України, яка також перебуває в стані асиметричного протистояння з Росією, варто відстежувати подальші події довкола архіпелагу Чагос. Можливо, цей кейс може бути одним з ключів до повернення за допомогою міжнародних судових інстанцій тимчасово призупиненого українського державного суверенітету над Кримом.

Понад це питання приналежності архіпелагу Чагос повертає актуальність дискурсу деколонізації. Це вкрай важливо для українців, які досі значною мірою перебувають під численними впливами Росії, що лишається останньою реліктовою імперією. Успіхи українців у відстоюванні своєї незалежності та розбудові державності своєю чергою можуть дати імпульс іншим деколонізаційним процесам не лише на пострадянському просторі, а і усередині самої Росії.

Наступна публікація