"Жовті жилети" у Франції: кінця краю не видно

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Через 21 тиждень масштаб протестів зменшився, натомість терпимість до насильства — зросла. А Макрон пішов на дебати.

У Франції "жовті жилети" досі виходять на вулиці щосуботи. Їхні акції вже не такі масштабні, як на початку, але вимог до Еммануеля Макрона не меншає. "Жовтий рух" — протест, що затягнувся, чи ефективний спосіб контролювати владу?

Наприкінці року новини про "жовтих жилетів" облетіли світові медіа. Відтоді інтерес до руху, принаймні за межами Франції, суттєво згаснув, однак самі протестувальники нікуди не поділися. Вже 21 суботу поспіль французькі активісти у всій країні дисципліновано одягають жовті флуоресцентні жилети і виходять на вулицю.

Сьогодні вже не йдеться про рекордні цифри листопада, коли у всій країні їх було до 300 тисяч (за даними МВС Франції), нині рівень мобілізації ледь дотягує до 40 тисяч, однак їхня наполегливість все одно вражає. Поміж протестувальників є такі, що долучилися до акції ще на самому початку, і не готові відступити, доки "Еммануель Макрон не піде з посади президента". Є й такі, що, навпаки, залишили рух, задоволені поступками, на які пішла влада (про це детальніше трохи згодом).

Поміж питань, які мені найчастіше ставлять про "жовтих жилетів" — чи небезпечні вони? Дати однозначну відповідь складно. Добре пам’ятаю, як обходила центр міста десятою дорогою у листопаді, а кількома тижнями пізніше з цікавості таки опинилася у натовпі "жовтих жилетів". Тоді я побачила, як багато серед активістів людей напідпитку, готових щомиті спровокувати бійку, — тоді вони чимось нагадали мені українських "тітушок".

БУРЖУА І КАПІТАЛІСТІВ НЕ ШКОДА

Питання про агресивність протестів, звісно, не з’явилося на рівному місці. Найагресивнішою суботою вважається 1 грудня, коли провокатори поміж "жовтих жилетів" розмалювали Тріумфальну арку і повалили огорожу саду Тюїльрі. У ту "чорну суботу" виходити у центр міста дійсно було лячно. Градус напруження вдалося збити завдяки заяві Еммануеля Макрона, який підняв мінімальну зарплату у країні, скасував збільшення податків для найбільш вразливих груп суспільства і пообіцяв провести консультації з органами місцевої влади по всій Франції. Забігаючи наперед скажу, що цю обіцянку він виконав і навіть перевиконав.

Нині рівень мобілізації ледь дотягує до 40 тисяч, однак їхня наполегливість все одно вражає

Вандалізм став причиною відколу від "жовтих жилетів" великої частини активістів, які не хотіли асоціювати своє ім’я з подіями у столиці. Однак, як виявилося пізніше, до насильства, як і до всього  іншого, з часом звикаєш. Коли три тижні тому чергова субота протестів закінчилася підпалом ресторану Le Fouquet’s на Єлисейських полях, мене вразило те, що навіть помірковані "жовті жилети" прокоментували цей акт вандалізму як "так їм і треба, цим буржуа, у них стільки грошей, що відремонтують і заново відкриються".

Таку аргументацію від "жовтих жилетів" можна почути доволі часто, — усього, що вони вважають символом буржуазії або капіталізму, — не шкода. А значить, можна трощити, палити, руйнувати. При цьому на практиці від агресивно налаштованих протестувальників найбільше страждають далеко н такі вже й буржуазні малі підприємці — аптекарі, пекарі, продуктові крамниці. У найгіршому випадку ті заклади, які не встигли забарикадуватися перед черговою суботою протестів, стають об’єктом вандалізму, у найкращому — щосуботи втрачають потенційний виторг, адже мусять закритися з міркувань безпеки.

Інший аргумент, який можна почути від "жилетів", що виправдовує насильство — "революціонерів у 1789 році ніхто сьогодні за підпали і барикади не критикує". Можливо, це ті самі активісти, які пишуть "ні — диктатурі Макрона" на парканах.

Звісно, революцію без синців складно зробити, однак революція, у Франції, зараз? Серйозно? За три століття Франція пройшла величезний шлях і нині вигідно відрізняється від інших країн світу за рівнем соціальної захищеності, свободи слова і демократичністю виборів.  Тому гасла зі словами "диктатура Макрона", "політиків на гільйотину" виглядають як мінімум сюрреалістично, як максимум – навіть божевільно.

НЕ СИЛОЮ, ТАК ЗАКОНОМ

У той час, як поміж "жилетів" зростає поріг терпимості до насильства, французька влада шукає способи запобігти агресії. Поліцейські заявляють, що їм дуже складно захищати порядок у столиці. Адже вони мають справу з молодиками, які жбурляють в них усе що попаде під руку, тоді як від керівництва є безкомпромісний наказ робити все, аби уникнути фізичного протистояння з протестувальниками і зменшити кількість поранених з обох сторін.

Варто віддати їм належне, досі у сутичках з правоохоронними органами не загинув жоден протестувальник, однак від початку руху 90 активістів отримали серйозні травми (що за 5 місяців протестів відносно мала цифра). Я й сама була свідком того, як група відвертих провокаторів поміж "жилетів" трощила паркан, автобусні зупинки і вітрини магазинів, у той час як поліцейські стояли поруч і нічого не могли вдіяти. Заборона є заборона.

Таку аргументацію від "жовтих жилетів" можна почути доволі часто, — усього, що вони вважають символом буржуазії або капіталізму, — не шкода

Прихильники теорій змови подейкують, що правоохоронні органи вдалися до такої тактики спеціально, аби дискредитувати рух "жилетів", мовляв, "нехай трощать, тоді усі побачать, які вони агресивні, і припинять їх підтримувати". Я ж думаю, що за цією бездіяльністю поліцейських ховається страх влади дискредитувати саму себе. Аж надто французам не хочеться в очах світу стати на один щабель з такими країнами, як Єгипет, Туреччина або ще до недавнього часу Україна, де поліція не соромлячись б’є протестувальників. Тому вже краще стояти осторонь і дивитися на вандалізм на Єлисейських, аніж видатися не демократичною державою.

Щоправда, після підпалу ресторану влада міста заборонила "жилетам" маніфестувати на Єлисейських полях, і ті проклали маршрут кортежу іншими кварталами. Це, можливо, стало неприємною несподіванкою для мешканців, які аж ніяк не очікували натрапити на гучну колону активістів дорогою до пекарні за багетом. Тим не менш рівень підтримки французами руху "жилетів" тримається на 49% навіть після нової хвилі вандалізму.

Хоча підтримувати ще не означає приєднуватися — у 2-мільйонному Парижі на суботні протести останніми тижнями виходить не більше 4-5 тисяч протестувальників. До заборон маніфестувати у центрі вдалися у Бордо, Тулузі, Руані і кількох інших містах — сутички у регіонах були подекуди навіть запеклішими, ніж у столиці.

Останньою ініціативою французької влади став "антихуліганський закон", підтриманий більшістю у Національній асамблеї. Тепер протестувальникам заборонено приховувати обличчя, а поліцейським дозволено проводити обшуки людей і їхніх автівок у безпосередній близькості до місця проведення акції. Одну зі статей закону, щоправда, довелося відкинути, адже Конституційна рада наклала на неї вето, — йшлося про надання правоохоронним органам повноважень заборонити протестувати конкретній особі, якщо ту визнають небезпечною для суспільного порядку.

Звісно, французам далеко до драконівських "законів 16 січня" — право протестувати тут у людей у крові, і "жилети" виходитимуть на вулиці доти, доки в них залишиться на це терпіння і бажання. Або доки влада нарешті не зробить щось, що задовольнить усіх і одразу. Здавалося б, утопічна ідея, однак Еммануель Макрон знайшов для неї практичну форму.

УСІ НА ДЕБАТИ

Родзинкою на торті намагань Макрона заспокоїти "жилети" стали "великі дебати". У середині січня французький президент розпочав турне країною для того, щоб поспілкуватися з місцевою владою і самими французами у всіх регіонах (і зрозуміти, чим же усі так незадоволені). Аж надто великим подвигом назвати це складно, бо Макрон дуже любить говорити на публіку. І майже кожну залу, якою б недоброзичливою вона не була на початку виступу, вміє закохати у себе під кінець розмови. Можна сказати, це його особисте хобі або виклик самому собі.

"Жилети" виходитимуть на вулиці доти, доки в них залишиться на це терпіння і бажання

Небагато президентів можуть впродовж 7 годин нон-стоп (!) слухати і відповідати на найрізноманітніші невідфільтровані заздалегідь, часто провокативні запитання мерів, мешканців міст і селищ, молоді, представників бізнесу. Ще й коли усе це транслюється у прямому ефірі. Макрон це зробив 14 разів у французьких регіонах від Півночі до Корсики, провівши загалом 92 години, вислуховуючи проблеми французів.

Щоправда, французів ці цифри не вразили. 8 з 10 опитаних вважають, що "великі дебати" не покладуть кінець політичній кризі у країні. Нині, коли турне президента закінчилося, настав час підбити підсумки. І якщо французький президент не знайде спосіб показати своєму народу, що він не тільки їх почув за ці 92 години, а ще й готовий щось змінювати, "великі дебати" стануть історичним провалом і увійдуть до історії не більше ніж як "спектакль одного актора".

Залиште свій коментар

Вибір редакції