Пора дощів і революцій

На нас усіх попереду чекають зміни, звісно, на краще. Головне, пам’ятати про це саме тепер — такої довгої та безнадійної осені. 

Не думаю, що в цьому є якась закономірність, але так було восени 2004-го, так було і восени 2013-го. Не знаю, як було восени 17-го, підозрюю, що там було все цілком інакше. І знову ж таки, ні на що не натякаю.

Як було восени 2004-го? Ранні сутінки, відсутність сонця, відсутність будь-яких перспектив. Тиск. Тиск, який відчувається майже фізично. Тебе просто витискають із твого простору, із твого повітря. Нахабно й цинічно. Мало зважаючи на твою реакцію. Твоя реакція просто нікому не потрібна. Ти загалом тут зайвий, який сенс на тебе зважати. Думаю, саме в такі моменти — моменти повного ігнорування, в моменти найбільш пронизливої (і принизливої) зверхності й ігнору, революційна ситуація, яка до цього була чимось умовно потенційним, раптом викристалізовується й виходить на поверхню. І починається, власне, революція.

Як виникає революційна ситуація? Як загалом можна передбачити її появу, як можна її, появу, стимулювати? Та ніяк, якщо говорити чесно. Можна скільки завгодно говорити про об’єктивні передумови та соціологічні заміри, можна якими хочеш словами поливати верхи й закликати до активних дій низи, проте природа суспільного спротиву має власні цикли й власну механіку, і спрацьовує вона тоді, коли вважає за потрібне. Потому, заднім числом, можна, звісно, віднаходити логіку в суспільній нелогічності й помічати спалахи та знамення в суцільному суспільному мороці. Але це ж заднім числом. А ось спробуй передбачити її, появу революційної ситуації, наперед. Нічого не передбачиш, нічого не прорахуєш.

Як виникає революційна ситуація? Як загалом можна передбачити її появу, як можна її, появу, стимулювати? Та ніяк, якщо говорити чесно

Так було 2004-го. Тотальна зачистка інформаційного простору, тотальна присутність кандидата від влади, якого готували на президента, тотальне пригнічення й неприховане ігнорування. Сіра осіння мряка не сприяла оптимістичному погляду в майбутнє. Сіра осіння мряка сприяє зазвичай написанню ліричних поезій, проте не зміні авторитарних режимів. Пам’ятаю тоді, восени 2004-го, всі ці розмови, в яких усі виступали експертами — звісно, ми ж усі експерти в тому, чого немає, себто в реальній політиці — власне, не так розмови, як сварки, пам’ятаю всі істерично-героїчні монологи, пам’ятаю весь скепсис і зневіру.

Пам’ятаю, скільки в повітрі було політики, скільки було її в розмовах. І разом із тим — як мало було її на вулицях. Нечисленні й якісь перемерзлі мітинги та пікети опозиції, відсутність резонансу, відсутність інтересу, відсутність віри в те, що ситуацію таки вдасться зламати, що ось ці люди — ці, які ходять вулицями та їздять метрополітеном — раптом таки зупиняться й долучаться до пікетів, мітингів та протестів. В це слабко вірилось, цього просто не могло бути.

Пам’ятаю також, як цей скепсис зник — весь і цілком, на морозяному мокрому повітрі, як замість нього з’являлось щось інше. Можливо, впевненість, можливо — віра. Виявилось, що ситуацію можна змінювати, що вона не є аж такою неприступною, що революційна ситуація, виявляється, весь час була десь поруч, просто її ніхто не помічав, ніхто не вірив в її реальність.

Щось подібне було і восени 2013-го. Пам’ятаю, як ми сиділи в компанії експертів і печально намагалися спрогнозувати розвиток ситуації. Був початок листопада. Погода була безнадійною. Ситуація — так само. Експерти не вірили в людей. Люди, підозрюю, не вірили експертам. Ніхто не вірив нікому. Єдиний, хто був переконливим — це дощ. Дощ, сутінь, мряка, короткі дні, безкінечні ночі. Весна видається просто недосяжною. Зима не так тішить, як лякає. Нічого доброго ближчим часом не буде. Жодних змін. Жодних рухів. Лише вітер і мряка. Лише сутінки та безнадія. Потому несподівано змінюється все. Так, ніби чиста вода пробиває застояну воду. Час рухається далі. І ти рухаєшся разом із ним.

Думаю, у нас усіх попереду ще багато осеней і зим. За якими неодмінно будуть надходити весни й теплі літні місяці. У нас усіх попереду багато подій і потрясінь, на нас усіх чекають важливі й серйозні речі, що будуть змінювати нас самих і наше життя. Змінювати, звісно, на краще. Головне, пам’ятати про це саме тепер — такої довгої-довгої, нестерпної та безнадійної осені. 

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Наступна публікація