Не кожному вину сир до пари - чим більше заглиблюєшся, тим складніше знайти гармонію у цьому тандемі.
У кожній справі треба мати вчителя. Такого, щоб і авторитетним був, і довіру викликав. У делікатній винній зустрівся мені свого часу сомельє Артем Літун. Разом із ним я навчилася жонглювати такими словами "теруар" і "філоксера", дізналася про метод підсушування винограду пассіто і відкрила для себе батонаж як перемішування вина у бочці.
Дегустація тоді стала для мене справою інтимною. Тет-а-тет із вином міг перетворитися у шаховий двобій. Береш у союзники всі рецептори, сподіваєшся, що мозок не блефує, коли підказує, що це вино з Нового Світу, а не з Бургундії. Дивишся на нього і не знаєш, ні звідки родом, ні з якого сорту винограду, ні якого року збору. І намагаєшся визначити, чим скінчиться ця сліпа дегустація – шах чи мат? Хто кого?
Вино лишалося переможцем не раз.
Та кілька місяців тому в мене (неочікувано для мене ж) почався період "я_не_п'ю_алкоголь". Почався і – затягнувся. За власним бажанням і внутрішнім відчуттям. Як наслідок: красива блискуча ємкість для виливання вина і мої маніпуляції з келихом викликали нотки паніки в очах інших учасників дегустації: "Куди, куди ж вона його виливає?"
Квітнева дегустація, проведена сомельє Катериною Зайцевою, стала тому підтвердженням. Та є незаперечний плюс мого "нековтання". Я з усією впевненістю можу сказати, що серед усіх шести представлених вин на дегустаціі четверте було – найкращим. У моєму вердикті немає похибки, яка присутня тоді, коли вино ковтаєш. Нові позиції не притупили мої рецептори, не розслабили їх, не спокусили. Жодної маніпуляції. Тільки правда і нічого крім правди.
Червона, достатньо танінна ріоха, родом з Іспанії – вибір вечора. 2010 рік, сорт винограду темпранільйо (Tempranillo), аромат смородини і в'ялених фруктів, відповідна назва - Faustino VII. Якщо до наступної зими почну пити, то візьму цю ріоху для холодного вечора. Щоб кутатися у вовняну шаль, запалювати свічки і мовчки проводити вечір удвох. Тобто, утрьох: я, Він та ріоха. І навіть сир тут буде зайвим.
До речі, про сир. Не кожному вину він до пари. Чим більше заглиблюєшся, тим складніше знайти гармонію у цьому тандемі. Тут діє лише один метод: спроб та помилок, перемог і поразок. І локальності продуктів. П'єш лігурійське – їж лігурійське.
Власне, щодо сирів я не менш перебірлива. Свого часу накуштувалася французьких-італійських-німецьких – і тепер страждаю. Бо здивувати мене складно. Але ж гурманські смаки задовольнити якось треба. Вихід знайшла нещодавно. Сири з маленьких сироварень. Де технолог і виконавець - в одній особі. Де молоко - з власної або сусідньої ферми. Де об'єми виробництва - на три сім'ї та чотирьох клієнтів. І, на щастя, в Україні такі сировари теж з'являються.
Оля Терницька вже третій рік готує сир із непастеризованого молока. Рікотон - ніжніший "брат" рікоти; козиний, витриманий місяць у попелі; коров'ячий із перцем чилі; козиний із черемшиною. Усього – 18 різновидів. І цінність їх у тому, що рецепти постійно варіюються, смак щопартії відрізняється, свіжість – не викликає сумніву. Це вам не брі чи горгонзола, смак яких насітльки впізнаваний і очікуваний, що невідповідність свідчить частіше про зіпсованість, ніж про унікальність.
І, здається, slow-food, модний у Європі, та eco-food, популярний у Британії та США, –займають свою нішу в Україні. Локальні продукти. Маленькі виробництва. Орієнтованість на постійного споживача. І хоча українське вино поки заслуговує на статус, не вищий за "столове", але все ще попереду. А раптом поки мій період "я_не_п'ю_алкоголь" триває, з'явиться у нас гідне вино, яке буде конкурувати з Riesling чи Sauvignon Blanc. Обіцяю його не пригубити, а смачно випити.
P.S. У шаховій партії вина і сиру "в дамках" опинився останній. Шах і мат. Однозначно.
Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook и стежте за оновленнями розділу!