Вулиця Мисика

Дуже хотілося б більш уважного ставлення до всіх тих імен та явищ, без яких наша історія лишається неповною та викривленою.

24 липня виповнилось сто десять років із дня народження Василя Мисика – дивовижного поета та перекладача, який більшу частину свого життя прожив у Харкові. Ювілей, утім, пройшов непоміченим. Мисика в Харкові знають мало, що всім нам – тут, у Харкові – звісно, честі не робить. Про нього пам'ятають його учні, які прийшли в літературу у сімдесятих-вісімдесятих, нашому поколінню про нього переповідали саме вони, а ось нам далі особливо й розповідати немає чого. Та й хто нас стане слухати.

Обірваність притомного комунікування між літературними поколіннями – хвороба давня й така, що особливо не лікується. Тому кожне покоління, за великим рахунком, змушене навпомацки вибирати з великої зачиненої скрині вітчизняної літератури необхідні для себе книжки. Кожне покоління починає все спочатку – з заперечення. Себто самоствердження. І все б нічого, якби не цей жаль за великою непрочитаністю багатьох речей, що були створені українськими поетами в минулому столітті.

Коли поява антологій чи окремих видань поетів із двадцятих-тридцятих років (та навіть із шістдесятих-сімдесятих, чого вже там) відкриває очі сьогоднішнім "красивим двадцятилітнім" поетам, перевертаючи їхні уявлення про поезію з ніг на голову. Щось подібне цілком могло бути зрозумілим у радянські шістдесяті, коли крізь цензурне сито до читача раптом пробивались видання Антонича або ж Шкурупія з Влизьком, проте і в наш – інтернетний, постінформаційний – час українська поезія лишається бібліотекою, в якій можна знайти будь-що. Загубити, зрештою, теж.

Василь Мисик приїхав до Харкова в середині двадцятих, маючи кілька журнальних публікацій та благословення старших колег-поетів. Писав "тиху" глибоку лірику, перекладав. 1934 року його було заарештовано за звинуваченням "у приналежності до ОУН і підготовці терактів проти керівних діячів партії та уряду". 1935 року Мисика було засуджено на п'ять років. Звільнився 1940 року. Потому була війна, німецький полон, втеча, знову сталінські табори, реабілітація, повернення в літературу, кілька надзвичайних поетичних збірок, що побачили світ у шістдесятих роках, і, звісно ж, переклади – з мов східних і західних – довершені й філігранні.

Така ось творча біографія, що потрапила до лещат двох найбільших тоталітарних монстрів минулого століття – сталінського СРСР і нацистської Німеччини. Біографія, що вкладається в кілька хрестоматійних рядків. Хоча поза цими рядками лишається багато знакового та важливого: харківський "столичний" період, з його потужною й зухвалою спробою вироблення цілком нової української літератури, що, цілком природньо, приречена була на розгром та поразку, обживання в Харкові післявоєнному, з його повсюдними слідами втрат і забуття, існування в літературі всупереч контролю й тиску.

І в наш – інтернетний, постінформаційний – час українська поезія лишається бібліотекою, в якій можна знайти будь-що. Загубити, зрештою, теж

Зрештою, весь цей контекст повоєнного літературного Харкова, харківської літератури 60-70-х лишається майже незнаним, майже не проговореним і не читаним. І якщо повернення "перших хоробрих", а за ними й цілого покоління "Розстріляного Відродження" таки відбулося, і в книгарнях (якщо вони, звісно, є у вашому місті) можна знайти літературу 20-30-х на будь-який смак – від поезії до детективів та репортажів – то з цим періодом харківського письменства все значно печальніше. А у випадку з Мисиком печально по-особливому – в 20-ті роки він, за великим рахунком, не надто встиг, а шістдесяті в читацькій уяві асоціюються зовсім із іншими голосами. Його ж голос залишився десь поміж цих часових розламів, поміж прірв, якими повнилось минуле століття. Ось його мало хто й ловить нині – цей голос.

І що можна на все це сказати? Ми ж усі сьогодні змінюємось. Так чи інакше. В кращий бік чи не зовсім. Змінюється країна, змінюється суспільство. Змінюється саме повітря над нами. Дуже хотілося б, щоби серед змін, які прямо тепер із нами відбуваються, було й більш уважне ставлення до всіх тих імен та явищ, без яких наша історія далі лишається неповною та викривленою. Тому що декомунізація декомунізацією, а вулиці Мисика в Харкові так і немає. І, мабуть, логічно буде, якщо харківське письменницьке середовище та громадськість виступлять із ініціативою, аби одна з вулиць міста носила ім'я Василя Мисика. Ось, скажімо, вулиця Єсеніна, на якій Мисик жив. На відміну від Єсеніна.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook та стежте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: