Анжела Дакворт: Крок за кроком

Анжела Дакворт: Крок за кроком

2016 року Forbes назвав її бізнес-книжкою, яку обов’язково варто прочитати.

На численних прикладах авторка переконує, що талант — не запорука успіху. Реальні досягнення можливі лише завдяки наполегливості та відданості власній справі. Хай би якими геніальними ви були, завдяки завзяттю ви матимете перевагу в будь-якій сфері, йдеться в книжці, яку в Україні представляє видавництво "Наш формат".

Дакворт — професорка психології в Пенсильванському університеті, вона досліджує завзяття та інші складові успіху, консультує керівників компаній зі списку Fortune 500. 

Із уривком можна ознайомитися на сайті: 

Ідіть за покликом своєї пристрасті—це популярна тема для напутніх промов на церемонії вручення дипломів. А я їх наслухалася за своє життя і в студентські роки, і вже в ролі професора.

Можу побитись об заклад, що добра половина промовців підкреслюють важливість робити те, що любиш.

Наприклад, Вілл Шортц, багаторічний редактор рубрики кросвордів і головоломок у газеті «Нью-Йорк Таймс», казав студентам Індіанського університету (США): «Ось моя для вас порада: визначіться з тим, що вам найбільше в житті подобається робити, а потім тільки цим і займайтеся. Життя коротке. Ідіть за покликом своєї пристрасті».

Джефф Безос розповідав випускникам Принстона про те, як він покинув високооплачувану, престижну роботу, щоб запустити Амазон: «Після довгих роздумів я обрав найненадійніший шлях, щоб іти за покликом своєї пристрасті». А ще він сказав: «Хай чим ви хотіли займатися, згодом переконаєтеся, що без пристрасті до своєї роботи вас надовго не вистачить».

І цю пораду ми чули не тільки в ті спекотні червневі дні в шапочках-конфедератках і мантіях. Це саме — знову й знову, майже дослівно — повторювали взірці завзяття, з якими я розмовляла.

Наприклад, Хестер Лейсі.

Хестер — британська журналістка, яка раз на тиждень починаючи з 2011 року брала інтерв’ю в успішних людей калібру Шортца й Безоса. Її колонка щотижня з’являлась у газеті Financial Times. Хай хто то був: модельєри (Ніколь Фархі), письменники (Салман Рушді), музиканти (Лан Лан), коміки (Майкл Пейлін), шоколатьє (Шанталь Коді) чи бармени (Колін Філд) — Хестер завжди ставила їм ті самі запитання, зокрема: «Що вами рухає?» або «Якщо завтра ви все втратите, що будете робити?»

Я питала в Хестер, що нового вона взнала з розмов із більш ніж двома сотнями «мегауспішних» людей, як вона їх називала в нашій бесіді.

«Увесь час я чула одне й те саме: “Мені подобається те, що я роблю”. Люди по-різному про це говорять. Досить часто вони просто кажуть: “Мені подобається моя робота”. А ще говорять так: “Мені дуже пощастило. Я прокидаюся рано-вранці, й мені не терпиться побігти на роботу. Я не можу діждатися, коли вже дістануся до студії, коли почну новий проект”. Ці люди роблять свою роботу не з примусу й не тому, що це фінансово вигідно...»

 

Іди за покликом своєї пристрасті — це не те, що я чула в дитинстві. Натомість мені казали, що змалку звикати до практичних реалій виживання у світі, а не «рости в тепличних умовах» — це набагато важливіше, ніж я собі уявляю. Мене попереджали, що занадто ідеалістичні мрії «знайти те, що мені подобалося б», — це «пряма доріжка» в злидні й розчарування. Натякали, що деякі професії, наприклад лікар, — це запорука високого доходу й почесного становища і що все це в подальшому житті матиме для мене набагато більше значення, ніж зараз.

Як ви вже, мабуть, здогадалися, усі ці поради давав мені батько. — А чому ж ти став хіміком? — запитала я одного разу.
— Бо так мені сказав мій батько, — відповів він, і не думаючи ображатися. — У дитинстві моїм улюбленим предметом була історія. — Потім батько мені розповів, що йому ще подобалася математика й природничі науки, але, коли прийшов час вступати до коледжу, вибору в нього не було. Сімейним бізнесом був текстиль, і всіх своїх синів мій дід посилав вивчати тонкощі текстильного виробництва. — Нашому бізнесу був потрібен хімік, а не історик.

Аж тут спалахнула Китайська революція, до влади прийшла Комуністична партія, що й призвело до передчасного кінця сімейного бізнесу. Батько переїхав до Сполучених Штатів і згодом почав працювати в компанії «ДюПон». Через тридцять п’ять років він вийшов на пенсію як учений-хімік найвищого рівня в компанії.

Згадуючи, як батько з головою поринав у свою роботу—часто й удома розмірковував про якісь наукові й управлінські проблеми, — і про те, наскільки успішною була його кар’єра, мимоволі задумуюся: а може, й справді краще спиратися на практичність, ніж на пристрасть?

Тож чи варто радити молоді на порозі самостійного життя вибирати шлях, орієнтуючись переважно на свої вподобання? За останні кілька десятків років учені, які досліджують вплив інтересу, дійшли остаточної відповіді.

По-перше, дослідження показують, що люди з більшим бажанням виконують свою роботу, якщо роблять те, що відповідає їхнім інтересам. Це — висновок метааналізу, який увібрав у себе дані майже сотні різноманітних досліджень, присвячених спостереженню й вивченню особливостей поведінки дорослих під час роботи в усіх можливих професіях. Наприклад, люди, яким подобається роздумувати над абстрактними ідеями, не відчувають радості від управління заплутаними процесами в складних логістичних проектах; вони із більшим задоволенням вирішували б якісь математичні проблеми. А ті, хто не мислить себе без спілкування і взаємодії з іншими людьми, просто фізично не можуть сидіти наодинці з комп’ютером із ранку до вечора; а от працюючи продавцями чи вчителями, вони б відчували себе у своїй стихії. Більше того, люди, робота яких збігається з їхніми інтересами, і в житті взагалі відчувають себе набагато щасливішими.

По-друге, люди, які виконують цікаву їм роботу, працюють продуктивніше. Це висновок іншого метааналізу, у якому агреговано результати шістдесяти досліджень, проведених за останні шістдесят років. Працівники, що виконують роботу, до якої мають нахил, і працюють краще, і колегам своїм допомагають, і на одному місці довше тримаються. Студенти, які вивчають саме те, що їх цікавить, отримують кращі оцінки, і їх зазвичай немає серед тих, кого відраховують за неуспішність.

Ясно, що це не просто — знайти роботу, де б ви займалися саме тим, що подобається. Навряд чи ви заробите на життя, граючи в комп’ютерну гру Minecraft, хоч би яких висот майстерності в ній досягли. А скільки людей у світі живуть у таких обставинах, що в них і питання не виникає про таку розкіш, як обирати професію до вподоби. Хочемо ми цього чи ні, але при виборі способу заробітку на життя стикаємося з чималою кількістю реальних обмежень.

Та все ж, як і передбачав сотню років тому Вільям Джеймс, ці нові наукові дослідження лише підтверджують мудрість, яку ми повсякчас чуємо на церемонії вручення дипломів: коли йдеться про те, наскільки успішним буде якесь наше починання, «вирішальний голос» належить «бажанню, пристрасті, силі нашого інтересу...»

У 2014 році опитування Геллапа(у США- ред.)  виявило: дві третини дорослого населення незацікавлені тією роботою, яку вони виконують, причому чимала частина цих людей «активно незацікавлена».

У ході опитування 141 країни Інститут Геллапа виявив, що в кожній з них, крім Канади, «незацікавлених» і «активно незацікавлених» ще більше, ніж у США. В усьому світі тільки 13 відсотків дорослого населення можуть назвати себе «зацікавленими» роботою, яку вони виконують.

Таким чином, скидається на те, що не всім людям, зрештою, подобається те, чим вони заробляють на життя.

Якось важко узгодити всі оті прямолінійні поради, пропоновані в пафосних промовах, з епідемічним рівнем байдужості до роботи. Коли настає час поєднувати роботу і власний інтерес, чому багато з нас пропускають цю межу? І чи не є успіх мого батька контраргументом до аргументу про пристрасть? Як можна сприймати факт, що на той час, як я з’явилася на світ, робота мого батька стала його пристрастю? То, може, досить уже морочити людям голову, закликаючи їх іти за покликом пристрасті, а так прямо й говорити їм, щоб вони виконували накази?

Я так не думаю.

Насправді я вважаю приклад Вілла Шортца і Джеффа Безоса неймовірно надихаючим свідченням того, чим може бути робота. Певна річ, наївно думати, що хтось постійно світиться від щастя, працюючи. Але я чомусь вірю в кожен пункт отих метааналізів, котрі підтримують розсудливу інтуїцію, яка завжди казала, що інтерес має значення. Ніхто не може цікавитись усім. Але всі цікавляться чимось. Тому це зовсім непогана ідея — поєднати свою роботу з тим, що захоплює вашу увагу та уяву. Це не завжди гарантує щастя й успіх, але збільшує на це шанси.

Повʼязані теми:

Наступна публікація