Брендон Вебб, Джон Девід Манн: Приціл. Як приймати кращі рішення, коли весь світ проти тебе

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Вебб розповідає, як використовував досвід спецпризначенця, долаючи труднощі та негаразди у бізнесі.

Це книжка з бізнесу, де паралелі проводяться з військовою справою і беруться приклади з життя снайпера Військово-морських сил США. Брендон Вебб розповідає, як навички та життєві уроки, здобуті під час навчання у війську та в бою, допомагали йому долати виклики у цивільній кар'єрі.

Книга нещодавно вийшла друком у видавництві Yakaboo Publishing. Із уривком можна ознайомитися на сайті.

Звертайте увагу


Давайте дещо спробуємо. Подумайте про останній раз, коли ви ходили на закупи. Не онлайн, а останній раз, коли ви ходили у справжній магазин. Аптека, магазин, супермаркет — неважливо. Добре собі уявили? Гаразд.

Тепер візьміть аркуш паперу і складіть список усіх людей, яких ви бачили в магазині, опишіть їхні обличчя, рухи і ваше загальне враження.

Ну як?

Якщо завтра вам у двері постукають офіцери поліції, сядуть у вас у вітальні, скажуть, що вони розслідують злочин, який нещодавно трапився у вашому районі, і запитають, чи хтось із людей, яких ви бачили в магазині, поводився дивно, то скільки інформації ви зможете надати? Наскільки корисним свідком ви будете?

У снайперській підготовці є вправа, яку ми називаємо «ТУП», або ж «Тримання у пам’яті». Існують десятки варіацій. В одній із них інструктори везуть вас вулицями міста до пункту призначення, а коли ви приїжджаєте, без попередження запитують про кожну машину, повз яку ви проїхали дорогою. В іншій ви проходите польовим маршрутом, під час якого повинні запам’ятати кожен із захованих у лісі різноманітних об’єктів, тобто спершу вам треба помітити кожен із них, хоча ніхто не попереджав вас, що згодом це хтось перевірятиме. Курсанти завжди мусили бути напоготові. Завжди пильні. Деколи, щоб розширити межі їхньої пам’яті, ми чекали кілька тижнів після певного маршруту і лише тоді їх опитували щодо того, що вони там бачили.

Суть таких вправ полягає в тому, щоб навчити наших студентів звертати увагу на найменші деталі й культивувати цілковиту ситуаційну усвідомленість.

Багатьох людей це дивує, але головна складова роботи снайпера — це не стрільба і влучання. Порівняно маленький відсоток загального часу польових тренувань снайпер працює зі зброєю. Більшість часу він спостерігає. Снайпер — це передовсім агент розвідки. Снайпери — очі й вуха на полі бою. Розвідка і спостереження — наші основні навички.

Те саме стосується бізнесу. Чи приймаєте ви важливі рішення? Безумовно. Чи тиснете ви на гачок — наймаючи і звільняючи людей, виписуючи чеки, запускаючи ініціативи? Звісно. Проте не більшість часу. Ні, переважну більшість свого часу ви вчитеся, спостерігаєте, вбираєте, думаєте. Розвідуєте. Звертаєте увагу.

Пам’ятаєте про три тижні, які я провів у Європі, перш ніж опинитися у тій ситуації з фантомним стрільцем у JFK? Я назвав їх відпусткою, але то була не зовсім відпустка. Звісно, я навідав багато пам’яток, побачився з друзями, злітав у кілька місць. Я прихильник філософії «працюй на повну й відпочивай на повну». Однак справжньою метою моєї поїздки було отримання певної інформації. Я хотів на власні очі побачити, що відбувається з європейською економікою, як наші прийдешні президентські вибори можуть вплинути на тамтешній ринок, а також як виглядає глобальна ситуація. Я зустрічався з людьми, з якими мене познайомили американські друзі: підприємцями з Берліна, Австралії, Росії, з усіх усюд. Розвідка. Увага.

Я поглинаю солідну кількість видань із галузі медіа-бізнесу і читаю багато книжок (про це  за хвильку), але читання тексту на папері чи на екрані недостатньо. Ви маєте постійно зчитувати світ навколо себе.

Наступного разу, коли йтимете вулицею, запитайте себе: «Якби раптом хтось влаштував озброєний напад, де б він, найвірогідніше, розпочався? Який ваш найкращий шлях втечі?»

Тепер поставте такі самі запитання щодо свого бізнесу.

Вправляйтеся у використанні перифе рич ного зору.

Як я вже казав, досвідчений військовий снайпер — не лише влучний стрілець, а й висококваліфікований спостерігач. Відтак важливою складовою підготовки снайперів є вміння бачити. Наприклад, у снайперській школі вчать, що дивитися прямо є не конче найкращим способом роздивитися об’єкт. Часом наш периферичний зір може бути кориснішим, аніж прикутий до цілі зір центральний.

Виявлення кольору і руху — два найважливіших чинники у спостереженні. Центральна частина сітківки, яка називається центральною ямкою, не дуже добре справляється з такими завданнями. Центральна ямка чудово вміє помічати деталі в чорно-білому спектрі: наприклад, коли ви дивитеся на сторінку тексту перед собою, ваші очі зауважують чорно-білі деталі букв і слів. Натомість периферичний зір не вміє давати раду деталям, але дуже добре помічає колір і рух. Безпорадний у читанні нерухомих слів на сторінці, проте блискучий, коли кутиком вашого зору треба зауважити, як щось — чи хтось — рухається в лісі.

Спробуйте дещо: витягніть руку перед собою і покажіть «клас». Тепер погляньте на ніготь великого пальця. Він займає приблизно два відсотки вашого поля зору, всієї території, яку охоплюють рецептори центральної ямки. Ця малесенька дірочка у центрі вашого поля зору — високоточне вічко, яким ви користуєтеся для читання, коли скануєте сторінку, бігаючи очима туди-сюди. Вона також символізує те, що осягає ваш мозок, коли ви намагаєтеся налягти на проблему. Багато чітких деталей. Майже відсутні глибина і контекст. Жодного кольору.

Тепер, доки ви й далі витріщаєтеся на свій ніготь, не рухайте очима і не змінюйте фокусу, але спробуйте усвідомити все інше, що перебуває у вашому полі зору. Спершу ви помітите, як багато всього ще лишається побачити! Широкий океан візуальної інформації, до якої у вас немає доступу — принаймні, доки ви намагаєтеся на ній сфокусуватися.

Іншими словами, хоч би яким важливим він був, фокус — ще не все. Ось такий парадокс снайперського ремесла: потрібно бути цілковито сфокусованим на мішені, нібито ви й не бачите решти світу — проте бачити її. Насправді потрібно бути вельми уважним до того, що відбувається в решті світу.

У бізнесі все так само. Не можна жити в бункері. З периферії може надійти не лише небезпека, а й можливості. Хоч ким би ви були — власником малого бізнесу, підприємцем, незалежним фахівцем чи менеджером відділу в фірмі-монстрі, — ви не можете собі дозволити сказати: «Ой, мені не треба знати про той інший бізнес, він не має нічого спільного з тим, чим займаємося ми». Адже сьогодні це, можливо, й правда, але завтра все може змінитися.

Компанія Blockbuster не думала, що онлайн-світ мав більше спільного з їхньою бізнес-моделлю, аніж мережі книгарень, доки не з’явився Amazon. Ви не можете дозволити собі заховати голову у власній пісочниці. Ніколи невідомо, коли щось із периферії стане центрально важливим.

2011 року, коли я зализував рани після фіаско з Wind Zero, існували два перевірені шляхи, якими хтось із моїм досвідом міг піти і добре заробити: пропонувати консалтинг для оборонних компаній і податися агентом безпеки за контрактом за кордон. Я мав досвід і в одному, і в іншому й не хотів перетворювати жоден із варіантів на своє майбутнє. Також існували непогані менеджерські перспективи у корпоративному секторі. Я теж мав там досвід: це також не моє майбутнє.

Але… блоґ? Серйозно? Думка про те, що хтось на зразок мене міг збудувати багатомільйонну медіа-імперію, яка почалася з блоґу, була настільки химерною, що її легко було взагалі пропустити.

Проте ось що: «химерність» є самою сутністю периферичного зору.

Часом, коли ви цілитеся в мішень просто перед вами, набагато краща ідея літає десь у полі вашого периферичного зору; щось, про що ви не думали і нізащо б не додумались. Якщо вдивлятиметеся лише вперед та ігноруватимете все інше, неодмінно її проґавите.
 

Залиште свій коментар

Вибір редакції