Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
День народження найкращого письменника сучасності - Юрія Андруховича. Роман-сенсація "Рекреації". Уривок

Його творчість має значний вплив на розвиток сучасного літературного процесу в Україні.

Сьогодні - 13 березня - день народження одного із найвідоміших письменників сучасності - Юрія Ігоровича Андруховича. Йому виповнюється 60 років. 

Юрій Андрухович — український поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Кандидат філологічних наук. Живе і працює в Івано-Франківську.

Сьогодні його ім’я вписують до класиків української літератури. Його творчість має значний вплив на розвиток сучасного літературного процесу в Україні та зацікавлення сучасною українською літературою на Заході. 

1985 року разом з Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу "Бу-Ба-Бу". Від 1991 року Андрухович — співредактор літературно-мистецького журналу "Четвер", співпрацював також із журналом "Перевал", виступивши упорядником двох його номерів.

У часописі "Сучасність" вперше опубліковано найвагоміші прозові твори письменника: "Рекреації" (1992), "Московіада" (1993), "Перверзія" (1996), опубліковані 1997 року окремими виданнями, есей "Центрально-Східна ревізія".

2019 року Юрій Андрухович отримав премією імені Вацлава Буріана

Юрій Андрухович. Роман-сенсація "Рекреації", Фабула
fabulabook.com

Роман-сенсація "Рекреації" опубліковано у видавництві "Фабула". 

Пряна суміш карнавалу, містики, еротики, сповідальної щирості, що часом переходить в нещадне самовикриття, гумору, гротеску та епатажу. Тут миготять тіні Гоголя, Фрейда, Булгакова, Бахтіна, а сама проза — данина "фантастичному реалізму". І все це про те, як четверо молодих українських поетів відправляються в  карпатське містечко на Свято Воскресаючого Духа і виявляються в самій гущі неймовірної фантасмагорії. Цикл оповідань, який увійшов до цієї книжки,— свого роду "захалявна книжечка" молодика, який потрапив в армію на заході "совка"..

Уривок роману "Рекреації"

***

Ти, Хомський, чи, просто кажучи, Хома, якого ти хріна опинився у  цьому поїзді, котрий аж надвечір вибрався з  безконечних, здавалося, рівнин і  десь так о  пів на сьому нарешті заповз у  передгір’я? Якого ти дідька їдеш у  той Чортопіль, де, можливо, нікому не потрібним будеш і  зайвим, Хомський? Ось уже другу добу ти нудишся в  цьому поїзді, кинувши на поталу недоумкам свої псевдонаукові розробки і  тим ризикуючи дістати копняка з  інституту, але їдеш, їдеш, бо тебе покликано телеграмою за підписом самого Фелліні, чи то пак Гічкока, проте, ні, все не так, телеграма від Гічкока, певно, десь загубилася в дорозі, а ти натомість отримав запрошення у Чортопіль на дивовижне свято Воскресаючого Духу (так принаймні зазначається в  телеграмі за підписом "ОРГКОМІТЕТ"), прибути не пізніше як двадцять сьомого травня, з  поселенням у  готелі, дорожні та добові гарантуються, просимо вашої згоди.

У Львові ти зрозумів, що в  напрямку Чортополя відбувається мало не паломництво. Всі загальні вагони були набиті публікою, що квапилася на свято, переважно студентством і  петеушниками, котрі, як тільки поїзд рушив, повідкривали вікна і, вистромивши з  них безліч синьо-жовтих прапорів, почали співати стрілецьки. Але ти, Чортопіль зусібіч оточений горами. (З краєзнавчого довідника початку ХХ століття) Хомський, їм не рівня, ти їдеш у  купейному вагоні і  ти не впевнений, чи тебе справді хтось чекає у  Чортополі, де старому пройдисвітові Мацапурі (бо хто, як не він, дав оту телеграму за підписом "ОРГКОМІТЕТ"?) заманулося ще раз потішити громадськість непередбачуваним дійством.

Перші гори не надто високі, до того ж обсаджені буровими, безлісі, на крихітних станційках продають домашнє вино, хлопці у вишиванках і "мармурах" підсідають до загальних вагонів і  відразу розгортають прапори, прихоплені з собою в дорогу, так що робиться зрозуміло: вони теж до Чортополя. Усі до Чортополя. Дівчата переважно негарні, але молоді, і цього достатньо, Хомський. Довго розглядаєш одну з  них. Вона чомусь не сідає до потяга, зостається на пероні, а  потяг ось-ось рушить, і  що вона робитиме, адже не потрапить на свято Воскресаючого Духу, чорт забирай, і що тоді буде? Хомський, поки не пізно, гукни їй, аби сідала, і  ти гукаєш, Хомський. Дівчина усміхається, вона має забагато золотих зубів, і  ти зненацька розумієш, що найбільше в  ній тобі сподобались її джинси, а  тому не надто жалкуєш, коли поїзд рушає, а    золотовсміхнена Маруся так і  залишається на пероні.

У купе разом з тобою, Хомський, екстраваґантне  подружжя росіян чи, може, якихось євреїв, такі собі романтики, що наважилися відпочивати на огидних карпатських турбазах, де коридори пахнуть карболкою, а мінеральна вода — нафтою, але нічого, хай їдуть шукати в  горах свій едельвейс, йому десь так шістдесят три, їй, на око, не більше, ніж тридцять, тому вчора, сівши у поїзд, ти вирішив,  що то батько з дочкою, і спробував пофліртувати, але старий досить брутально відшив тебе, і  тоді ти вже просто з  упертості й  принциповості підстеріг її у  кінці вагона, заштовхнув у  вбиральню і, замкнувшися зсередини, почав обціловувати, вона, як не дивно, відповідала, а  ти все налягав на неї, приперши її сідниці до умивальної раковини, Хомський. Тобі навіть подумалося, а  чи не виграти її зараз отут, за якісь дві-три хвилини, але поїзд зупинився, вами  — нею й  тобою  — добряче трусонуло, ти втратив рівновагу, і, заки підводився з унітазу, вона вишмигнула з убиральні. Більше ви не промовили одне одному ані слова.

Четверте місце в  купе після Львова вільне  — там зійшов підполковник у  відставці, котрий до Чортополя не збирався — і слава Богу. Після нього на столику залишилися "Правда" і  "Красная звезда", учора він пропонував усім грати в  дурня два на два, але ти, Хомський, пішов до вагона-ресторану, де замовив обід і розглядав з вікна понуру російську рівнину.

 А тут, у нас, уже майже літо, Хомський, вишневий квіт осипається на молоді трави, гори чимраз вищають, із  лісів пахне листям і  джерельною водою, ревуть олені, кують зозулі, і  в літній резиденції Його Превелебності закінчуються останні приготування до сезону великих ловів: підлогу виґлянцовано, килими й  гобелени витрушено, дзеркала і  вікна помито, наїдки й  випивку привезено аж із Відня, а  на вежі піднято фамільний прапор. Скоро, вже скоро з’їдуться шановані гості у  відкритих автах і  мисливська оркестра зустріне їх сурмами та тулумбасами, Хомський.

До Чортополя залишається ще година їзди, власне, потяг уже мав  би туди прибути, але він спізнюється, адже тепер усі потяги спізнюються, варто було лише кинути гасло прискорення, як усе на світі почало спізнюватися. Але ти замислюєшся, чи приїдуть усі інші, який матиме вигляд Мартофляк  — з  бородою чи без, і  чи дописав він свій роман у  віршах, і  чи знову притарабанить із собою оту секс-бомбочку, свою жінку, зрештою, іноді вона мусить залишатися з  дітьми, і  Мартофляк у  таких випадках пускається берега, тобто шалено напивається. Звичайно, ніякого Воскресіння Духу просто не відбудеться, якщо не приїде Мартофляк. А  якщо буде він, то, безперечно, будуть і Немирич, і Гриць, і тільки тоді можна щось воскресити, чорт забирай.

Нагадаємо, вийшов новий роман "Амадока" Софії Андрухович. 

Залиште свій коментар

Вибір редакції