Джефрі Пфефер: Кар’єрні ігри. Як узяти владу у свої руки

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Автор переконує, що за кожну сходинку кар’єрної драбини точиться боротьба, і що менше керівних посад, то запекліша конкуренція.

Джеффрі Пфефер — професор Стенфордської вищої школи бізнесу. Він пише про те, що кожен може й мусить навчитися конкурувати, застосовуючи принципи влади, щоб досягнути успіхів та навчитися перемагати у професійних баталіях. Українською книжку видав "Наш формат". Із уривком можна ознайомитися на сайті:

НЕ ТІШТЕСЯ ІЛЮЗІЄЮ, НІБИ У СВІТІ Є СПРАВЕДЛИВІСТЬ

Багато людей самі себе обманюють, прикрашаючи у своїй уяві професійне середовище, в якому працюють. Воліють вірити, що світ — справедливе місце, де кожний отримує те, на що заслуговує. Отож, якщо люди схильні вважати, що заслуговують на ті чи інші блага, то належно виконують роботу і стримано поводяться, сподіваючись, що все інше складеться само собою. Ба більше, коли хтось з оточення вдається до «неналежних» вчинків і самозвеличення чи виходить за усталені рамки, мрійники не роблять висновків. Вони переконані: нехай зараз цей підступний тип процвітає, та рано чи пізно зазнає провалу.

Віра в справедливий світ призводить до двох побічних ефектів,  коли йдеться про здобуття влади. По-перше, заважає набувати корисного досвіду з різних ситуацій і зустрічей із різними людьми (зокрема з такими, що не викликають поваги й симпатії). Серед моїх клієнтів, багато хто з яких посідає керівні посади, повсякчас трапляються люди з таким підходом. Першою реакцією більшості людей на приклади успішного просування до влади є спроба визначити, чи подобається їм людина з прикладу та чи можуть вони себе з нею асоціювати. Хіба ж це важливо? Головне щось засвоїти з будь-якої ситуації чи з поведінки інших людей — байдуже, подобаються вони вам чи ні, схвалюєте ви їхні вчинки чи ні. Очевидно, навчитися чогось можна від будь-кого, не тільки від схожих на вас людей. Якщо маєте менше влади і прагнете завоювати впливовіше становище, слід рівнятися на тих, хто досягнув вершин, до яких ви прагнете.

По-друге, вірячи у справедливість світу, людина гальмує себе, бо не будує необхідного для влади фундаменту. Людина, яка вважає світ справедливим, втрачає пильність і не завважує на шляху «мін», які можуть підірвати кар’єру. Розгляньмо історію Джима Вокера, якому в кінці 1990-х років доручили управління азійським капіталом компанії Nomura Securities у Гонконгу. Вокер провів багато успішних заходів: найняв першокласних аналітиків, подбав про високий рівень відділу планування й аналітики, а також збільшив прибутки компанії. Він був харизматичним лідером, створив міцну організацію, де цінувалися заслуги працівників та результати. Одначе Вокер не зважав на політичні маневри у колективі. Зіткнувшись з опозицією й суперництвом і зазнавши кількох невдач, що спричинили часткову втрату контролю, Вокер звільнився з Nomura: «Джим Вокер звільнився, бо не розібрався в ситуації. Він не розумів, наскільки непоступливими й хитрими можуть бути працівники Nomura».

Уперше віру в справедливий світ, яка в соціальній психології називається «гіпотезою справедливого світу», описав Мелвін Лернер кілька десятиліть тому. Як стверджував Лернер, людям кортить вірити, що світ передбачуваний і зрозумілий, а отже, піддається контролю. Інший психолог зазначив: «Із дитинства ми вчимося бути хорошими й тримати все під контролем». Бо ж як орієнтуватися у світі, де немає нічого визначеного й контрольованого? Ми б усі почувалися безпорадними й розгубленими. Потреба в контролі й передбачуваності зумовлює схильність людей вважати світ справедливим, зрозумілим і прогнозованим. Дотримуєшся правил — усе гаразд; порушуєш правила — очікуй чогось поганого.

Відповідно до гіпотези справедливого світу, більшість людей вірить, «що кожний отримує те, на що заслуговує, тобто добрих людей світ винагороджує, а поганих карає. Біда в тому, що виходить зворотний ефект: у зв’язку з психологічними особливостями, суспільство схиляється до думки, що успішна людина заслуговує щастя. І за рахунок особливого ставлення в суспільстві ця людина справді стає кращою». І навпаки: коли з кимось трапляється щось погане, «віра в справедливий світ підштовхує до висновку, що жертва — не гідна щастя». У зв’язку з цим виникла тенденція «звинувачувати жертву»: постраждалий від рук злочинців сам винен у своїх нещастях; компанія, що зазнала провалу, сама винна в цій біді. Натомість, коли люди дізнаються про чиїсь успіхи, байдуже в який спосіб досягнені, завзято шукають у щасливчиків чеснот і виправдовують таким чином успішність.

Величезна кількість експериментів і досліджень засвідчує, що так діє ефект справедливого світу. Проводиться багато досліджень, у рамках яких учасникам пропонують висловити думку про людину, яку дослідник обирає навмання і до якої застосовує електрошок або інший вид покарання. Учасники схильні зневажати і сприймати покараного (обраного навмання) як негідного члена суспільства — хоч їм повідомляють, що той зазнав випробування випадково! Ба більше, вибраних навмання жертв пригноблюють: «У школі дітей, яким виділяють безкоштовні обіди, вважають менш здібними до навчання, ніж тих, хто платить за обіди; зовні непривабливих студентів авіашкіл не поспішають саджати за штурвал приватних літаків, віддаючи перевагу гарним пілотам; людям, які живуть на соціальну допомогу, часто не довіряють або ставляться так, ніби вони не здатні дати собі раду в жодній сфері життя».

Усвідомивши вплив гіпотези справедливого світу на ваші уявлення і спробувавши не сприймати світ як безперечно справедливе місце, ви зможете виносити щось корисне з кожної ситуації, не розслаблятися й бути достатньо активними на шляху до успіхів.

Залиште свій коментар

Вибір редакції