Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Гаррі Паркер: Анатомія солдата

Книжка набула величезної популярності на батьківщині письменника.

Дебютний роман офіцера британської армії Гаррі Паркера, який воював в Афганістані та Іраку. Він втратив під час бойових дій обидві ноги.

В Україні книжку представляє видавництво "Фабула".

Книжка набула величезної популярності на батьківщині письменника. У ній автор відкриває життя з середини тих людей, які "перебувають у стані війни".

Із уривком можна ознайомитися на сайті:

Мене дбайливо зробили на дерев’яному столі з кривими ніжками, присунутому до стіни з висохлого бруду. Мене виготовили двоє чоловіків, чиї силуети чорніли на тлі місячного світла у дверях, що розташовувалися позаду них, і тьмяного світла ліхтаря на видовбаній у стіні полиці. Їхні тіла схилялися наді мною, і піт блищав у них на скронях. Вони розпороли клунок і зважили добриво на старих механічних вагах. Вони змочили шматок тканини в бензині. Запах поширився навкруги, і один із чоловіків чхнув. Вони змішали тканину з добривом, а потім загорнули цю частину мене в поліетилен, і зверху для міцності перев’язали чорною липкою стрічкою.

Це був лише початок.

Вони зробили ще двох таких, як я, зачерпнувши металевим кухлем добриво з мішка, зваживши та обернувши змоченими в бензині ганчірками, а потім поклали нас поряд уздовж краю стола — три згортки потенційної енергії.

Чоловіки вийшли за двері й зупинилися у блакитному місячному сяйві. Вони запалили цигарки: вони то жевріли біля їхніх стегон, то піднімалися по дузі до губ, висвітлюючи обличчя. Потім вони покликали ще одного чоловіка і сказали, що годі чатувати — все одно навкруги нікого немає.

Той підійшов до них і взяв цигарку, закинувши гвинтівку на плече, щоб було зручніше.

Згодом вони почали сперечатися.

—    Жодна з них не спрацювала. Ми три ночі їх робили, а потім кілька тижнів спостерігали, як невірні ходили по них,— і нічого,— сказав один. Він затягнувся цигаркою, і його губи зникли.— Ми використовували ту ж саму суміш, що і ви тут.

—    Я пройшов підготовку,— заперечив інший.— Кожна з тих, що робив я, спрацювала. До того ж, у нас нове закордонне обладнання. Вони спрацюють, Латифе. Якщо буде на те воля Аллаха, спрацюють.

—    Може, справа у висоті над рівнем моря, Актаре, або щось негаразд із сумішшю?..

—   Досить, Латифе. Гассан вибрав мене. Я пішов у гори…— Він кинув цигарку і розчавив її підбором.— Пауджи, повертайся на варту. Ми повинні закінчити,— сказав він і пірнув у двері, наблизившись до мене.

Чоловіки знову схилилися над столом. Вони взяли дві тонкі металеві пластини і з’єднали їх дротом, потім розташували їх паралельно, розділивши двома дерев’яними брусками, і обгорнули все це поліетиленом. Так вони зробили тричі.

—    Добре вийшло, Актаре,— сказав один. Він присів так, що я опинився у нього прямо перед очима, і, обережно натиснувши на металеві пластини, з’єднав їх.

—    Так, ці спрацюють.

—    Вони кращі за ті, що я бачив раніше. Достатньо міцні, щоб витримати вагу собаки або шар землі, але якщо наступить людина…

—    Так, усе збалансовано.— Він вийняв конструкцію з-під його руки, поставив її поряд зі мною і став ладнати дроти, орудуючи плоскогубцями.

То була ще одна частина мене.

Далі він поставив на стіл якийсь білий полістироловий куб, розділив його на дві частини й дістав звідти один із шести металевих стрижнів, які стояли вертикально у спеціальних отворах.

—    Так, тепер вставляй.— Він нахилився нижче і вставив дріт у мої нутрощі. Поки ця людина зосереджено займалася своєю справою, її язик висунувся з рота і накрив нижню губу. Залишивши кінчик стрижня стирчати, він обережно обмотав його лип- кою стрічкою. Потім приєднав дроти і затиснув їх плоскогубцями, з’єднавши обидві мої частини.

—    Батарею треба приєднати безпосередньо перед тим, як закопувати,— сказав він.

Моя сила зросла. Я був незграбним, потворним і саморобним, але я став цілістю: одна частина заокруглена, інша довга і тонка, але обмотана плівкою, перехоплена липкою стрічкою і приєднана тонким дротом.

—    Ти обережніше з цим, Латифе.— Він відсунув подалі білу коробку з рештою блискучих стрижнів.— Коли я був у горах, один учень тримав таку ж штуку в руці,— сказав він, витягуючи ще один стрижень,— і вона раптом спрацювала через те, що лампа сильно нагрілася. Пам’ятаю його руку без кисті і дуже здивований вираз на обличчі. Гассан розсердився, бо хлопець його погано слухав. Наступного дня він пішов.

—    Вони що, здатні так просто спрацьовувати? — запитав молодший із чоловіків, дивлячись на сріблястий стрижень у своїй руці.

— Йому не пощастило. Але так, вони дуже чутливі.

Коли вони закінчили з нами трьома, то навели порядок на столі і склали обладнання в наплічник. Потім поклали нас на підлогу поряд із клунком із добривом. Один із них узяв ліхтар і провів тремтливим променем по кімнаті та під столом. Далі вони вийшли й зачинили за собою дощані двері.

Я залишився лежати. І щодня тонка смужка світла, сповнена золотавого пилу, повільно проповзала з кута в кут і затримувалася на моїй плівковій поверхні, трохи зігріваючи мене.

Нарешті — тоді вже стало темно — двері відчинилися. Це були ті ж самі люди, один із них поклав на стіл торбу.

—    Він точно обіцяв прийти?

—    Так, сказав, що буде. Я говорив із ним після намазу.

—    Я повинен розповісти про це Гассану. Його покарають.

Вони підняли мене на стіл і перевірили конструкцію. Людська рука доторкнулася до моєї оболонки, дбайливо потягнула за дроти, переконуючись, що вони надійно тримаються. Він опустив мене в сумку, а зверху поклав двох інших.

—    Бери лопату, Латифе. І бак із водою. Я понесу торбу. Батареї у тебе?

—    Так.

—    Усе робимо, як домовилися. Ти як, упораєшся?

—    Гадаю, так. Принаймні, місяця не видно.

—    Ніч буде довгою. Один закладаємо на Налайській дорозі, другий — на мосту акведука, а третій спробуємо розмістити якомога ближче до їхнього табору. Гассан говорить, більше такого шансу не буде. Ну все, час вирушати.— Сумка сіпнулася і стиснулася навколо нас — її повісили на плече. Коли чоловік пішов, вона почала погойдуватися.

Двічі він підстрибнув, і обидва рази сумка билася об його спину. Потім він зупинився, і люди почали шептатися.

—    Чого чекаємо?

—    Тс-с! — Стало тихо, ми завмерли. Серцебиття людини та її дихання передалося мені крізь тканину.— Здається, я помітив когось.

—    Далеко?

—    Не дуже.

Він знову почав рухатися, але за якийсь час ми зупинилися, і сумка опустилася на землю. Почулося шкрябання і брязкання металу об камінь. Сумка розкрилася, усередину просунулась рука. Перший із нас був вийнятий.

—    Передай батарею.

Знову почулося шкрябання, потім торба піднялася, і ми продовжили свій шлях.

Коли ми зупинилися вдруге, плескіт води перекрив звук лопати. Блискавку на сумці розстебнули. Люди дістали ще одного з нас, і я залишився на самоті. З сумки я бачив, як їхні постаті всілися й почали копати яму на блідій поверхні дороги. Потім вони приєднали батарею й опустили пристрій у яму. Один чоловік ліг на землю і засипав яму землею.

Другий пішов до арика, де вода пінилася під мостом. Повернувшись, він полив водою свіжоскопане місце і розрівняв землю долонею, щоб вона не виділялася над поверхнею дороги. Потім він повернувся до сумки. Краплини поту блиснули на його обличчі, коли він її закривав. Знову стало темно. Ми рушили далі. Рухи людей стали повільними й обережними. Незабаром вони вже повзли, і рослини дряпали тканину навколо мене. Ми знову зупинилися, і один з них прошепотів:

—    Ми дуже близько, Актаре. Я бачу їхню сторожову вишку. Он вона.

—    Знаю,— почулася така ж тиха відповідь.— Потрібно підібратися якнайближче.

—    Занадто близько. Вони бачать у темряві. У них є машини, які почують, як б’ються наші серця. Треба повертатися.

—    Ходімо далі. Ще трохи вперед, там буде де сховатися. Я знаю ці місця.

Ми знову почали рухатися. Шерех, який вони видавали, повзучи по-зміїному, передавався сумці. Потім ми зупинилися.

—    Оце те, що треба, Латифе. Пригніться!

Блискавка розстебнулася, мене витягли з торби і поклали на землю. Небо скидалося на усипане зірками склепіння. Ми лежали в неглибокій западині на сухій землі, порослій рідкою травою. Люди важко дихали. Один із них підвівся на лікоть і почав розчищати місце для мене. Інший заповз на узвишшя і почав удивлятися в темряву. Обидва були вкрай напружені.

—    Усе тихо,— прошепотів чоловік, спустившись униз.— Обережніше, Латифе. Не поспішай. Ми не повинні  помилитися.

Риючи для мене яму, він стиха повторював: «Аллах великий, Аллах великий, Аллах великий». Ця мантра відволікала його увагу від небезпеки і допомагала зосередитися на моїй могилі.

—    Ти повинен контролювати себе, Латифе.— Інший чоловік простяг руку і на мить зупинив того, хто копав. Їхні очі зустрілися.— Будь господарем свого страху. Уже достатньо глибоко. Дай батарею!

Він понишпорив у кишені, дістав важку батарею і передав її іншому, який з’єднав дроти з контактами батареї. Електрика забриніла в моїх жилах, але ланцюг зостався розімкнутим. Він відкотився, незграбно дістав із кишені липку стрічку й обмотав мою батарею. Потім ковзнув до ями й обережно опустив мене в неї. Він надав усім моїм компонентам потрібне розташування. Закруглену частину із зарядом він помістив униз, потім зверху, ближче до поверхні, поклав довгі тонкі металеві пластини, мій спусковий механізм.

Поки він працював, його піт крапав на мене. Нарешті він став мене закопувати, із кожною жменею землі світло зірок ставало все тьмянішим, поки чорнильно-синій отвір не закрився остаточно, і я не опинився у суцільній темряві. Люди на поверхні продовжували рухатися, накладати на мене землю. Потім її полили водою, вона просочилася крізь ґрунт, перетворивши його на бруд, який розповзся навколо мене. Незабаром рух припинився, ті, хто зробили мене, мабуть, відповзли.

*

Я почав чекати в темряві, і чекав довго, дуже довго. Бруд навколо висох і закам’янів від спеки, і я опинився закутим у земляний панцир. Щодня температура піднімалася й опускалася, але крім цього не відбувалося нічого.

Нарешті я відчув вібрацію, ритм кроків, спершу віддалених, потім у напрямку мене. На мене натиснула вага. Суха земля навколо мене просіла, тріснула і з’єднала металеві пластини. Ланцюг замкнувся і струм миттєво наповнив мої дроти.

Я ожив.

Металевий стрижень у моїй серцевині клацнув і здетонував, викликавши потужну силу, і вона змусила зреагувати вибухову речовину, що містилася в мені.

Я спрацював.

Залиште свій коментар

Вибір редакції