Автор проаналізував досвід успішних підприємців, які розпочинали бізнес зі 100 доларами в кишені,
Кріс Ґільбо — американський письменник, підприємець і мандрівник. Він займається різноманітними проектами: від написання статей до волонтерства в Західній Африці. Ґільбо заснував World Domination Summit — міжнародну спільноту творчих людей.
У своїй книжці він переконує, що втекти зі світу офісних працівників та зайнятися своїм проектом значно легше, аніж здається. Аналізуючи досвід успішних підприємців, які розпочинали бізнес зі 100 доларами в кишені, Ґільбо вчить отримувати прибуток з улюбленої справи. Як запевняюють у видавництві "Наш формат", автор на реальних прикладах доводить, що можна працювати лише на себе, перетворюючи власні ідеї на дохід.
Ознайомитися із фрагментом книжки можна на сайті:
***
Уявіть собі картину: вечір п’ятниці, ви приходите в затишний ресторан відпочити після тижня напруженої роботи. П’єте вино, до вас підходить офіціант і представляє вам страву дня. «У нас сьогодні чудове ризото з лососем», — каже він. «Дуже добре», — думаєте ви й замовляєте страву. Офіціант приймає замовлення і йде на кухню, а ви далі насолоджуєтеся вином і розмовою.
Поки що вам усе подобається, правда? Аж раптом з’являється шеф-кухар і простує до вашого столу. «Це ж ви замовляли ризото з лососем?» — питає він, а ви киваєте. «Ну, ризото мені не завжди вдається, та й приготувати лосось не так уже й легко... Ви коли-небудь смажили лосося?» Поки ви зважуєтеся відповісти, шеф-кухар повертається на сто вісімдесят градусів. «Що ж, я піду поставлю сковорідку з олією... А ви мийте руки й підходьте. Зустрінемося на кухні».
Думаю, з вами ніколи такого не бувало, а якби раптом сталося, ви точно були б не в захваті. Отямившись після першого здивування («Невже шеф-кухар насправді хоче затягнути мене на кухню, щоб я допомагав готувати вечерю?»), ви усвідомили б, що ситуація дуже дивна. Ні для кого не таємниця, що їжа в ресторані коштує значно дорожче, ніж у гастрономі, бо ви платите ще й за атмосферу й сервіс. Якби ви захотіли самі приготувати ризото з лососем, то приготували б. Ви йшли в ресторан не вчитися куховарити, а відпочивати, поки за вас усе зробить хтось інший.
Як же цей сценарій із рестораном пов’язаний із мікробізнесом і прокладанням дороги до свободи? У тому-то й проблема: засновники багатьох компаній думають, що клієнти мають піти на кухню й самі собі приготувати вечерю. Замість дати людям те, чого вони справді хочуть, ці бізнесмени намагаються залучити своїх клієнтів до роботи за лаштунками... бо думають, що саме цього вони прагнуть.
Точно як у старовинному прислів’ї: «Дай людині риби — і вона матиме поживу на день. Навчи людину рибалити — і вона матиме поживу на все життя». Це, мабуть, чудова схема для голодного рибалки, але препогана для бізнесу. Клієнти не хочуть вчитися рибалити. Ми цілий тиждень працюємо, а потім ідемо в ресторан, щоб хтось нарешті подбав про нас. І нам не треба знати, що там відбувається на кухні (насправді ми навіть не хочемо знати, що там відбувається).
Набагато краще — просто дати людям те, чого їм хочеться. А щоб зробити це, треба зрозуміти просту істину про нас самих — хто ми є. Якщо нам це вдасться, працювати стане значно легше.
* * *
П’ятнадцять років Джон і Барбара Варіани були теслями. Їхнє ранчо під назвою «Популяція 18» (Population 18) стояло в малесенькому містечку Паркфілд у штаті Каліфорнія. Ідея створити додатковий бізнес виникла в подружжя випадково: якось любителі верхової їзди попросили дозволу за певну винагороду покататися на конях, які жили на ранчо. Після цього вони хотіли пообідати — чи не могли б Джон і Барбара якось це організувати? А чому б і ні?
Восени 2006 року під час пожежі на ранчо згоріли майже всі інструменти, і подружжя задумалося, що ж робити далі. Замість відновлювати теслярський бізнес вони вирішили змінити вид діяльності. «Ми завжди любили коней, — каже Барбара, — тож вирішили частіше запрошувати групи на платні верхові прогулянки на ранчо». Вони побудували хостел, відремонтували інші приміщення, підготували їжу й розваги, щоб любителям верхової їзди було зручно. Джон і Барбара відкрили оновлене «Ранчо В6» (V6 Ranch). Його територія має площу 80 квадратних кілометрів, до того ж воно розміщується посередині між Лос-Анджелесом і Сан-Франциско.
Історія Барбари зачепила мене, бо жінка сказала дещо важливе. Я завжди питаю власників бізнесу, що вони продають і чому їхні клієнти звертаються саме до них. Часто ці відповіді допомагають щось зрозуміти. Багато хто відповідає прямо: «Ми продаємо такі-то речі, а люди купують їх, бо їм це треба». Але час від часу я чую дуже проникливі відповіді.
«Ми продаємо не кінні прогулянки, — рішуче заявила Барбара. — Ми пропонуємо свободу. Завдяки нашим старанням гості ранчо отримують змогу втекти від рутини, хай ненадовго, і стати тими, ким вони ніколи себе навіть не уявляли».
І це принциповий момент. Люди, які приїздять на «Ранчо В6», здебільшого працюють цілими днями й мають малі відпустки. Чому вони рвуться на ранчо в малесенькому містечку замість податися на Гаваї, щоб вилежатися на пляжі? Через те, що пропозиція Джона й Барбари дуже особлива. Вони допомагають клієнтам «утекти від світу і стати кимось іншим», і це значно більше, ніж продавати верхові прогулянки. На «Ранчо В6» можна багато чого купити, а найголовніше — щастя.
Звідки черпати ідеї?
Коли ви почнете мислити як підприємець, то помітите, що бізнес-ідеї можна знайти де завгодно. Коли ви йдете в магазин, звертайте увагу, як там розміщено вивіски й цінники. У ресторанах вивчайте меню не тільки на відповідність цін власній платоспроможності, а й для того, щоб порівняти їх із пропозиціями в інших таких закладах. Коли бачите рекламу, запитайте себе: яку головну ідею намагалася донести компанія, яка популяризує свій товар?
Якщо ви налаштуєте себе так, то почнете помічати можливості для розвитку мікробізнесу на кожному кроці. Ось кілька джерел, із яких можна почерпнути натхнення.
Прогалини на ринку якихось товарів чи послуг. Чи помічали ви колись, що якісь речі відбуваються не так, як мали б? Або ви шукаєте чогось, чого не існує? Можливо, ви не одні розчаровуєтеся, і не одним вам хочеться того, чого нема. Зробіть те, що самі купили б, і, може, іншим людям теж цього захочеться.
Нові технології й пов’язані з ними можливості. Коли всі почали користуватися смартфонами, ринок заполонили розробники програм, проектувальники нових моделей та інші спеціалісти. Але робота знайшлася і для тих, хто працює в симетричних галузях: автори глянцевих журналів і паперових записників теж почали заробляти краще, адже не всі споживачі хочуть, щоб їх оточувала виключно електроніка.
Нове життя для старих приміщень. Як ми пам’ятаємо з історії Майкла (розділ 1), коли автомобільні дилери почали згортати діяльність, йому вдалося задешево орендувати їхнє колишнє приміщення для магазину матраців. Не кожному спало б на думку відкрити таку крамницю у вчорашньому автосалоні, але Майкл ухопився за цю можливість.
Розвиток бізнесу з якогось іншого проекту. Одна бізнес-ідея може породити інші. Хай би як добре розвивався ваш бізнес, подумайте про відгалуження й допоміжні проекти, які теж можуть принести дохід. Брендон Пірс, чию історію ви прочитаєте в розділі 4, створив «Помічника майстра» (Studio Helper) як допоміжний проект до свого головного бізнесу «Помічник учителя музики» (Music Teacher Helper). Тепер дохід від нього самого сягає 100 тисяч доларів на рік.
Підказка: коли перебираєте в голові різні бізнес-ідеї, думайте про гроші. Візьміть собі за звичку прораховувати вартість кожної ідеї. Коли розробляєте й оцінюєте різні проекти, не беріть гроші за останній аргумент, але зосереджуйте на ньому достатньо уваги. До кожної ідеї поставте три питання:
1. Як мені платитимуть за цю ідею?
2. Скільки мені платитимуть за цю ідею?
3. Чи є спосіб зробити так, щоб після першого разу мені заплатили ще?