Письменниця поділилася своїми знаннями про давні звичаї.
У книжці київської літераторки зібрані народні обряди - ритуали, які відобразилися у всіх відомих легендах й казках про київських відьом. З уривком видання від "Фоліо" можна ознайомитися на сайті:
Як українські дівчата сватали парубків
Французький інженер Гійом ле Васер де Боплан, подорожуючи Україною на початку ХVII століття, описує дуже цікавий звичай:
«В Україні, всупереч усім народам, не парубки сватають дівчат, а дівчата пропонують їм свою руку й майже завжди досягають своєї мети… Їм допомагає особливий забобон».
На жаль, мсьє Боплан не уточнює, коли саме, в який день року українські дівчата так впевнено брали на абордаж женихів. Але ж сам історичний факт жіночого самосватання не має сумнівів та неодноразово засвічений у нашій історії. Майже до ХVIIІ сторіччя українка мала змогу навіть врятувати життя засудженому до смерті — їй достатньо було оголосити, що вона бере його до шлюбу.
У такому випадку страту скасовували… та чоловіка засуджували до законного шлюбу! Причому відмовитися від цього шлюбу він не мав права. Також, як і будь-який засватаний парубок — якщо вже дівчина наважувалася на цей відчайдушний крок та приходила до коханого зі сватами, «дати гарбуза дівчині» вважалося неприпустимим гріхом.
В пам’ять про цю прекрасну народну традицію збереглася пісня:
Ой, прийшла Маруся, стала біля ліжка:
— Прийміть мене, мамо, я ваша невістка.
Ой, прийшла Маруся, стала коло столу:
— Прийміть мене, мамо, я люблю Миколу.
Ой, прийшла Маруся, стала у куточку:
— Прийміть мене, мамо, за рідную дочку.
В реальному житті дівчина приходила зі свідками у хату до парубка, сідала на лавку та вимагала бажаного весілля до тих пір, поки його батьки не давали згоди.
Самосватання дівчини показане й у давньоруській билині «Соловей Будимирович», де Забава Путятішна, улюблена племінниця стольнокиївського князя Володимира, сама пропонує себе у дружини заморському купцю,що їй приглянувся.
І якщо день жіночого самосватання не має конкретної дати, можемо припустити, що при бажанні кожна із нас може зробити подібне коли заманеться. І хто нам дорікатиме?
Ми всього лише відроджуємо споконвічні українські традиції!