Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
Містична  Калькутта у новому кримінальному романі "Людина, що підводиться" Абіра Мухерджі

Цьогоріч у рамках IX Міжнародного фестивалю "Книжковий Арсенал"  відбулась презентація дебютних книжок "Необхідне зло" та "Людина, що підводиться" відомого британського письменника - Абіра Мухерджі. 

Абір Мухерджі — нащадок індійських емігрантів, який народився в Англії. Ще в юності він захопився жанром кримінального роману.

У своїх детективах письменник прагне розібратися в одному з найбільш гострих і маловивчених періодів англо-індійської історії — початку 20-х років минулого століття у екзотичній, похмурій, містичній Калькутті.

Із перших рядків на сторінках роману автор розпочинає зі вбивств двох посадовців, які  має розкрити капітан Віндгем. І він успішно з цим упорався. Події в романі відбуваються 1919 рік у Калькутті за вісімнадцять років до проголошення в Індії незалежності від англійських колонізаторів.

Книжка  "Людина, що підводиться" -  захопливий детектив у перекладі Світлани Орлової, що вийшов друком у видавництві "Фабула" 2019 року.

Людина, що підводиться Фабула

***

Уривок "Людина, що підводиться"  

Один Середа, 9 квітня 1919 р. Принаймні він добре вдягнений. Чорна краватка, смокінг… Якщо ідеш на вірну смерть, маєш виглядати якнайкраще. Я закашлявся: сморід дряпав за горло. За кілька годин він стане нестерпним, таким міцним, що від нього знудить і калькуттського торговця рибою. Витягнув пачку "Кепстанса", постукав, щоб вискочила сигарета, запалив її і вдихнув; дим прочистив легені. У тропіках запах смерті набагато гірший. Як і більшість інших запахів. Його знайшов худорлявий низенький пеон, що вийшов на роздобуток. Бідолаха мало не помер від жаху. Годину по тому його і досі трусило.

Знайшов у темній глухій алеї, яку місцеві називають галі: із трьох боків її обступили старі халупи, а небо можна було побачити, хіба що скрутивши шию і дивлячись прямо вгору. Хлопцевим очам можна позаздрити, якщо він роз гледів його в такій темряві. А може, його на нього просто вивів ніс. Вигнуте тіло, обличчям догори, наполовину затонуло у стічній канаві. Перерізане горло, руки і ноги неприродно вигнуті, на білій накрохмаленій сорочці — велика бура пляма крові. На спотвореній руці бракувало кількох пальців, око вискочило з очниці — щоправда, остання дія була справою величезних чорних воронів, які наразі сердито спостерігали з найближчих дахів за тим, що відбувається.

Та що там не кажи, для бурра сагиба смерть цілком пристойна. Я і не таке бачив. Була ще й записка. Заплямований кров’ю папірець, зім’ятий і запханий до рота, як корок до пляшки. Цікава деталь, щось новеньке. Коли вважаєш, що вже все бачив, відчуваєш певне задоволення, якщо вбивця ще може здивувати. 

Зібрався натовп місцевих зівак. Різнобарвна юрба роззяв, торговців і домогосподарок. Кожен намагався проштовхнутися ближче, щоб подивитися на труп. Новини швидко облетіли квартал. Так завжди буває. Убивство — чудова розвага в будь-якому куточку світу, а тут, у Чорному місті, можна навіть квитки продавати, стільки охочих побачити мертвого сагиба.

Я спостерігав, як Дігбі гарчить на місцевих констеблів, що натягували стрічку. Вони, у свою чергу, кричали на натовп, і у відповідь іноземні голоси вигукували глузливі й образливі фрази. Констеблі лаялися, хапалися за свої бамбукові латі і били направо і наліво, змушуючи голоту відступити. У мене сорочка до спини прилипла. Ще й дев’ятої немає, а  спека вже нестерпна, навіть у  затінку алеї. Я опустився на коліна поруч із тілом і обстежив його. У внутрішній кишені смокінга щось лежало.

Я всунув туди руку і витягнув чорного шкіряного гаманця, кілька ключів і жменьку дрібних монет. Сховав ключі й монети в пакет для доказів і взявся за гаманець. Він був старим і м’яким, потертим, і, мабуть, коштував чимало, коли був новеньким. Усередині лежала світлина жінки, зігнута, із обшарпаними ріжками. Жінка молода, схоже, не було й тридцяти, убрана так, що можна було здогадатися, що світлину зроблено багатенько років тому. Перевернув. На зворотному боці було зазначено: "Феррі і сини, Заучіголл, Глазго". Сунув її в кишеню.

Більше в гаманці майже нічого не було. Ні грошей, ні візиток, лише кілька розписок. Нічого такого, що б допомогло встановити особистість убитого. Я  закрив гаманця, поклав його до інших доказів і перейшов до зім’ятого папірця в роті жертви. Обережно його потягнув, щоб зайвий раз не змінювати позу тіла. Папірець легко вискочив. Гарний якісний папір. Такий можна знайти в дорогих готелях. Я розгорнув його. З одного боку написано три рядочки. Чорне чорнило. Східні літери. Я гукнув Дігбі. Стрункий білявий чолов’яга, справжній син своєї імперії; вуса природженого військового і владна поведінка.

Мій підлеглий, хоча в це інколи важко повірити. Справжній ветеран, що прослужив у Імперській поліції десять років, принаймні так він сам каже, чудово порозумівся з місцевим людом. Він підійшов, витираючи спітнілі долоні об туніку.

— Дуже незвично, що сагиба знайшли вбитим у Калькутті. Він знизав плечима.

— Багато чого може здивувати, Господь свідок.

— Що думаєте про це? — Я передав йому папірець. Він театрально оглянув записку з обох боків і лише тоді відповів:

— Схоже, це бенгальською… сер. Останнє слово він виплюнув. І його можна зрозуміти. Прикро, коли тебе обійшли з підвищенням. Особ ливо якщо посада дісталася якомусь прибульцеві з Лондона, який щойно зійшов із корабля. Але то вже його проблема. Не моя.

— Можете прочитати? — запитав я.

— Звісно можу. Тут написано: «Більше попереджень не буде. Вулицями потече англійська кров. Геть з Індії!» Він повернув мені записку і сказав:

— Схоже на терористів. Але занадто вже зухвало, навіть для них. Можливо, він має рацію, але перед тим, як робити висновки, мені потрібні факти. І що більш важливо, не сподобався мені його тон.

— Ретельно обшукайте всю прилеглу територію,— наказав я.

— Мушу знати, хто це такий. — А я знаю, хто це,— відповів він.

— Прізвище МакОлі. Александр Мак-Олі. Велике цабе у письменників. — Де? Дігбі так на мене зиркнув, немов щось огидне проковтнув.

— Будинок письменників, сер, адміністрація уряду Бенгалії і добрячої частини Індії. Мак-Олі є, чи тепер уже був, однією з найважливіших осіб. Радник лейтенант-губернатора, що не кажи. Іще один плюс на користь політичного вбивства, чи не так, старий?

— Продовжуйте пошуки,— зітхнув я. 

Залиште свій коментар

Вибір редакції