Олена Рижко: Король Даркнету

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Детективна повість для юнацтва.

Це книжка київської письменниці для молоді. За сюжетом шістнадцятирічна Стефа і старший за неї на рік Яр потрапляють в історію, яка змушує їх відмовлятися від мрій, забувати про страхи і користуватися забороненими прийомами для того, щоб з’ясувати обставити загадкових подій і попередити небезпечні наслідки.

Із уривком книжки від ВЦ "Академія" можна ознайомитися на сайті:

Уже на вулиці, по короткій мовчанці й голосному сопінні, Стефа сказала:

— Ти ж розумієш, що таке даркнет?
— Тіньовий сегмент інтернету, — відповів Яр. — Потрапити туди можна тільки через особливу програму — Tor.

Стефа раптово вмовкла, тому Яр додав:

— Стефо, даркнет — це насамперед неформальне спілкування, без цензури і «супроводу» спецслужб. Максимум індивідуальної свободи можна сказати. Он, навіть у нас «Хабардокс» є.
— Хаба… що? — зіронізувала Стефа.
— «Хабардокс» — повторив Яр. Це анонімізатор повідомлень. Через нього будь-хто може звернутися до медійників і дати наводку для журналістського розслідування.
— Ага. А ще даркнет, — Стефа взяла паузу, — це продаж персональних даних, наркотиків, зброї, підробних документів, крадених кредиток, ну і, звісно ж, послуг! Від хакерів — до кілерів!


— Ти забула про вибухівку, гранатомети, інструкції щодо збирання бомб і органи. Людські.

Стефин запал зник так само швидко, як і з’явився.

— Не забула, — сказала глухо.
— Нам не доведеться купувати вибухівку, — Яр двома пальцями легенько за підборіддя підняв Стефину голову, щоб зазирнути в очі. — Нічого протизаконного. Та й повідомлення Летта розмістить. Не ми. Вона в цьому профі. Хакер же вийде на нас також сам. І зрештою — у нас немає вибору. Ми вже в це влізли. Як там, — Яр усміхнувся, — твій дядько Лев учив тебе: побачити — дослідити — обміркувати — оприлюднити?
— Умгу, — відказала півголосом.
— Так от, ми на стадії дослідження. Нам уже нікуди подітися від побаченого.
— Я знаю, — Стефа зітхнула. — Просто… все так швидко. І так… ненормально.
— Ну, так, — знайти труп у верболозах — це тобі не пачку чіпсів відкрити. Нормальним не назвеш.
— І ця твоя подруга-хакерша, про яку ти ніколи не згадував. І з якого дива в тебе взагалі в друзях хакерша? Я думала, що ти — відмінник-активістспортсмен.
— А тепер ти в мені розчарувалася? — Ярів голос напружився.
— Ні, але дивно це, погодься, — Стефа вишукувала щось в Ярових очах, але погляду той не відвів.
— Ну чому ж? Друзі бувають різні.
— А як ви познайомилися?
— Знаєш, Стефо, це дуже довго. Давай іншим разом?
— Ну о-о-ок, — протягла.

«Не забуде. От дідько!» — вилаявся подумки Яр, але виду не подав, сказавши натомість:

— Давай краще проведу тебе додому. Трохи відпочинеш.
— Але ж… у нас мало часу.
— Ну, його не додасться, якщо просто стовбичити у дворі.
— З’ясуємо все про стічні води? — без будьякого переходу сказала Стефа. — Чи будемо читати маніфест?

Зазвичай Яр не дуже любив ці її перестрибування з теми на тему, але зараз навіть зрадів.

— Мені подобається твоя думка.

Вибір редакції