Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин
"Проживати кожен день так, наче тобі вдалось би зупинити війни"

ТСН. Книжки публікує інтерв'ю української письменниці Євгенії Сенік із відомим швейцарським автором румунського походження - Каталіном Доріаном Флореску. 

Каталіна Доріана Флореску я знала ще задовго до того, як виникло бажання взяти у нього інтерв'ю. Досить випадково потрапила на його перші літературні читання в Україні під час Форуму видавців у 2010 році. Тоді лише говорилося про ймовірний переклад одного з його романів українською мовою. Залишалося відкритим питання часу реалізації задуму. Певно кожен письменник має бути достатньо терплячим, адже часто процес видання книжки триває значно довше, ніж її написання. Очевидно, що Каталін має необхідне терпіння, інакше він би не досяг того рівня письменництва, яким володіє, і ми не зустрілися б з ним на Книжковому Арсеналі 2016 року під час презентації українського перекладу його роману "Якоб вирішує любити", виконаного Юрком Прохаськом. 

Можна багато говорити про роман, який вразив мене своєю глибиною і масштабом охоплених територій та описаного часового проміжку. Але я б радила кожному прочитати "Якоб вирішує любити" самостійно, бо видається він надто актуальним для українців. Я ж вирішила зустрітися з автором задля розмови про власне письменництво, виникнення ідей та секрети написання якісних текстів. Знала, що проведу деякий час у Швейцарії, а тому не могла пропустити такої нагоди ‒ записати з Каталіном Доріаном Флореску інтерв'ю. Тим більше, що автор має бути гостем цьогорічного Форуму видавців у Львові. 

Народився К.Д. Флореску 1967 року в Румунії у місті Тімішоара. 1976 року відбулася його перша подорож з батьком спочатку до Італії, а пізніше ‒ до Сполучених Штатів Америки. Виїхати за межі Румунії було надзвичайно складно, однак батько через вісім місяців прийняв рішення повернутися, адже життя в тогочасній Америці було для нього нестерпним.

Лише 1982 року сім'я повторила спробу виїхати за кордон. Цього разу з Каталіном подорожували обидвоє батьків. Вони прямували до Німеччини, у Швейцарії зробили тимчасову зупинку, яка визначила подальшу долю родини. Далі вони вже не їхали, Цюрих став їхнім новим домом.

Каталін Доріан Флореску студіював психологію та психопатологію в Цюрихському університеті. По закінченні від 1995 до 2001 працював психотерапевтом у реабілітаційному центрі для наркозалежних. За тим ішла п'ятирічна подальша освіта з ґештальт-терапії. Від 2001 року є незалежним письменником.

Флореску є автором романів "Чудовий час" (Wunderzeit), "Короткий шлях додому" (Der kurze Weg nach Hause), "Сліпий масажист" (Der blinde Masseur), "Заїра" (Zaira), "Якоб вирішує любити" (Jacob beschließt zu lieben), "Чоловік, що приносить щастя" (Der Mann, der das Glück bringt). 

Ми подорожували Швейцарією, розмовляли, змінюючи міста та місця. На терасі будинку-музею Фрідріха Дюрренматта говорили про перший приїзд Каталіна в Україну, його сюжети та секрети написання об'ємних текстів. 

‒ Як Ви будуєте свої сюжети, і чи завжди вони розкривають тему еміграції? 

Сюжети часто знаходять мене самі, як наприклад із "Сліпим масажистом". Цей чоловік жив неподалік мого рідного міста. Я мав щастя з ним познайомитись. Він мав величезну бібліотеку у себе, книжки займали не лише полиці, але й розміщувались на підлозі й підвіконнях. Сталося так, що він втратив цілковито зір. Якось він почув, як хлопці надворі під його вікном грають у футбол. Покликав одного з них і дав йому книжку. Це був час, коли книжок знайти було дуже важко. Той хлопчина приходив потому за іншими книжками, й вони обговорювали прочитане. Пізніше до сліпого масажиста приходили й інші хлопчаки, бо їм було заздрісно, що читає лише їхній друг. Так чутки про домашню бібліотеку розійшлися всім селом, і люди ходили за книжками, як по святу воду. До речі, двоє з тих хлопчаків стали відомими в Румунії філософами. І це правдива історія. Нещодавно сліпий масажист помер. Кінцівки роману я розказувати не буду. Там я вже втрутився у правдивість.

Буває таке, що я чую щось цікаве від випадкових знайомих і беруся розвивати сюжет у моїй голові. Просто залишаю його в собі на деякий час, немов хліб, який має дозріти. Але то правда, що провідної темою є еміграція, бо це для мене близьке. Я знову і знову пояснюю це явище для себе. 

‒ Звідки Ви берете деталі для відтворення подій з минулого?

Я багато читаю і подорожую. Проводжу дослідження з теми, про яку пишу. Наприклад, "Чоловік, що приносить щастя" охоплює часовий проміжок від кінця XIX століття аж до 2001 року, а також дві територіальні площини: Нью-Йорк та Дельту Дунаю. Я їздив двічі до Нью-Йорку, досліджуючи історію та культурне життя Америки 1899 року. Вивчав у бібліотеках та музеях усе до найменших дрібниць побуту. Читав навіть кулінарні книги того часу, щоб перенестися в атмосферу Нью-Йорку, який потопав у хвилях мігрантів. Так само провів певний час у місцевості біля Дельти Дунаю. Там я просто сидів і слухав тишу, мав описати місце, з якого вийшов мій герой, перш ніж він опинився в Америці. Адже місцевість ‒ це те, що його сформувало, а тому в описі важить кожна деталь.

Скільки я маю записів та опрацьованого матеріалу, які навіть не ввійшли до роману. Ґрунтовне й глибоке дослідження ‒ research ‒ має бути в основі кожного роману. 

флореску_2
Видавництво 21
Фрібур

Ми змінювали місце і за тим поволі змінювались теми. Сиділи у маленькій кав'ярні на пагорбі. Перед нами відкривався Фрібурґ і величезний сучасний міст, який нещодавно звели, втручаючись у старовинну архітектуру міста. Каталін ділився, що любить писати у кав'ярнях, коли навколо присутні люди. Він пише від руки і завжди носить із собою стоси паперів. 

‒ Як Вам вдається охопити великий часовий зріз, і чому саме обираєте масштабне часове й територіальне полотно? 

Мене це захоплює. Коли я пишу, то немов бавлюсь у якусь забавку. Дозволяю уяві вести мене лабіринтами й тунелями. Це весело! Треба лише дати героям жити своїм життям. І тоді вони мене й самого дивують. Сідаючи писати перший розділ, я часто уявлення не маю, чим закінчиться роман. Сюжет створюється поступово. Я стежу за своїми персонажами і даю їм жити у творі повноцінним життям. Я і сам живу у своїх творах, намагаюся стати кращою людиною через письменництво. Хай навіть це не завжди вдається. 

‒ Що означає для Вас еміграція? Як вона позначилась на Вашому сприйнятті світу й дійсності? 

Вона визначила мій спосіб мислення. Я не маю Батьківщини, але маю дві країни, однаково рідні для мене ‒ це Румунія і Швейцарія. Я не страждаю від того, але це факт. Не знаю, як би я мислив, коли б усе життя провів на одній території і не полишав ніколи Тімішоари. Але життя так склалося, що у п'ятнадцятирічному віці я опинився у Швейцарії, відтоді ця країна стала моїм домом. Я дуже вдячний батькам за це, адже мав можливість вчитися й розвиватись у повній мірі. Але я не є тут своїм, я не народився у цій країні. У Румунії я не застав падіння режиму Чаушеску й не був присутнім під час зміни країни. Я не терпів незручностей з усіма, а тому не маю права називати Румунію моєю Батьківщиною. Коли виїздили з батьками, то залишили все. Своїм друзям я сказав, що ми їдемо у відпустку в сусіднє село. Ми ж поїхали назавжди. 

флореску_1
Видавництво 21
Муртен

Я мала чудову нагоду питати Каталіна не лише про його життя, а й про те, що мене цікавило особисто. Наша розмова торкалася також творчого процесу і важких періодів у житті кожного письменника. Про це говорили ми вже на березі озера Муртен (або Мора) в однойменному містечку. 

Чи могли б ми поговорити про переживання творчих криз? Як проходити через них з мінімальними втратами для себе? 

‒ Під час творчих криз треба завжди повертатися до того моменту, коли тільки починав писати і це приносило чисту радість від творіння. Варто віднаходити коріння своєї справи. Подумки повертатися до джерела, початку, щоб відновити сили.

Також має бути завжди довіра до себе. Якщо сьогодні не пишеться, не панікувати з цього приводу, а відкласти роботу з довірою, що завтра працездатність відновиться. Просто треба трохи відпочити.

Ніколи не критикуй себе під час роботи. Я знаю, вам, жінкам, з тим складніше. Це чоловік думає, що він найкращий, у ньому це закладено, а тому легше проходить через складні моменти. Жінки надто зловживають самокритикою. А самокритика діє деструктивно на творчість. Конструктивна критика прийде під час вичитки рукопису редактором. Не треба себе нищити під час творчого процесу. 

‒ Якщо говорити про важкі моменти на шляху письменника. Які вони у Швейцарії? 

Ну, недоброзичливі критики є скрізь, їх краще не слухати. Великою проблемою є незначне місце, відведене літературі у ЗМІ. На жаль, люди не так багато читають, як цього хотілося б. Але мало й робиться, щоб цю ситуацію змінити. Читання не пропагується на загальному рівні. Я вже не говорю про авторів, які потребують більшої підтримки і захисту. Адже те, що автор отримує лише 1 франк від продажу книжки, це нечесно. Як письменник може братися за великий текст, якщо не має чим сплатити свої рахунки? Добре, що у Швейцарії існують фонди підтримки митців. Люди сплачують податки на підтримку письменників зокрема. Існують також літературні вечори, за які автор отримує гроші. 

флореску_3
Видавництво 21

В Україні лише деякі автори можуть собі дозволити організувати платні заходи. 

‒ Я знаю про це і це варварство! Коли ваші автори часто ще й самі мають платити за оренду місця для літературного заходу. Так література далеко не зайде! 

‒ Тим не менше на презентацію Вашої книжки "Якоб вирішує любити" у Києві прийшло дуже багато людей. Була велика черга до Вас, щоб підписати книжку. Я була в тій черзі також і подякувала німецькою за Вашу творчість. Позаду мене стояв чоловік, який попросив мене перекласти його прохання до Вас. Він просив написати щось, що перше спаде Вам на думку, у книжці, яку планував комусь подарувати. Я тоді подумала, що письменників часто сприймають як провидців або мудреців, які знають відповіді на все, і кожне їхнє слово вважають пророчим. У тому сенсі я приготувала до Вас останнє запитання, на яке, може, і не існує однозначної відповіді, але мені цікаво почути Вашу. Коли закінчаться війни?

 ‒ Війни є частиною людського існування. Вони триватимуть, поки існує людство. Але це не означає, що не варто з цим боротися. Я думаю, що нам треба діяти так, як наче б ми могли зупинити всі війни на землі. Треба жити з цією надією та думкою. Прокидатися і проживати кожен день так, як наче тобі вдалось би зупинити війни.

Матеріал наданий "Видавництвом 21".

Залиште свій коментар

Вибір редакції