Стівен Сломен, Філіп Фернбак: Ілюзія знання. Чому ми ніколи не думаємо на самоті

Наразі людство перебуває на піку свого розвитку. Це дуже поширена думка, з якою сперечаються автори книжки.

Американські коґнітивісти Стівен Сломен і Філіп Фернбак у своїй книжці показують, наскільки мало ми знаємо про звичні речі: наприклад, більшість людей не розуміє механізм дії приладів, якими ми користуємося щодня. Попри це людство не тільки вижило, а й досягнуло нечуваних успіхів у розумінні й навіть опануванні навколишнього світу.

Сломен і Фернбак пишуть про те, що усі ми живемо у спільнотах знання, а те, що ми вважаємо "своїми" знаннями, насправді розподілено довкола нас, і ми сягаємо по ці експертні знання, навіть не помічаючи цього і не усвідомлюючи глибини свого невігластва. Автори також пояснюють, чому навіть освіта і вільний доступ до інформації та наукових досягнень не рятує людей від схильності до упереджень, забобонів і помилок, а також розповідають, що з цим робити.

В Україні книжку представляє видавництво Yakaboo Publishing. Із уривком можна ознайомитися на сайті ТСН.ua:

КОМАНДНА РОБОТА В СУЧАСНОМУ СВІТІ

Куди не поглянь, нас оточують ознаки нашої успільненої когнітивної еволюції. Подивіться, як спілкуються між собою маленькі діти. Більшість із них активно бере участь у груповому мисленні як разом із дорослими, так і разом з дітьми. Вони вигадують ігри, беруть на себе певні ролі, разом розв’язують задачі і сперечаються.

Дорослі нічим від них не відрізняються. Якщо ви сидите довкола стола і жартуєте з друзями, ви побачите, що люди підживлюються одне від одного. Час від часу в групі домінуватиме один оповідач, якого всі решта просто слухатимуть. Але більшість розмов формується з внесків усієї групи. Жарти народжуються, коли різні люди підкидають ідеї і подають свої вільні асоціації до реплік інших.

І так працює не тільки спілкування з друзями у вільний час. Робочі наради в наукових лабораторіях відбуваються так само. Дослідники сидять довкола стола, як правило, користуючись якимось візуальним допоміжником на кшталт слайдів або дошки, і кожен підкидає уривки знань та ідеї. Лунають питання, на які іноді знаходяться відповіді; висуваються гіпотези; фіксуються розбіжності; з цього може сформуватися певний консенсус — і все це в ході доволі хаотичної послідовності звернень і реакцій.

Це — найкращий спосіб успішно впоратися з різними завданнями в різних сферах. Лікарні нині зазвичай використовують у лікуванні пацієнтів груповий підхід. Професіонали-медики з різною спеціалізацією: лікарі, медсестри, студенти, техніки, фармацевти і менеджери з медичного обслуговування — працюють разом. Чітко визначити лідера при цьому важко — це радше колекція спеціальних знань, яка, якщо все спрацює найкраще, утворить груповий інтелект, більший за суму його складників.

Авіалайнери пілотуються комітетами, до яких входить командир повітряного судна, другий пілот, авіадиспетчери і складні автоматизовані системи керування польотами, які відіграють величезну роль у керуванні сучасних літаків. Комітетами нині ухвалюється так багато важливих рішень: рішення у галузі державної політики, вердикти колегій присяжних, стратегічні рішення в армії та спортивних командах, — що можна сміливо стверджувати, що це стало нормою.

Знання у найпросунутіших ділянках науки стали настільки складними, що для досягнення поступу потрібні величезні команди. Якщо ви фізик, який працює у сфері фундаментальних взаємодій, ви знаєте, що відкриття бозону Хиґґза 2012 року стало значною, навіть епохальною подією. Це відкриття допомогло фізикам заповнити прогалини в найфундаментальнішій, станом на тепер, теорії того, як працює фізичний світ. Хто зробив це відкриття? Є спокуса приписати цей успіх Пітерові Хиґґзу і Франсуа Англеру, які 2013 року отримали Нобелівську премію з фізики за свій внесок у нього. Але правда в тому, що бозон Хиґґза ніколи не відкрили б, якби не зусилля тисяч фізиків, інженерів і студентів із майже сорока країн. Список авторів ключових статей з фізики, які привели до цього відкриття, налічує майже три тисячі осіб — не кажучи вже про всіх тих працівників, які побудували суперколайдер у Європейському центрі ядерних досліджень (CERN), в якому вдалося проспостерігати бозон Хиґґза і побудова якого коштувала 6,4 мільярда доларів, і підтримували його роботу. Жодна окрема людина не була б здатна навіть на дрібку тих складних спеціалізованих завдань, необхідних у цій роботі. Ноу-хау було розподілене між тисячами людей.

Психологічні дослідження засвідчили, що для людей природно розділяти когнітивну працю: вони роблять це, часто над цим навіть не замислюючись. Уявіть собі, що ви разом із вашим другом готуєте якусь особливу вечерю. Ви відмінний кухар, а ваш друг — експерт із вин, сомельє-аматор. Тут на вогник заглядає ваш сусіда і починає розповідати вам обом про чудові нові вина, що продаються в магазині алкогольних напоїв неподалік. Нових вин багато, тож це багато інформації до запам’ятовування. Скільки зусиль ви приділите запам’ятовуванню рекомендацій вашого сусіди? Навіщо напружуватися, якщо інформація краще вкладеться в голову експерта з вин, який сидить поруч із вами? Якби вашого друга не було поруч, можливо, ви доклали б більше зусиль. Зрештою, було б непогано знати, яке вино добре пасуватиме до запланованого на вечір святкування. Але ваш друг, експерт із вин, ймовірно, запам’ятає цю інформацію легко і без зусиль.

Цей ефект продемонстрували в лабораторних умовах дослідники Тоні Джуліано і Деніел Уеґнер. Вони просили пари, які зустрічалися ексклюзивно одне з одним протягом щонайменше трьох місяців, запам’ятати низку одиниць чогось, як-от певних комп’ютерних брендів. Щодо кожної категорії одиниць вони також попросили ці пари оцінити, хто з партнерів краще в них розбирався (наприклад, якщо один партнер був програмістом, а інший кухарем, то перший краще робирався в комп’ютерах). Вони побачили, що пари розподіляли навантаження на свою пам’ять, залишаючи ті речі, експертом з яких був один із партнерів, саме цьому партнерові. Якщо лише один із членів пари був експертом щодо певних речей, найчастіше їх запам’ятовував саме експерт, тоді як неексперт їх забував. Люди докладали менше зусиль до запам’ятовування речей, коли ті були частиною сфери компетенції їхніх партнерів. Іншими словами, кожний партнер покладався на досвід і знання іншого партнера, коли йшлося про потребу запам’ятати і пізніше згадати речі, які стосувалися сфери його досвіду. Люди, як правило, пам’ятають те, що вони змушені пам’ятати в рамках певної спільноти, щоб зробити найкращий можливий внесок у поділ когнітивної праці. Запам’ятовування всього іншого ми лишаємо експертам у відповідній сфері.

Мову, пам’ять, увагу — та, власне, усі розумові функції — можна розглядати як щось, що застосовується розподілено по спільноті відповідно до поділу когнітивної праці.

Вибір редакції