Англійською роман було видано 2010 року.
В українському перекладі вийде роман "Без імені" відомого американського письменника Джошуа Ферріса, повідомляє пресслужба видавництва "Фабула".
Людина всьому хоче знати причину, докопатися до суті, пояснити незбагненне. Тім і Джейн теж хотіли зрозуміти, що відбувається з Тімом, яка хвороба змушує його ходити. Кидати справи, обривати думку на півслові, йти через сніг чи палюче сонце, аж доки не виб’ється з сил. І тоді тільки вірити, що він засне в безпечному місці і потім зможе повернутися додому. Хвороба відступає і повертається, лікарі розводять руками, а Тім і Джейн уривають щасливі години, дні, місяці ремісії. Автор не дає готових відповідей, але спонукає читача до роздумів — хто ми в цьому світі, що нами рухає і куди ми зрештою йдемо?
Джошуа Ферріс — американський письменник. Найбільш відомий своїм дебютним романом, який вийшов друком 2007 року "І не залишилось нікого" (Then we came to the end), а також "Без імен" (2010). "І прокинутися на світанку" (2014).
***
Уривок
Дорога додому зайняла багато часу через сніг і затори. Зазвичай він працював при світлі переносної лампи, але цього вечора не взяв роботу додому і сів у машину без відкритої теки і ручки. Його чекали. Чекали, не знаючи цього. У водія працювало радіо на станції 1010 WINS, повідомляючи про затори і перевезення. Десь ближче до моря або на півдні, можливо, не йшов сніг. Тут він бився у вітрове скло, схожий на білий попіл від утворення нової зірки. Пальці на руках і ногах знову зледеніли. Він відстебнув ремінь і ліг на заднє сидіння, не переймаючись тим, що про нього подумає водій. Звук радіо долинав тепер приглушено, оскільки він притулив одне вухо до шкіряної поверхні сидіння. Задубілими пальцями пробігся по нерівній поверхні килимка під ногами. Він не подзвонив їм, щоб сказати. Загубив телефон. Вони чекали його, але не знали про це. Водій розбудив його, коли під’їхав до його оселі.
Незабаром він збирався втратити цей будинок і все, що було в ньому. Насолоду від прийняття ванни, мідні каструлі, що висіли на кухні, свою сім’ю — знову сім’ю. Він став у дверях і обстежив усе навколо. Усе в цьому будинку він сприймав як належне. Як це могло статися знову? Він уже обіцяв собі нічого не сприймати як належне, а тепер не міг пригадати тієї миті, коли обіцянка поступилася буденності. Навряд чи це трапилося в одну мить. Він поклав ключі на столик біля дзеркала і всупереч звичаю залишив взуття на довгій перській доріжці, яку вони з Джейн купили в Туреччині. Там вони провели тиждень, і ще один у Єгипті. У них завжди була запланована якась подорож. Наступним мало бути сафарі в Кенії, але тепер доведеться його відкласти. Він пройшовся домом у шкарпетках. Зайшовши на кухню, провів рукою по слабко освітленій робочій поверхні столу. Він любив кухню, старовинні дверцята буфету, марокканську плитку на стіні. Зайшов у вітальню, де вони влаштовували корпоративні обіди для його фірми. Довгий стіл вміщував дванадцять осіб. Дійшовши до сходів, поклав руку на дубовий поручень і почав долати сходинку за сходинкою. Родинні світлини супроводжували його підйом. Цокіт дідового годинника у вітальні перейшов у сміх із телевізора, який тихо працював у спальні в кінці коридору.
Джейн досі залишалася вродливою. На носі мала окуляри для читання у стилі бешкетного поп-арту — з оправою у формі сльози і візерунком у горошок. Нічна сорочка підтримувала пружні груди, бретельки підкреслювали стрункі руки і виразні ключиці. Вона розгадувала кросворд. Щоразу, коли зупинялась на якомусь слові, споглядала вечірнє шоу на пласкому екрані, пригвинченому до стіни, і барабанила ручкою по зубах, ніби хотіла розбудити мозок. Коли він зайшов, вона поглянула на нього, здивована, що він повернувся так рано.
— Привіт, красунчику,— сказала йому
Він стягнув свій піджак через голову, як футболку, вивернувши рукави. Далі схопився за його поділ і розірвав надвоє. Джейн відкрила рота, але не видобула з себе ні звуку. Він відкинув понівечений піджак і заліз на ліжко, зіщулившись, як людина, яка чекає вибуху.
— Що таке? — запитала Джейн.— Що сталося, Тіме?
Він заховав голову, обхопивши її руками.
— Тіме? — вона підсунулась до нього і огорнула своїми руками зверху. Збоку вони виглядали так, ніби готувались почати матч із боротьби.— Тіме?
Він розповів їй, що якась сила вивела його з будівлі на вулицю. Біля Бродвею він спіймав таксі, сподіваючись повернутися до офісу. Коли машина загальмувала, він витягнув руку і відчинив задні двері, але потім пішов далі. Водій, сикх у рожевому тюрбані, посигналив йому, сердито витріщившись у дзеркало заднього виду. Навіщо викликати таксі, якщо хочеш іти пішки?
Поблизу Юніон-сквер він спробував викликати швидку, що вони передбачили під час його попереднього рецидиву. Він саме перебував на лінії з диспетчером, намагаючись пояснити ситуацію, коли раптом послизнувся на зледенілому узбіччі і розігнув пальці.
— Мій телефон! — вигукнув він, відновивши рівновагу.— Хто-небудь! Мій телефон!
Він продовжив іти, зігнувши спину.
— Будь ласка, подайте мій телефон!
Ніхто не реагував. Його "блекбері" приземлився посеред вулиці й лишився лежати там, беззахисний перед машинами, що насувалися.
Він ішов далі. Розказав їй про всі ремонтні споруди, під якими він пройшов, божевільні затори, які йому вдалося оминути, натовпи безтурботних людей, повз яких він проходив. Розказав, що втомився, як і раніше, і його тіло звалилося на лавку десь поблизу Іст-Ривер. Розказав, як підклав піджак під голову замість подушки та зняв краватку, спітнівши попри холод. Як із жахом прокинувся годину потому.
— Воно повернулося,— сказав він
Нагадаємо, українською вийде роман "За стіною" відомої австрійської письменниці Марлен Гаусгофер.